1. За масштабом (широтою охоплення економічних процесів):

- народногосподарські (національні) — характеризують національну економіку в цілому;

- регіональні — відображають взаємозв'язки між окремими економічними районами та регіонами країни.

2. За вимірниками:

- натуральні — характеризують зв'язки, що складаються у процесі виробництва і споживання всієї номенклатури продукції, яка виробляється національною економікою (у натуральних величинах);

- вартісні — відображають зв'язки щодо виробництва та розподілу створеного продукту на відновлення, нагромадження і споживання.

- натурально-вартісні — дають можливість в одній схемі відобразити міжгалузеві зв'язки і конкретизувати їх за найважливішими пропорціями й основними продуктами.

3. За характером відображення процесу виробництва:

- статичні — фіксують стан національної економіки за певний період і базуються на попередніх обсягах і структурі кінцевого споживання та наступному визначенні обсягів виробництва окремих галузей (причому обсяг інвестицій є попередньо визначеною величиною);

- динамічні — відображають процес відтворення у динаміці: попередньо визначається частина кінцевого продукту — невиробниче споживання, сальдо зовнішньої торгівлі, а далі на цій основі розраховуються обсяги виробництва, потреби та розподіл капіталовкладень за галузями.

Міжгалузевий баланс складається з трьох частин (квадратів):

1 квадрат — основний. У ньому відображається рух проміжного продукту, тобто частини створеного продукту, яка не виходить із виробництва і не призначена для кінцевого споживання. Тут горизонтально розміщені галузі, що виробляють продукцію (і-галузь); вертикально, у тому ж самому порядку, — галузі, що споживають цю продукцію (j-галузь).

Показники І квадрата характеризують взаємозв'язок між галузями, а саме: використання продукції однієї галузі для виробництва іншої за допомогою коефіцієнтів прямих витрат

Розраховують також коефіцієнти повних витрат, які характеризують витрати будь-якого продукту на виробництво одиниці продукції у всьому ланцюгу взаємопов'язаних галузей (включають не тільки прямі, а й побічні витрати певного продукту).

У 2 квадраті МГБ відображається використання створеного продукту на кінцеве споживання (у), а саме:

- особисте споживання (сімейними господарствами);

- нагромадження (інвестування);

- амортизація (відновлення основного капіталу);

- чистий експорт (різниця між експортом та імпортом);

- інше.

продукт;

п — кількість галузей.

Значення МГБ для державного регулювання економіки:

- є основою для повного макроекономічного аналізу: представляє усі головні фактори, сфери, сектори, матеріальні потоки, експортно-імпортні зв'язки та показники розвитку національної економіки (ВНП, національний доход, проміжне споживання, кінцеве споживання, особисте споживання, амортизація, інвестиції, експорт, імпорт, добавлена вартість тощо);

- використовується для макроекономічного прогнозування, зокрема за допомогою першого рівняння МГБ можна прогнозувати валовий випуск продукції;

- за допомогою МГБ можна регулювати міжгалузеві зв'язки, формувати раціональну народногосподарську структуру, забезпечувати прогресивні зрушення в економіці та загальну економічну рівновагу;

- виявляє роль різних факторів (внутрішніх і зовнішніх), секторів та галузей у розвитку національної економіки, використовується для аналізу і прогнозування тенденцій розвитку світової економіки тощо.

Сучасний стан структури економіки України та заходи, спрямовані на її реформування постійно вимагають уваги та глибокого аналізу. Основне завдання структурної перебудови економіки України — формування сучасної, ефективної, раціональної, екологічно безпечної структури економіки та створення конкурентоздатного вітчизняного виробництва на основі реалізації абсолютних та відносних переваг країни.

На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. У кінцевому рахунку, вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає проти інших галузей. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає менше за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню. Отже, закон попиту і пропозиції поряд з іншими об'єктивними законами ринкової економіки забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. У такий спосіб формувалась структура економіки США і Великобританії. Але цей шлях надто тривалий і пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни.

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки.

До таких можна віднести:

1. Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експортної продукції. Паралельно з цим дуже важливим завданням є забезпечення збільшення валютних надходжень до країни і їх інвестування в розвиток високотехнологічних виробництв.

2. Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію. Передовсім це стосується галузей, які виробляють споживчі товари та продукти харчування.

3. Розвиток виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються.

Основні цілі структурної перебудови економіки України:

- формування енергозберігаючої, інноваційної моделі розвитку економіки;

- реструктуризація підприємств та технологічне оновлення виробництва;

- посилення соціальної орієнтації; економіки;

- підвищення конкурентоспроможності виробництва та збільшення експортного потенціалу;

- створення розвиненого цілісного, місткого національного ринку;

- створення ефективних регіональних структур економіки.

Для удосконалення відтворювальних пропорцій потрібні:

- модернізація виробництва, його технічне та технологічне оновлення;

- зниження ресурсомісткості (фондо-, матеріало-, енерго-, працеміст-кості) виробництва;

- зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання на користь останнього;

- створення умов для розширеного відтворення (інвестування);

- посилення технологічної цілісності підприємств та галузей, забезпечення закінченого (замкненого) циклу виробництва.

Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає:

- усунення гіпертрофованих диспропорцій між реальним та фінансовим секторами економіки, а також всередині кожного з них;

- переважний розвиток галузей, що задовольняють потреби людей;

- широкий розвиток сфери послуг;

- створення та розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв;

- розвиток переробних галузей економіки на новій технічній та технологічній базі;

- конверсія військового виробництва;

- розвиток експортних та імпортозамінних виробництв;

- розвиток пріоритетних (ключових) галузей національної економіки.

Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:

- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку всіх районів та регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов, наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних тощо);

- усунення диспропорцій у розвитку окремих територій, забезпечення вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку;

- гармонізація загальнодержавних та регіональних інтересів.

Зовнішньоекономічна структура економіки потребує:

- збільшення експортного потенціалу країни;

- зменшення в експорті частки сировини та матеріалів і збільшення частки продукції переробних галузей;

- збільшення в імпорті частки прогресивного обладнання та машин і зменшення продуктів харчування і продукції, що може вироблятися на вітчизняних підприємствах.

Соціальна структура економіки потребує:

- подальших змін у системі власності (роздержавлення, приватизація, вдосконалення функціонування державного сектору, розвиток малого і середнього бізнесу) та формування ефективного власника;

- регулювання доходів населення, створення ефективного мотиваційного механізму високопродуктивної праці, усунення великої диференціації доходів та соціальний захист вразливих верств населення.

Основні шляхи структурної перебудови економіки наступні: