Питання для самоконтролю

1. Що спільного в етносу та нації і чим вони відрізняються?

2. Хто може бути суб’єктом етнополітики?

3. Що Ви розумієте під поняттям «національні відносини», «національна політика»?

4. Яка роль нації, етнонаціональних відносин у політичному житті?

5. Від яких чинників залежить національна політика?

6. Хто виступає об’єктами та суб’єктами національними політиками?

7. Які завдання покладені на національну політику?

8. У чому причини виникнення шовінізму, расизму?

9. Яке місце і роль національних відносин у політичному житті сучасних суспільств?

10. Які основні цілі та завдання етнонаціональної політики України? У чому особливості національної політики України?

Тема 10: Особистість і політика. Політичне лідерство. Політична еліта. План

1. Особистість і політика.

1. Людський вимір політики і напрям політичної соціалізації особи.

2. Людина як суб’єкт політики та основні параметри її діяльності

2. Політичне лідерство.

2.1 Ознаки політичного лідера.

2.2 Функції політичного лідера

2.3 Типологія політичного лідерства.

2.4 Теорії політичного лідерства

3. Політична еліта.

3.1 Сучасні концепції еліт.

3.2 Характерні риси політичної еліти.

3.3 Функції політичних еліт

3.4Типологія політичних еліт. Проблеми формування політичних еліт в Україні.

1. Проблема участі особи у політиці є дискусійною із найдавніших часів. Одні мислителі вважали політику елітарним видом діяльності, інші – притримувалися думки, що участь громадян у політиці визначена вже самою суттю людської спільноти, бо політика пронизує всі види життєдіяльності кожного індивіда, має значний вплив на соціальні, побутові умови життя людей, на їх настрій та духовність.

Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується:

• різною участю у політичному житті;

• різними можливостями впливу на владу;

• мірою політичної активності.

Ставлення людей до політики може набирати різноманітних виявів політичної поведінки – від беззаперечного схвалення до прихованого опору або політичного екстремізму.

Політична діяльність – це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування.

Активна включеність особи у політичний процес потребує: соціально-економічних, політико-організаційних, політико-правових передумов. На політичну поведінку людини також впливають психологічні та біологічні характеристики (стать, вік, темперамент, воля, стан фізичного здоров’я тощо).

У сучасних демократичних державах існують найрізноманітніші форми політичної участі:референдуми, вибори, участь у діяльності державних органів влади, збори, конгреси, участь у діяльності об’єднань громадян, демонстрації, мітинги, пікети, страйки тощо. Форми політичної діяльності громадян можуть бути інституційними, санкціонованими законом, і неінституційними, протиправними, наприклад, несанкціоновані мітинги, самовільне захоплення влади.

Політичну поведінку особи може характеризувати не лише активна позиція, але і відчуження. Політичне відчуження фіксує наявність розриву між суспільством і людиною, воно проявляється у безсиллі індивіда впливати на розвиток політичних подій, сприйнятті людиною політичних інститутів як ворожих її інтересам. Проявами політичного відчуження є абсентеїзм, конформізм, соціальна апатія тощо. Причинами політичного відчуження є втрата соціальних ідеалів, падіння рівня довіри органам влади, прагнення людини відгородитися від політики тощо.

Л.С.Саністебан відзначав: «Політична дія потребує абсолютної віри в кінцеву перемогу, бо інакше важко забезпечити мотив колективної поведінки багатьох людей».

Значну роль має політична соціалізація.

Це поняття з’явилося в політичній науці в кінці 50-х р. XXст. Існують різні визначення політичної соціалізації. Так, відомий політолог О.Шестопал визначає політичну соціалізацію як сукупність процесів становлення політичної свідомості і поведінки особи, прийняття й виконання певних політичних ролей, прояв політичної активності. За А.Крюковою, політична соціалізація – це процес, за допомогою якого людина залучається до певних політичних цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує свою політичну свідомість, культуру, об’єктивно і суб’єктивно готується до політичної діяльності.

Під політичною соціалізацією слід розуміти процес входження людини в політику.

У політичній соціалізації виділяються дві фази:

• політична адаптація – пристосування індивіда до соціально-політичних умов, до ролевих функцій, політичних норм, соціальних груп;

• інтеріоризація – засвоєння особою політичних цінностей і настанов, норм і взірців політичної поведінки, притаманних певній соціальній спільноті.

Перехід від тоталітарної політичної системи до демократичної правової держави зумовив фундаментальні зміни у політичній соціалізації населення, які спрямовані на формування таких рис, як:

• політична толерантність;

• готовність до компромісу;

• прагнення до консенсусу;

• вміння цивілізовано виражати та захищати свої інтереси;

• здатність запобігати політичним конфліктам або цивілізовано розв’язувати їх.

2. Слід відзначити, що процес входження людини в політику – це певне політичне лідерство, різновид соціального лідерства. Термін «лідер» (від англ. Leader) означає «керівник», «провідник».

У сучасній політичній науці є різноманітні визначення цього поняття, зокрема:

• політичне лідерство – це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій;

• це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

• це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.