Питання для самоконтролю

1. Які особливості організації фінансової діяльності соціально-культурних закладів?

2. Охарактеризуйте кошторис бюджетної установи. Які види позабюджетних коштів надходять у розпорядження бюджетної установи?

3. Які напрями вдосконалення планування витрат бюджетних установ?

4. Хто є розпорядниками бюджетних коштів?

5. Дайте визначення бюджетних призначень?

6. В якому порядку відбувається розгляд та затвердження кошторисів бюджетних установ?

7. Які норми видатків використовують в процесі бюджетного планування

Тестові завдання

1. До основних методів бюджетного планування належать:

а) системний аналіз і математичне моделювання;

б) встановлення цільового призначення державних цільових фондів, установлення порядку використання коштів, встановлення бюджетних нормативів і лімітів використання грошових коштів;

в) метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-цільовий;

г) кількісний, якісний, комбінований;

д) економетричний, економіко-статистичний, економіко-математичний.

2. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящої організації подається:

а) розпис податкових надходжень установи;

б) штатний розпис установи;

в) намічені заходи щодо скорочення витрат.

3. Бюджетні асигнування – це:

а) повноваження розпоряднику бюджетних коштів на прийняття зобов’язання та витрачання бюджетних коштів у процесі виконання бюджету;

б) усі платежі з державного та місцевого бюджетів;

в) надходження та платежі у зв’язку зі зміною обсягу державного боргу, які використовуються для покриття різниці між доходами та видатками бюджету.

4. Бюджетне призначення – це:

а) повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів, яке дозволяє надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів за рахунок коштів бюджету;

б) документ, підготовлений і поданий головним розпорядником бюджетних коштів Міністерству фінансів України або місцевим фінансовим органам.

в) будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги.

5. Кошторис бюджетної установи складається:

а) на квартал;

б) на півріччя;

в) на календарний рік.

6. Які бувають види норм за економічним змістом?

1. Матеріальні, факультативні, обов’язкові;

2. Матеріальні, фінансові, бюджетні;

3. Матеріальні, індивідуальні, комбіновані;

4. Фінансові, комбіновані, укрупнені;

5. Бюджетні, індивідуальні, факультативні.

7. Які існують види кошторисів?

1. Поточний, капітальний, зведений, загальний;

2. На централізовані заходи, особовий, загальний, поквартальний;

3. Індивідуальний, зведений, на централізовані заходи, загальний;

4. Постатейний та поквартальний;

5. Місячний, квартальний, річний.

Бібліографічний список до самостійної роботи

[1, 3, 5, 6, 7, 9, 22, 23, 25, 26, 27, 33, 37]

Модуль 2

Змістовий модуль 2. Фінансове планування в установах соціально-культурної сфери

Тема 2	Фінансове планування на соціальне забезпечення та соціальний захист
Мета заняття	поглибити, систематизувати та закріпити знання студентів про фінансове планування на соціальне забезпечення та соціальний захист

План вивчення теми

1. Склад видатків бюджетів на соціальне забезпечення та соціальний захист.

2. Планування видатків на утримання притулків для неповнолітніх

3. Витрати на навчання, працевлаштування інвалідів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання необхідно враховувати ряд особливостей щодо системи соціального забезпечення та захисту громадян.

Україна має досить розгалужену систему соціального захисту населення. Близько 80 відсотків сімей одержують соціальні виплати, різного роду допомогу, компенсації або ж мають окремі пільги за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів, коштів підприємств, організацій тощо.

На сьогодні нараховується понад 20 видів різних видів допомог та пільг, а надання їх закріплено десятками законів.

Система є складною, окремі соціальні програми не мають стабільного фінансування або ж при їх затвердженні не передбачалися цільові джерела фінансування, соціальні пільги та допомоги нерідко дублюються. Дохідна база бюджетів України як держави з перехідною економікою звужує масштаби заходів соціального захисту. Така нестача доходів обмежує свободу дій щодо додаткових доходів на організаційно оформлені елементи комплексу заходів соціального захисту.

Ще одна вада ­ розпорошеність коштів у соціальній сфері за умов фінансової нестабільності в країні ­ призвела до значного зменшення основних соціальних виплат і допомог навіть для тих громадян, які їх конче потребують.

Основні принципи системи соціального захисту закладені в Конституції України, зокрема стаття 46 Конституції «гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття від незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення». Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Видатки бюджету на соціальний захист населення – це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо).

Видатки бюджету на соціальний захист можна класифікувати за такими ознаками: за джерелами, за ініціатором, за метою використання та за формами.

За джерелами фінансування видатки поділяються на ті, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, та видатки, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

З державного бюджету здійснюється фінансування грошової допомоги біженцям, заходів, пов’язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу і осіб інших національностей, які повернулися в Україну, та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців. Вказані заходи мають загальнодержавний характер, оскільки залежать лише від загальної політичної та економічної ситуації в інших країнах, через проблеми якої і відбувається вимушена міграція.

Переважна більшість видатків на соціальний захист населення (державна допомога сім’ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії, пільги ветеранам війни і праці, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо) фінансується за рахунок надання коштів із державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

За ініціатором видатки бюджету на соціальний захист можна класифікувати як витрати на реалізацію загальнодержавних програм соціального захисту населення та витрати на місцеві програми.

До загальнодержавних програм відноситься надання всіх видів допомог і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, існування яких передбачено чинним законодавством, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Це витрати, фінансування яких передбачено Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», «Про біженців», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» тощо.

Фінансове забезпечення реалізації загальнодержавних програм соціального захисту населення здійснюється на рівні державного бюджету: або шляхом передбачення витрат безпосередньо в державному бюджеті, або через врахування відповідних коштів при розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів.

Що стосується місцевих програм соціального захисту населення, то рішення про запровадження таких програм приймається відповідними органами місцевого самоврядування, і фінансування проводиться за рахунок власних коштів місцевих бюджетів.

За метою використання видатки на соціальний захист населення можна поділити на такі групи. До першої групи можна віднести видатки на соціальний захист у зв’язку з малозабезпеченістю. Це насамперед стосується тих соціальних виплат, умовою надання яких є певний рівень доходів особи або домогосподарства, що претендують на допомогу. Для визначення права на одержання таких допомог одержувач повинен подати до органу, що призначає допомогу, довідку про середньомісячний сукупний дохід сім’ї. До цих видів допомоги можна віднести: допомогу малозабезпеченим сім’ям з дітьми; державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива (житлово-комунальні субсидії).

Друга група видатків на соціальний захист – за метою використання – це виплати, призначенням яких є компенсація втраченого доходу. До таких видатків можна віднести, наприклад, витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років.

Як специфічний вид витрат на соціальний захист населення, призначенням яких є часткова компенсація втраченого доходу, можна виділити індексацію грошових доходів громадян.

Третя група витрат – це виплати, пов’язані з компенсацією втраченого здоров’я або майна. Прикладом таких виплат можуть бути виплати компенсацій реабілітованим громадянам згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Четвертою групою витрат на соціальний захист населення за метою їх використання є витрати, пов’язані з наданням підтримки в облаштуванні, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців.

До п’ятої групи видатків на соціальний захист за метою використання можна віднести витрати на надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян.

За формами здійснення виплати на соціальний захист населення можуть бути грошові, безготівкові, натуральні. Найпоширенішою формою виплат є грошова. Єдиною виплатою, яка надається в безготівковій формі, є житлові субсидії.

Що стосується натуральної форми виплати допомоги, то вона застосовується переважно при реалізації місцевих програм соціального захисту населення.

Важливою-умовою ефективності фінансування соціальних витрат є встановлення державних соціальних стандартів і нормативів. Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є:

• визначення механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

• визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

• визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів повинні визначатися розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів слід здійснювати за такими принципами:

• забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

• законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

• диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

• наукової обґрунтованості норм споживання й забезпечення;

• соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні й застосуванні;

• урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин;

• постійний державний моніторинг у сфері застосування й фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.

Планування видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення за рахунок державного бюджету здійснюється за програмно-цільовим методом, за індивідуальними розрахунками по кожній програмі.

Видатки на загальне управління у сфері праці та соціальної політики здійснюються за програмами: «Керівництво та управління у сфері праці та соціальної політики», «Керівництво та управління у сфері нагляду за охороною праці», «Керівництво та управління у сфері нагляду за додержанням законодавства про працю» та інші .

Видатки на фінансування заходів, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» плануються за такими програмами:

• забезпечення інвалідів автомобілями та іншими протезно-ортопедичними виробами;

• санаторно-курортне оздоровлення інвалідів;

• розроблення нових видів протезів та обслуговування інвалідів у стаціонарах при протезних підприємствах;

• спеціалізована протезно-ортопедична та медично-реабілітаційна допомога інвалідам в клініці науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності;

• санаторне лікування інвалідів та ветеранів війни (хворих на туберкульоз) – за окремою програмою.

Підтримка ветеранів планується за програмами фінансової підтримки громадських організацій ветеранів, звільнення та повернення на батьківщину військовополонених, щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни.

Відповідно до чинного законодавства України та в рамках реформування пенсійної системи деякі види пенсій та допомог, призначених за різними пенсійними програмами, повинні виплачуватися за рахунок коштів державного бюджету. Джерелом фінансування зазначених видатків визначено спеціальний фонд, який формується за рахунок надходжень від додаткових зборів на виплату пенсій.

За рахунок цих коштів здійснюється програми відшкодування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби, а також програми розмежування джерел фінансування виплати пенсій та допомог, призначених за пенсійними законами для окремих категорій пенсіонерів.

При вивченні другого питання необхідно враховувати наступне: соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей здійснюється в Україні спеціальними установами – притулками для неповнолітніх.

Притулок для неповнолітніх – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років.

Основними завданнями притулку є:

• соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинились в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти;

• створення належних житлово-побутових та психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці і змістовного дозвілля.

Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну допомогу, забезпечуються одягом і харчуванням.

Положення, на яких ґрунтується діяльність притулку, пов’язані з принципами реабілітаційної педагогіки, завданням якої є розробка ефективних методів педагогічної терапії і корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров’я дитини.

Працівники притулків проводять роботу із встановлення особи неповнолітнього, потім приймається рішення про його подальшу долю: притулок сповіщає батьків про місцезнаходження дитини або порушує питання щодо позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Прогнозна потреба в коштах на харчування, медикаменти та інші витрати розраховуються з нормативів забезпечення підопічних будинків-інтернатів.

Обсяг витрат, який спрямовується на утримання притулків для неповнолітніх по кожному регіону, розраховується як добуток обсягу витрат, що спрямовується на утримання цих установ у цілому по Україні, і питомої ваги очікуваної кількості дітей у притулках за плановий період по регіону – у загальній очікуваній кількості дітей у притулках у цілому по Україні.

Обчислення витрат на утримання притулків для неповнолітніх здійснюється виходячи з витрат на типовий притулок на 50 місць з типовими штатами та нормативами.

Оскільки притулки для неповнолітніх є закладами обласного значення, тобто вони розраховані не лише на тих дітей, що проживають у певному регіоні, Бюджетним кодексом передбачено здійснювати їх фінансування з обласних бюджетів.

Розглядаючи трете питання слід відзначити, що держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

У разі складення вступних іспитів (вступних випробувань) з позитивним результатом до вищих навчальних закладів I – IV рівнів акредитації зараховуються поза конкурсом діти-інваліди та інваліди першої і другої груп, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю, до професійно-технічних навчальних закладів – діти-інваліди та інваліди, яким не протипоказане навчання за обраною професією (спеціальністю) та спеціалізацією.

За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I – IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких: обидва батьки є інвалідами; один з батьків – інвалід, а інший помер; одинока матір з числа інвалідів; батько-інвалід, який виховує дитину без матері.

Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія та пенсія (державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам) виплачуються в повному розмірі.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах. В установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях. Де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Підприємства, установи і організації, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 вісотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості 1 робочого місця.