Тема 10. Суспільний сектор економіки як об’єкт державного

регулювання

10.1. Суспільний спосіб виробництва

10.2. Народногосподарські комплекси виробництва

Ключові поняття

Державна промислова політика. Тактика "пристосування" та "активного формування. Промисловий комплекс України. Конкурентний національний ринок. Аграрно-промисловий комплекс (АПК). Структура АПК. Засоби впливу на функціонування сфери товарного обігу.

10.1. Суспільний спосіб виробництва

Суспільний спосіб виробництва — процес діалектичної взаємодії (взаємообумовленості тощо) продуктивних сил і відносин економічної власності, у результаті якої продуктивні сили поступово переростають межі окремих типів і форм власності, видозмінюють їх і зазнають водночас активного зворотного впливу.

Змістом суспільного способу виробництва є,

• по-перше, дві підсистеми (продуктивні сили і відносини економічної власності), кожна з яких формується з певної кількості елементів;

• по-друге, відносини і зв'язки між ними (а отже, всі види внутрішніх взаємодій);

• по-третє, сталі і сутнісні зв'язки, які є законами його розвитку;

• по-четверте, комплекс зовнішніх взаємодій і впливу суспільного способу виробництва на інші елементи системи й усю сукупність надбудовних відносин.

Форма суспільного способу виробництва, що є складовою змісту, постає,

• по-перше, як його внутрішня організація; узгоджує взаємодію між продуктивними силами і відносинами економічної власності відповідно до вимог законів, а також діяльності щодо їх координації з боку певних інститутів;

• по-друге, як структура суспільного способу виробництва; по-третє, як зовнішня організація цього способу виробництва.

Сутність суспільного способу виробництва розкривається в законах його розвитку, оскільки вона є комплексом необхідних, постійних і глибоких зв'язків та відносин, що визначають основні риси, особливості розвитку цієї системи.

Закон розвитку суспільного способу виробництва є закон відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру та структурі розвитку продуктивних сил, закон єдності праці і власності та ін.

Рівень розвитку сучасних продуктивних сил характеризується:

1. Якістю робочої сили, досягнутим ступенем прогресу основних рис людини-працівника і людини-власника.

2. Технічною оснащеністю (рівнем розвитку інформаційних технологій).

3. Ступенем оволодіння силами природи (зокрема, ядерною, термоядерною енергією).

4. Рівнем розвитку наукомістких галузей, упровадженням найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем поширення нових конструкційних, багатокомпозитних надчистих, надтвердих матеріалів, поширення принципово нових технологій (мембранних, плазмових та ін.).

Узагальнений показник сучасного рівня розвитку продуктивних сил — стан розвитку технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці й витісненні ним технологічного способу виробництва, заснованого на машинній і ручній праці.

Характер розвитку продуктивних сил — спосіб, у який люди використовують свої продуктивні сили, їх окремі елементи. Так, невеликі за розмірами прості засоби праці застосовувалися розрізнено, індивідуально, згодом з'являються знарядь праці, які можуть бути використані лише групою людей за взаємної їх підтримки.

Щодо відповідності відносин економічної власності структурі продуктивних сил в межах продуктивних сил виділяють різні види взаємодій (а отже, відносин і зв'язків між елементам;: продуктивних сил): між речовими й особистісним;: факторами виробництва, між різними елементам;: засобів праці, між працівниками багатьох підрозділів трудового колективу і всередині окремих підрозділів (бригад, цехів) та ін.

Найузагальненішою характеристикою структури продуктивних сил є взаємодія між людиною і природою у процесі праці.

Щодо суспільної форми визначальна роль у структурі суспільного способу виробництва належить соціально-економічному способу поєднання безпосередніх працівників із засобами виробництва.

Суспільний спосіб виробництва це єдність відносин економічної власності та продуктивних сил і соціально-економічна форма поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва. Таке розуміння суспільного способу виробництва є значною мірою синонімом категорії "економічний устрій держави". В межах продуктивних сил найузагальненішою характеристикою їх структури є взаємодія людини і природи, яка означає водночас привласнення предметів природи через процес праці, а отже, відображає в динаміці відносини економічної власності щодо речового змісту сфери безпосереднього виробництва.