Питання для самоконтролю

1. У чому полягає економічне і соціальне значення видатків на освіту?

2. Схарактеризуйте склад видатків на освіту.

3. Як визначити обсяг витрат на фінансування загальноосвітньої школи за кодами економічної класифікації?

4. Перелічіть платні послуги державних навчальних закладів.

5. Перерахуйте видатки на утримання загальноосвітніх шкіл згідно з кошторисом установи.

6. Нагадайте порядок планування витрат на оплату праці педагогічного складу шкіл.

Тестові завдання

1. З якого бюджету фінансуються видатки на професійно-технічну освіту( навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності):

а) із Державного бюджету;

б) з бюджету АРК та обласних бюджетів;

в) з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення.

2. З якого бюджету фінансуються вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності :

а) з бюджету АРК та обласних бюджетів;

б) з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення;

в) із Державного бюджету.

3. З якого бюджету фінансуються спеціалізовані школи, ліцеї, гімнізії:

а) із Державного бюджету;

б) з бюджету АРК та обласних бюджетів;

в) з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення.

4. З якого бюджету фінансується дошкільна освіта:

а) з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення;

б) з бюджету АРК та обласних бюджетів;

в) з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення.

5. З якого бюджету фінансуються заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

а) з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення;

б) з бюджету АРК та обласних бюджетів;

в) з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення.

6. З якого бюджету фінансуються позашкільні начальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком затвердженим КМУ України:

а) із Державного бюджету;

б) з бюджету АРК та обласних бюджетів;

в) з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення.

Бібліографічний список до самостійної роботи

[1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 22, 23, 25, 26, 27,

33,34, 43, 47]

Тема 4	Фінансове планування в установах охорони здоров’я
Мета заняття	поглибити, систематизувати та закріпити знання студентів про фінансове планування в установах охорони здоров’я

План вивчення теми

1. Склад та структура видатків бюджетів на охорону здоров’я.

2. Особливості організації фінансової діяльності закладів охорони здоров’я в умовах страхової медицини.

3. Склад видатків бюджетів на фізичну культуру і спорт. Планування видатків на проведення зборів і змагань. Утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання необхідно спиратися на нижче наведені положення.

а) Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медичного страхування,

благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

б) У державній системі охорони здоров’я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється у обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною.

в) Кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров’я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Обсяги бюджетного фінансування визначаються за науково обґрунтованими нормативами в розрахунку на одного жителя.

За рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов’язаною зі станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров’я.

Згідно з чинною бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров’я плануються за розділом «Охорона здоров’я», що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров’я.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу. Сюди ж включаються видатки на будівництво лікарень, придбання устаткування, медикаментів і предметів загального призначення.

Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їхні послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговуванням певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки й амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають у себе організацію роботи, управління, здійснення, забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками.

Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, устаткуванням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров’я.

Витрати на медичне устаткування, інструменти, протези, іншу продукцію, що використовується в медичній практиці, включають поставки або фінансування поставок медикаментів, протезів, медичного устаткування, інструментів та іншої медичної техніки.

Прикладні дослідження та експериментальні розробки в галузі охорони здоров’я – охоплюють організацію, розвиток, забезпечення діяльності і управління нею в галузі прикладних Досліджень та експериментальних розробок, пов’язаних з характером, запобіганням, діагностикою, лікуванням та поширенням різних захворювань.

При вивченні другого питання слід з’ясувати зміст системи медичного страхування та принципи його організації. Поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров’я може відбуватися шляхом створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно з законодавством.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров’я. Перша – державна, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія. Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 відсотків усіх витрат на охорону здоров’я, США – до 50 відсотків.

Обидві системи, і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров’я, і ефективністю діяльності медичних закладів.

З фінансової точки зору державна модель потребує менших витрат коштів. Однак в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка – лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються зі страхових фондів.

Сімейні лікарі повинні ощадливо використовувати кошти страхових фондів, без зайвої потреби не користуватися послугами лікарень і діагностичних центрів. У свою чергу, лікарні консультаційні та діагностичні центри при неефективній роботі не витримують конкуренції і банкрутують. Крім того, для громадян існує система захисту прав, включаючи систему судового захисту.

Обидві системи мають свої переваги і недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого – створює певну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров'я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої – дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нас удвоє більше лікарів і втроє – ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування в цій країні з Україною порівняти важко. Відсутня в Україні також науково обґрунтована програма розвитку охорони здоров’я в умовах ринку. Якщо за такої організації навіть і вдасться залучити більше грошей на медичну допомогу, вони пропадуть марно.

У більшості країн заклади охорони здоров’я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров’я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Розмір видатків на утримання установ охорони здоров’я визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису установи охорони здоров’я є такі показники:

• кількість лікарняних ліжок;

• кількість лікарських посад;

• кількість лікарських відвідувань;

• кількість ліжко-днів;

• чисельність прикріпленого населення.

Кількість лікарняних ліжок – це показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку, виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових умов тощо. Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів середнього і молодшого медичного персоналу.

Кількість лікарських посад – показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Цей показник встановлюється згідно з чинними нормами на відповідну кількість населення.

Кількість лікарських відвідувань – показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Цей показник визначають, виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік.

Кількість ліжко-днів – показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують як добуток середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка на рік.

На основі вищеназваних показників розраховують видатки за економічною класифікацією.

Основною статтею видатків на утримання установ охорони здоров’я є видатки на заробітну плату. Посадові оклади (тарифні ставки) працівників установ охорони здоров’я встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог працівників і тарифних розрядів робітників відповідної кваліфікації на підставі штатного розпису і відображаються в тарифікаційному списку.

Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу, або залежно від виробітку і відрядних розцінок з урахуванням доплат, підвищень та надбавок, передбачених чинним законодавством. Заробітна плата працівника граничними розмірами не обмежується.

Умовами оплати праці працівників установ охорони здоров’я передбачені схеми посадових окладів лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу, керівників структурних підрозділів та всіх інших працівників охорони здоров’я.

Схемні посадові оклади лікарів-хірургів усіх найменувань, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів підвищуються за здійснення операційних втручань залежно від обсягу, складності й характеру їхньої праці при роботі: в амбулаторно-поліклінічному закладі (відділенні) – до 15 відсотків схемного посадового окладу; денному стаціонарі хірургічного профілю – до 25 відсотків, стаціонарі – до 40 відсотків.

Лікарям-керівникам структурних підрозділів (відділень, кабінетів, лабораторій, відділів тощо) схемні посадові оклади встановлюються з урахуванням кваліфікаційної категорії з підвищенням його розміру на 10 – 25 відсотків залежно від обсягу робіт, кількості лікарських посад згідно із штатним розписом у розмірах:

• на 10 відсотків – при кількості лікарських посад до 3 одиниць;

• на 20 відсотків – при кількості лікарських посад понад 3 до 6 одиниць;

• на 25 відсотків – при кількості лікарських посад понад 6 одиниць.

Завідувачам підстанцій швидкої медичної допомоги схемні посадові оклади підвищуються на 10 – 25 відсотків залежно від напруженості й обсягу роботи:

• на 10 відсотків – підстанцій третьої категорії, у штатному розписі яких є 2-5 виїзних бригад швидкої медичної допомоги (40 – 120 посад персоналу);

• на 20 відсотків – підстанцій другої категорії, у штатному розписі яких є 6 – 12 виїзних бригад швидкої медичної допомоги (понад 120 – 240 посад персоналу);

• на 25 відсотків – підстанцій першої категорії, у штатному розписі яких є понад 12 виїзних бригад швидкої медичної допомоги (понад 240 посад персоналу).

Керівникам закладів охорони здоров’я та їх структурних підрозділів із числа середнього медичного персоналу схемні посадові оклади встановлюються залежно від кваліфікаційної категорії з підвищенням їх розміру на 10 – 20 відсотків;

• на 10 відсотків – при кількості посад середнього медичного персоналу згідно зі штатним розписом з урахуванням посади керівника до 3 одиниць;

• на 15 відсотків – понад 3 до 10 одиниць;

• на 20 відсотків – понад 10 одиниць.

Схемні посадові оклади керівних працівників закладів охорони здоров’я визначаються згідно з групами з оплати праці керівних працівників.