Запитання і завдання для самоконтролю

1. Поясніть об'єктивну необхідність втручання держави у розвиток НТП.

2. Що таке науково-технічний та інноваційний потенціали?

3. Назвіть основні умови ефективного науково-технічного розвитку країни.

4. Охарактеризуйте ринковий механізм регулювання розвитку НТП.

5. Назвіть складові науково-технічної політики.

6. Назвіть державні основні регулятори науково-технічного розвитку.

7. Яку роль у розвитку НТП відіграють інноваційні структури (технополіси, технопарки, венчурні підприємства)?

8. Які стратегічні ідеї здатні забезпечити прорив вітчизняних технологій на світові ринки?

Тема 6. Державне регулювання підприємництва

6.1. Підприємництво як об'єкт державного регулювання

6.2. Механізм державного регулювання підприємництва

Ключові поняття

Підприємництво. Підприємницьке середовище. Інституціональні перетворення. Основні функції державного сектору економіки. Державне підприємництво. Мікро- та макроекономічна ефективність державних підприємств. Казенні підприємства. Унітарні підприємства. Управління державними корпоративними правами. Економіка погоджень.

6.1. Підприємництво як об'єкт державного регулювання

Підприємництво — ініціативна, самостійна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів на свій ризик, під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху (отримання прибутку).

Державний сектор — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Форми державного підприємства:

- бюджетні підприємства;

- державні корпорації;

- змішані акціонерні товариства.

Бюджетні (казенні) підприємства:

- підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;

- не отримують прибутку, не платять податків;

- фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації:

- підприємствам надається право господарської самостійності;

- держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

- застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва):

- можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

- господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

- деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Мікроекономічна ефективність державних підприємств відображає рівень їхньої рентабельності. Макроекономічна ефективність характеризує ступінь виконання державним сектором певних соціально-економічних функцій (завдань).

Функції державного сектору економіки:

- забезпечення національної безпеки і цілісної економіки;

- збалансований і стабільний розвиток національної економіки;

- підвищення конкурентоздатності національної економіки,

- забезпечення позитивних зрушень (позитивних екстерналій);

- соціалізація економіки (сприяння зайнятості й соціальній орієнтації економіки, виробництво суспільних товарів і благ;

- створення ефективних умов для розвитку приватного сектору економіки;

- вирішення екологічних проблем суспільства;

- сприяння розвитку регіонів.

Суспільні товари і блага — це товари і послуги, призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити у грошовій формі, й через це їх не може дати ринок, і які не можна вилучити зі споживання. Мають нульові граничні витрати — у разі збільшення кількості споживачів зростання витрат не відбувається. Тут йдеться про національну оборону, охорону громадського порядку, єдину енергетичну систему, національну систему комунікацій, державне управління, загальну освіту, охорону здоров'я, фундаментальні науки тощо.

Квазісуспільні товари і блага — система освіти, бібліотеки, музеї, автомобільні дороги, пожежна охорона, каналізація тощо. На відміну від суспільних благ, їх можна вилучити із процесу споживання, проте часто вони забезпечуються державою, оскільки існують позитивні ефекти чи значні вигоди переливу. Крім того, часто граничні витрати теж нульові.

Основні аспекти вітчизняного бізнесу

Економічний — створення надійного каркасу розвитку економіки, оскільки підприємництво, приватна власність та заінтересованість є основними передумовами ефективного виробництва, які утверджують економічну свободу, реалізацію потенціалу, інтересів та волі людей.

Соціальний — забезпечує формування середнього класу як запоруки підвищення добробуту громадян, постійного економічного розвитку та соціально-політичної стабільності.

Політичний — гарантує безповоротність ринкових реформ, створює основу цивілізованого, демократичного суспільства, громадянської держави.

Національний — виступає основою консолідації суспільства і виходу із кризи, локомотивом динамічного економічного розвитку країни.

Міжнародний — є показником рівня розвитку підприємництва, ступеня економічної свободи, цивілізованості країни, її міжнародного авторитету, інвестиційної привабливості.

Підприємницьке середовище — сукупність умов, що впливають на формування і розвиток підприємництва. Воно складається з таких основних елементів.

1. Економічні умови (фактори) визначають умови розподілу обмежених ресурсів і ступінь активності підприємницької діяльності — ступінь економічної свободи (вільний доступ до інформації, ресурсів, ринків); обсяг сукупного попиту; рівень розвитку ринків; конкуренції; стабільність національної валюти; податкову політику; рівень доходів населення тощо.

2. Політична ситуація обумовлює характер взаємодії суспільства і підприємницьких структур, їхню соціальну інтегрованість — наявність певних політичних інститутів (партій, рухів, об'єднань), їхню стабільність і характер взаємодії; відносини між основними гілками влади; способи управління і прийняття рішень; існування інституту соціального партнерства; домінування певної ідеології тощо.

3. Правове середовище створює умови для розвитку цивілізованих ринкових відносин — стан розвитку ринкового законодавства (зокрема господарського); характер регулюючого втручання держави у діяльність суб'єктів економіки; захист інтересів підприємців.

4. Соціально-культурне і демографічне середовище виявляє вплив на формування потреб споживачів, обумовлює специфіку попиту; формування типу економічної культури у суспільстві; кількість населення; рівень його освіти, культури; моральні норми; традиції; релігійні погляди; домінуючі соціально-культурні цінності тощо.

5. Технологічне середовище обумовлює не тільки характер виробництва, а й способи підприємницької діяльності — рівень індустріального розвитку країни; рівень науки, техніки; наявність технологій і їх впровадження у виробництво тощо.

6. Природно-географічне середовище визначає галузеву, територіальну, зовнішньоекономічну структуру економіки; види підприємницької діяльності; наявність природних ресурсів; їхню якість; клімат; географічне положення країни тощо.

7. Інституційно-організаційне середовище характеризує систему органів державного управління, їхню взаємодію з суб'єктами підприємницької діяльності, способи та інструменти державного впливу на підприємництво, розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агентства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, дороги, засоби інформаційного забезпечення тощо).

Мікроекономічна політика держави:

- у широкому аспекті — заходи держави, спрямовані на створення сприятливих макроекономічних умов становлення та розвитку підприємництва, насамперед проведення інституційних перетворень;

- у вузькому аспекті — система заходів щодо підтримки і розвитку підприємництва.

Інституційні перетворення — формування системи соціально-економічних відносин шляхом створення відповідних економічних, правових і соціальних інститутів (лат. - установа, устрій).

Основні напрямки інституційних перетворень:

1. Реформування правових інститутів та створення ринкового законодавства.

2. Трансформація відносин власності (роздержавлення і приватизація), забезпечення легітимності цих процесів, пошук ефективного власника.

3. Демонополізація економіки та формування конкурентного середовища.

4. Реформування системи державного управління (адміністративна реформа).

1. Формування системи нових організацій і установ ринкового типу, створення інститутів ринкової інфраструктури.

5. Макроекономічне прогнозування, планування та програмування.

6. Реформування кредитно-грошової, фінансової та банківської систем.

7. Проведення структурної перебудови національної економіки, технічна та технологічна модернізація виробництва.

8. Створення інституту соціального партнерства і соціальний контроль за господарською та фінансовою діяльністю.