Запитання і завдання для самоконтролю

1. У чому полягає суть макроекономічного планування?

2. Яка стратегічна мета та цілі макроекономічного планування?

3. Назвіть основні функції макроекономічного планування..

4. У чому полягає специфіка індикативного плану; його функції?

5. У чому полягає суть макроекономічного програмування, його види?

6. Назвіть механізм реалізації макроекономічних планів і програм.

7. Які існують види прогнозів?

8. У чому полягає суть макроекономічного прогнозування?

9. Основні стадії наукового аналізу об'єкта прогнозування, їхні завдання.

10. Інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування: суть і призначення.

11. Особливості методу "мозкова атака" і методу "Дельфі".

12. Що означає етап деструкції у методі "мозкова атака"?

13. Що таке прогнозна екстраполяція?

Тема 3. Фінансова політика

3.1. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни.

3.2. Грошово - кредитна політика держави.

Ключові поняття

Фінансово-бюджетне регулювання. Фінансова політика держави. Податкова система. Кредитно-грошова політика. Банківська, грошова, кредитна системи. Цінове регулювання. Методи цінового регулювання.

3.1. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни.

Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.

Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів.

Фінансова система країни складається з:

- державного бюджету;

- позабюджетних фондів (пенсійних, страхових, кредитних тощо);

- фінансів підприємств;

- місцевих фінансів (бюджетів областей, міських, районних, сільських тощо).

Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.

Державний бюджет є:

- річним планом державних витрат та джерел їх фінансового покриття;

- головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у країні.

Консолідований державний бюджет країни це бюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади

Основні функції бюджету:

- впливає на перебіг суспільного відтворення;

- стимулює економічне зростання;

- регулює обсяг сукупного попиту;

- впливає на короткострокові коливання економічної кон'юнктури;

- проводить активну соціальну політику.

Основні параметри бюджету:

- абсолютні розміри;

- питома вага ВВП, що перерозподіляється через бюджет;

- обсяг і структура джерел фінансування;

- обсяг і структура бюджетних видатків;

- співвідношення доходів і видатків бюджету.

Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства.

Фінансова політика за умов економічної кризи спрямована на:

- подолання спаду виробництва;

- стимулювання виробництва;

- мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях економіки;

- стримання соціальних програм;

- скорочення витрат на оборону тощо.

Сучасні напрямки фінансового регулювання економіки:

- витрати на наукові дослідження;

- поліпшення відтворення капіталу;

- відтворення кваліфікованої робочої сили;

- військові витрати;

- розширення споживчого ринку;

- витрати на соціальні цілі.

Типи фінансової політики:

- дискреційна (франц. — той, що діє за власним розсудом) — політика, що проводиться державою безпосередньо;

- недискреційна (автоматична) — політика вбудованих регуляторів (стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інертність схильності до споживання тощо.

Основні засоби дискреційної фінансової політики держави:

- держконтракт і держзамовлення;

- державні інвестиції;

- соціальні трансферти;

- зміни у податковому регулюванні;

- фінансування державних програм, громадських робіт тощо.

Основні напрямки діяльності держави у сфері реалізації фінансової політики (елементи фінансової політики)

Це політика державних витрат та фіскальна політика (бюджетна, податкова).

Фіскальна політика (лат. fiscus — кошик, казна) — діяльність держави щодо формування та регулювання державного бюджету (бюджетна політика), а також мобілізації коштів у державну казну з інших джерел.

Державні доходи — це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів (далі — податків), а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством. Платежі, утримані із суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються до бюджету в першочерговому й безспірному порядку.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

• податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку надприбуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності);

• неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від приватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності);

• доходів державних цільових фондів (Пенсійного фонду України, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.); інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Податки – один з основних інструментів, який забезпечує ефективне державне регулювання економіки, виконуючи фіскальну (формує бюджетні надходження) та економічну функцію (впливає на відтворення, стимулює або стримує його розвиток, посилює або зменшує нагромадження капіталу, розширює чи звужує платоспроможність населення).

Податкова система – сукупність податків та податкових платежів, що сплачуються державі у визначеному законодавством країни порядку.

Види податкових надходжень:

1. Податок на доходи (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств).

2. Платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних, надр тощо).

3. Внутрішні податки на товари і послуги (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір (з вітчизняних та імпортних товарів), ліцензії на діяльність).

4. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито, інші податки).

5. Доходи від власності та підприємницької діяльності (рента за нафту, природний газ; кошти від приватизації).

6. Адміністративні збори і платежі (державне мито, штрафи).

7. Інші неподаткові надходження (від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки; від плати за транзит природного газу і нафти через територію України; амортизаційні надходження).

8. Надходження від продажу основного капіталу (дорогоцінних металів та каміння, продажу державних запасів та ін.).

9. Офіційні трансферти.

10. Державні цільові фонди (соціальне страхування на випадок безробіття (фонд зайнятості); інноваційний фонд; транспортний збір).

Засади функціонування податкової системи у ринковій економіці:

- створення сприятливих умов для виробництва товарів і надання послуг;

- забезпечення можливостей для помірного і відносно рівномірного збагачення нації в цілому і кожного суб’єкта зокрема;

- збалансування бюджетних видатків і доходів.

Складові податкової реформи в Україні:

- зниження граничного рівня перерозподілу ВВП через прибуткову частину бюджету;

- розширення бази оподаткування шляхом законодавчого скасування пільг;

- послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці;

- зниження ставок податку на прибуток та на додану вартість;

- зниження ставок податку на прибуток експортерам високотехнологічної продукції;

- пільгове оподаткування інноваційної продукції.

- надання податкових пільг під великі іноземні кредити, спрямовані в інвестиційні проекти, передбачені державними програмами.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп.

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки і т. д.).

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації і т. д.).

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічно діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського та лісового господарств, капітального будівництва, транспорту, зв'язку і т. п.; на забезпечення більш високої ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов для економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм і т. д.).

4. Видатки державних цільових фондів.

5. Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру і т. д.).

Згідно з економічними характеристиками видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови економіки; субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.

Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Дотації (лат. dotare — постачати) — це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії (лат. subsidium — допомога) — це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки.

Субвенції (лат. subvenire — приходити на допомогу) — один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

У Державному бюджеті передбачається резервний фонд KM України у розмірі до двох процентів від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

Видатки на соціальні потреби:

- забезпечують реалізацію соціально-економічної політики держави;

- сприяють перерозподілу ринкових доходів, пом'якшують диференціацію матеріального становища соціальних груп;

- полегшують доступ менш забезпечених верств населення до набуття кваліфікації, надання медичних послуг (забезпечення народного господарства освіченою, кваліфікованою, здоровою робочою силою);

- виливають на стимулювання, розмір та структуру попиту.

Критерієм планування обсягів витрат за соціальними статтями є соціальні стандарти та норми, програмно-цільові методи реалізації соціальної політики.

У структурі видатків державного бюджету видатки на соціальні цілі є найуразливішими. Обсяги соціальних видатків можуть бути свідомо зменшені на користь вирішення державних проблем надзвичайного характеру.

За рахунок державних витрат, податків, пільг та субсидій, що виплачуються з державного бюджету, уряд впливає (стимулює або протидіє) на:

- макроекономічну активність;

- сукупний попит;

- сукупну пропозицію.

Напрямки видатків на потреби народного господарства:

- інфраструктура;

- сільське господарство;

- дотації підприємствам державного сектору;

- підтримка експортерів товарів, послуг, капіталу.

Види видатків державного бюджету на потреби народного господарства:

1. Державний кредит на пільгових умовах (на конкретні цілі, закладені у державних економічних програмах).

2. Державні субсидії, дотації:

а) за періодичністю (одноразові, регулярні);

б) за формою (цінові, інвестиційні);

в) за напрямками (науково-дослідна робота, охорона навколишнього середовища, фінансування розвитку державного сектору, підтримка вітчизняних експортерів);

3. Гарантії уряду.

Сучасні тенденції засвідчують необхідність скорочення обсягів субсидій і дотацій з державного бюджету та активнішого використання таких інструментів, як:

- пільгове оподаткування;

- прискорене амортизаційне списання основного капіталу;

- кредит.

Обсяги витрат державного бюджету на господарські потреби змінюються залежно від стану економіки:

- у період криз і депресій мають тенденцію до зростання;

- у період перегріву економіки мають тенденцію до скорочення.

Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків обумовлюється:

- обсягом коштів, що витрачає держава на зазначені потреби;

- структурою, спрямуванням витрат;

- ефективністю використання витрат.

Збалансування державного бюджету за доходами і видатками є найважливішим показником стану економіки.

Дефіцит державного бюджету – що віддзеркалює перевищення витрат бюджету над його доходами.

Профіцит державного бюджету — перевищення доходів над державними витратами.

Основні шляхи покриття дефіциту державного бюджету:

- додаткова емісія готівкових грошей;

- продаж державних цінних паперів;

- державні позики;

- посилення оподаткування.

Державний борг — це накопичені зобов'язання держави:

1. Внутрішній борг держави (банкам-кредиторам, власникам державних цінних паперів).

2. Зовнішній державний борг держави (іноземним урядам, іноземним приватним особам і організаціям, міжнародним фінансовим установам).

Негативні економічні наслідки зростання державного боргу:

- посилення диференціації доходів населення внаслідок концентрації державних зобов’язань у заможної її частини;

- підрив дії економічних стимулів розвитку виробництва через підвищення норм оподаткування;

- зниження міжнародного авторитету країни;

- підвищення ставки процента на капітал, скорочення капіталовкладень;

- посилення невпевненості населення щодо майбутнього країни.

Головні суб'єкти державного регулювання фінансово-бюджетної сфери:

- Міністерство фінансів України;

- Міністерство економіки;

- Головне контрольно-ревізійне управління;

- Державне казначейство України;

- Державна податкова адміністрація;

- Державна митна служба України.