2. Закони, принципи та категорії політичної науки.

Які ж саме закони вивчає політологія? До них належать закони, за якими розвивається суспільство в цілому. Наприклад, загально-соціологічний закон історичного прогресу, розширення сфери політичного життя і підвищення її ролі в суспільстві, зростання ролі народних мас в історичному процесі, у розвитку демократії, самоврядуванні та ін.

Закон – це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв’язок між явищами.

Політичні закони – це сутнісні, стійкі, повторювані зв'язки явищ і процесів політичної дійсності.

Основні закони політології:

1) Постійний взаємозв’язок і взаємозумовленість політичних, економічних і духовних процесів суспільства (взаємозв’язок політики, економіки, культури завжди має конкретно історичний характер: в одних випадках визначним, або первинним чинником у системі цих відносин може виступати економіка, в інших – політика).

2) Загально визначним є закон, який стверджує, що головну і вирішальну роль у політичному процесі відіграє клас, що володіє власністю. (У конкретно історичних умовах панівний клас може монополізувати політичну владу і підкорити своїм інтересам діяльність інших суспільних сил).

3) Політична суб’єктивність об’єднань і організацій обумовлені інтересами і потребами великих суспільних груп.

4) Зовнішньополітичні відносини держави – суть продовження його внутрішньої політики. (У системі міжнародних відносин вирішальним чинником виступає рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, стан економіки конкретної держави).

5) Закон поступової раціоналізації політики в ході суспільно – історичного розвитку людства. (В одних суспільствах процес раціоналізації політики має динамічний і послідовний характер, в інших – більш суперечливий і драматичний).

6) Суперечливість і конфліктність розвитку політичного процесу – важливий закон політології. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю.

В політичній літературі виділяють три групи закономірностей:

1. Політико – економічні закономірності (з погляду марксизму, який сформулював ці закономірності, політична влада – продовження економічної влади. Політична влада має відносну самостійність).

2. Політико – соціальні закономірності характеризують розвиток політичної влади як особливої системи з власною внутрішньою логікою та структурою.(Так, демократична система передбачає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, опору на принципи зацікавленої згоди та консенсусу).

3. Політико – психологічні закономірності. (Найбільший інтерес з даної групи становлять закономірності, пов'язані з досягненням влади політичним лідером). Вперше сформульовані Н.Макіавеллі.

Принципи.

У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об’єктивність, історизм і соціальний підхід.

1. Принцип об’єктивності. (Об’єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалежним від людини законам пізнання. Об’єктивність наукових висновків базується на ствердженні наукових фактів).

2. Принцип історизму. (Він передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретно – історичних обставинах у взаємозв’язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, громадянських організацій).

3. Принцип соціального підходу. (Соціальний аналіз дає змогу зрівняти класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу і світового співтовариства в цілому).

Існують визначні принципи підбору предметів для порівняння:

- інституційний принцип, коли вибирають аналогічні інститути та аналізують їх спільні й відмінні риси (наприклад, Верховна Рада України і парламент Великобританії – це два законодавчих органа, котрі суттєво відрізняються);

- функціональний принцип торкається політичної практики, порівнюється два або більш об’єкта з суттєвими зовнішніми відмінами, але з загальною метою і задачами (наприклад, соціал – демократичні й комуністичні партії виступають від імені робочого класу формально виражає і захищає їх інтереси).

Категорії політології. Категорії невідокремі від законів. Вони розкривають необхідні зв’язки, вузлові пункти науки, суттєві елементи її структури, вони – важливий засіб пізнання явищ політичної дійсності. У загальному вигляді категорії політології можна поділити на структурні, функціональні і категорії розвитку. Одна категорія може відображати елементи всіх законів (наприклад, «політична влада»), інші – категорії структури (наприклад, «політична організація»), функціонування («політична діяльність», «політичний процес», «політична участь»), розвитку («політичний режим», «політична революція») та ін.

Центральними категоріями політології є: влада, управління, авторитет, демократія, свобода.