Національна культура як елемент міжнародного ділового середовища

Характеристики національної культури

• Культура визначає стиль поведінки, який формується в результаті навчання і передається від одного члена суспільства до другого, від покоління до покоління.

• Взаимоповязаність елементів культури.

• Культура змінюється під впливом зовнішніх факторів (тобто є адаптивною).

Всі члени суспільства поділяють культурні цінності цього суспільства.

Основні елементи національної культури: соціальна структура, мова, способи комунікації, релігія, а також цінності й установки.

Аналіз соціально-культурного середовища включає:

1) відношення до навколишнього середовища;

2) відношенні до колективу та особистості;

3) ставлення до часу;

4) ставлення до результатів та ін..

Методи опису культурних відмінностей:

1)контекстуальний підхід Холла;

2)принцип культурних груп;

3)фактори національної культури Хофстеде.

1) Контекстуальний підхід Холла

Відповідно до контекстуального підходу Едварда и Мілдреда Холл (Edward and Mildred Hall), велике значення для ідентифікації культурних особливостей країни має контекст, в якому відбувається та чи інша подія (коммунікативний процес, стиль ділової поведінки, процес прийняття рішень та ін.). Вчені виділили країни з низькоконтекстуальною і висококонтекстуальною культурою:

• Низькоконтекстуальна культура (low-context culture) – культура, в якій інформація передається між людьми у відкритій формі.

• Висококонтекстуальна культура (high-context culture) – культура, в якій контекст коммунікативного акту відіграє не менш важливу роль, ніж слова, що озвучують.

Країни с висококонтекстуальною і низькоконтекстуальною культурою

2) Принцип культурних груп

 Культурна група або культурний кластер (culture cluster) – група країн, що розділяють подібні культурні цінності при збереженні певних відмінностей. 

Культрні групи (кластери)

• англійська культурна група (Австралія, Канада, Ірландія, Нова Зеландія, Південна Африка, Великобританія, США);

• латино-американська культурна група (Аргентина, Чилі, Колумбія, Мексика, Перу, Венесуела);

• німецька культурна група (Австрія, Німеччина, Швейцарія);

• скандинавська культурна група (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція);

• європейська культурна група (Бельгія, Франція, Італія, Португалія, Іспанія);

• близькосхідна культурна група (Греція, Іран, Туреччина);

• арабська культурна група (Абу-Дабі, Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія, ОАЕ);

• далекосхідна культурна група (Гонконг, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Тайвань, Таїланд, В'єтнам).

За підсумками досліджень чотири країни (Бразилія, Індія, Ізраїль і Японія) не були віднесені до жодної з культурних груп.

Принципи культурних груп використовуються міжнародними компаніями в процесі розробки стратегії інтернаціоналізації діяльності компаній.