3.3 Соціальне призначення політичної еліти віддзеркалюється перш за все у тих функціях, які вона виконує.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ

Стратегічна – її зміст полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій; проявляється в генеруванні нових ідей, що віддзеркалюють суспільні потреби в радикальних змінах.

Комунікативна – передбачає ефективне відбиття в політичних програмах інтересів і потреб (політичних, економічних, правових та ін.) різних соціальних груп і верств населення і реалізацію їх в практичних діях, захист соціальних цілей, ідеалів і цінностей.

Інтегративна – її суть полягає у зміцненні стабільності суспільства, в запобіганні конфліктів, гострих протиріч, демократизації політичних структур, досягненні консенсусу, співпраці всіх сил в суспільстві.

Організаторська – передбачає здійснення на практиці виробленого курсу, втілення політичних рішень в життя шляхом організації, мобілізації мас.

3.4 Аналіз нашої історії дає підстави стверджувати, що політичні еліти В Україні існували завжди, особливо в періоди державності, хоч і різнилися вони за своєю здатністю впливати на хід історичного процесу. В.Скуратівський пише про такі генерації української еліти: «якщо попередня генерація української еліти проіснувала десь близько трьох століть (XIII – XVI), то її наступниця – десь півтора століття, від 1648-го року, вирішального для носіїв тієї кар’єри, до кінця XVII ст., коли остаточно були усунені останні релікти їхньої політичної самостійності». Потім, у добу романтизму, виникає третя генерація української еліти, вже бездержавна; її ще називають народницькою, вона проіснувала близько 75 років – до краху гетьманщини (1918р.) та УНР (1919). Майже 75 років проіснувала наступна генерація – українська радянська еліта.

Погляд у минуле України підтверджує думку: кожна політична спільнота нормально функціонує лише тоді, коли в ній існує життєздатна активна меншість – еліта, яка спроможна усвідомлено визначати напрями соціальної орієнтації та історичного розвитку нації.

Історія відвела роль фундаменту, на якому народ знищеної монголо – татарами Руси поволі ставав українським народом. Неперервність княжої влади забезпечила повільне перетворення старої Руси в Україну – Русь. Місце княжих родів у військовому і політичному житті займає козацтво. Зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі як оплоту національної еліти стало трагедією для українського народу. Інтелігенція денаціоналізувалась, для представників тогочасної еліти було характерне зросійщення, ополячення, що наприкінці XVIII ст. призвело до повного винищення національної самосвідомості панівних верств. Лише в другий половині XIX ст. виникають соціально – економічні передумови для національного відродження, але не панівні верстви, ні робітники, ні незначна кількість інтелектуалів не могли стати постачальником української національної еліти, соціальною базою національної революції. Царат зробив все для недопущення функціонування української мови. Це, і деякі інші причини, призвели до трагічних наслідків української революції 1917 – 1921 рр. Прийшовши до влади, українська еліта не зуміла її втримати.

Оскільки носієм національної ідеї виступила українська інтелігенція, то більшовики зосередили увагу саме на ній.

У 30-ті рр. за статтею кримінального законодавства про звинувачення у націоналізмі на території колишнього СРСР було знищено 80% інтелігенції. Роки тоталітаризму в Україні продемонстрували його яскраво виражений антиукраїнський характер. Компартійна номенклатура спрямувала свої зусилля на денаціоналізацію українського народу шляхом ліквідації національно свідомої інтелігенції та селянства і формування, натомість, люмпен-інтелігенція, підневільних колгоспників та російськомовного робітництва.

Політична еліта сучасної України є строкатим конгломератором правлячої і неправлячої груп, які розпадаються, на думку М.Михальченка, на такі специфічні еліти:

• еліти класів, прошарків, професійних груп населення;

• еліти політичних партій, громадських організацій, рухів;

• еліти державних інституцій;

• еліти регіонів (автономія, область, місто, район);

• еліти надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні економічні структури та засоби масової інформації).

Багато вітчизняних політологів вважають, що сучасна політична еліта, яка виникла на теренах колишнього СРСР, формувалася за «номенклатурним принципом», а також має досить «клановий характер поведінки».

«Молода Україна – держава без політичної еліти. Здобувши державну незалежність і суверенітет 1991 року, Україна виявилася, напевне, найбільшою в світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгломерат із колишніх партійних функціонерів і колишніх політичних дисидентів можна було б назвати переделітою. Рівень політичної кваліфікації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т.д. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти».

Д.Видрін, Д.Табачник

Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами:

1. як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 року КПРС;

2. як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно – колоніальному правлінню;

3. як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов’язаних ні з комуністичним режимом, ні з опором йому.

І.Мигович відзначає неоднорідність, пістрявість, не завжди компетентність української правлячої верхівки, і виділяє ті основні групи, які входять до неї:

• колишні партійні, державні, господарські керівники;

• вихідці з мистецько – наукових та інших кіл інтелігенції;

• відкриті ідейні противники комуністичного устрою (колишні політв’язні, дисиденти, члени їх сімей);

• вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти;

• кар’єристи – демагоги.

За висновками А.Пахарєва, в Україні поки що правляча верхівка виступає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим якісним рисам цього поняття. На сьогодні в Україні складається кілька політичних еліт в надрах об’єднань громадян. Простежуються три основні напрямки майбутньої політичної еліти: націоналістичний, ліберально – центристський, лівий.

В Україні фактично лише зараз структурується власна еліта – політична, економічна, культурна, кожна із яких складається з формальних «вождів» та неформальних «лідерів» (громадських авторитетів). Це підтверджує і той факт, що у книзі американського дослідника М.Харта «Сто найважливіших особистостей в історії, розставлених за порядком», не знайшлося місця жодному представникові України.