Моделі державного регулювання економіки

Американська — лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і сприятливих умов для розвитку бізнесу.

Японська — централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів ДРЕ. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.

Шведська — управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту и населення, домінування ідей рівності й солідарності.

Німецька — система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.

Ступінь використання моделей в різних країнах різний.

1.2. Державне регулювання економіки як функція держави

Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:

- створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму;

- усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

- захистом національних інтересів на світовому ринку;

- вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх погано.

Фактори, що впливають на формування системи ДРЕ в Україні

Об'єктивні:

- розвал Радянського Союзу і розрив традиційних економічних зв'язків;

- висока сировинна, насамперед енергетична, залежність від інших країн;

- деформована, нераціональна, неефективна структура народного господарства (високомонополізована, мілітаризована економіка з могутнім індустріальним потенціалом, який важко піддається структурній перебудові);

- ресурсомістке затратне виробництво, переважно незамкненого циклу;

- велика залежність від іноземної допомоги;

- важкі наслідки Чорнобильської катастрофи (фінансові, матеріальні, моральні втрати);

- високий рівень тінізації економіки тощо.

Суб'єктивні:

- повільний перебіг ринкових перетворень;

- непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і болісний процес адаптації до нових економічних умов;

- невпорядкованість відносин між основними гілками влади;

- недосконалість законодавчого забезпечення реформ;

- відсутність на початковому етапі реформування наукової концепції та програми перетворень;

- самоусунення держави від виконання регулюючих функцій, помилки і прорахунки уряду;

- брак кваліфікованих фахівців (команди реформаторів);

- політична нестабільність;

- зростання соціальної напруги, велика диференціація доходів населення;

- традиції державного патерналізму;

- українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації), консерватизм, обережність, надмірна терплячість, утриманські настрої, сподівання на чиюсь підтримку.

Основні цілі державного регулювання економіки наступні:

- раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності;

- забезпечення стабільного розвитку національної економіки;

- забезпечення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку;

- реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.

Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає забезпечення:

• соціальної справедливості;

• ефективної зайнятості;

• екологічної рівноваги;

— задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення.

Основні функції державного регулювання економіки

1. Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. ргіог — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

2. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

3. Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

4. Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

5. Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.

7. Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

Державне регулювання економіки — це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей.

Об'єкти державного регулювання економіки — сфери, галузі,

регіони а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя, країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично, або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретні об'єкти ДРЕ:

• економічний цикл;

• структура економіки;

• умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

• науково-технічний прогрес та інноваційні процеси;

• грошовий обіг та інфляція;

- ціни;

- платіжний баланс;

- блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо);

- умови конкуренції;

- навколишнє середовище (екологічні проблеми);

- регіони.