MonografiaOxana_tanya

фінансові резерви, брати участь у формуванні бюджету.

Дослідимо спочатку внутрішні чинники фінансової стійкості

підприємства.

1Успіх або невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу і структури продукції і послуг. При цьому важливо не тільки правильно вирішити, що виробляти, а й безпомилково визначити як саме виробляти, тобто за якою технологією і за якою моделлю організації виробництва (управління) працювати.

2Другим важливим чинником фінансової стійкості підпри-

ємства, тісно пов'язаним із видами виробленої продукції (послуг) і

технологією виробництва, є оптимальний склад і структура активів, а

також правильний вибір стратегії управління ними. Стійкість підприємства й потенційна ефективність його діяльності багато в чому залежать від якості управління поточними активами, від того, скільки задіяно оборотних коштів і яких саме, від величини запасів і активів у грошовій формі. Зменшивши запаси й ліквідні активи, підприємство може збільшити оборотний капітал, а отже, одержати більше прибутку. Але водночас зростає ризик неплатоспроможності підприємства і припинення виробництва через нестачу запасів. Мистецтво управління поточними активами полягає в тому, щоб тримати на рахунках підприємства лише ту мінімально необхідну суму ліквідних засобів, яка потрібна для поточної діяльності.

3 Значним внутрішнім чинником фінансової стійкості є склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір стратегії і тактики управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів,

насамперед, прибутку, тим вищим є рівень його фінансової стійкості. При цьому важлива не тільки загальна маса прибутку, а й структура його розподілу, і особливо та частка, що спрямовується на розвиток виробництва. Таким чином, оцінка політики розподілу й використання прибутку висувається на перший план під час аналізу фінансової стійкості

31

підприємства. Так, винятково важливим є аналіз використання прибутку на фінансування поточної діяльності (формування оборотних коштів,

зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності й т. п.) та інвестування у капітальні вкладення та цінні папери.

4 Впливають на фінансову стійкість підприємства і кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів залучає підприємство, тим вищі його фінансові можливості, хоч зростає і ризик несвоєчасних розрахунків підприємства з кредиторами. І

тут велику роль відіграють резерви як одна з форм фінансової гарантії платоспроможності суб'єкта господарювання [114, С. 12].

Отже, з погляду впливу на фінансову стійкість підприємства,

визначальними внутрішніми чинниками є:

-галузева належність суб'єкта господарювання;

-структура продукції (послуг), що випускається, її частка у загальному платоспроможному попиті;

-розмір сплаченого статутного капіталу;

-розмір і структура витрат, їхня динаміка в порівнянні з при-

бутком;

- стан майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви.

Важливий метод оцінювання фінансового стану – визначення рівня фінансової стійкості за абсолютними показниками. Засновником такої методики оцінки фінансового стану є Шеремет А.Д. [115, 116]. В основу запропонованої ним методики покладено розрахунок абсолютного показника фінансової стійкості, що відображає відповідність або невідповідність (надлишок чи нестачу) джерел засобів для формування запасів і витрат, тобто різниці між величиною джерел засобів і величиною запасів і витрат. При цьому мається на увазі забезпеченість джерелами власних і позикових засобів, за винятком кредиторської заборгованості й інших пасивів.

32

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовують кілька показників, що відбивають різний ступінь охоплення різних видів джерел:

1 Наявність власних оборотних коштів, що визначається як різниця між вартістю джерел власних засобів і вартістю основних засобів і необоротних активів:

Ес = Іс – F,

де Ес – наявність власних оборотних коштів;

Іс – джерела власних засобів;

F – основні засоби і необоротні активи.

2 Наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел засобів для формування запасів і витрат обумовлена шляхом підсумовування власних оборотних коштів і довгострокових кредитів і позик:

Ет = (Іс + Кт) – F,

де Ет – наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел засобів;

Кт – довгострокові кредити і позикові засоби.

3 Загальна величина основних джерел засобів для формування запасів і витрат, рівна сумі власних оборотних коштів, довгострокових і короткострокових кредитів і позик:

Е = (Іс + Кт + Кt) – F,

де Е – загальна величина основних джерел засобів для формування запасів і витрат;

Кт – короткострокові кредити і позикові засоби без прострочених позичок.

Трьом показникам наявності джерел засобів для формування запасів

івитрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат:

a)надлишок (+) чи нестача (-) власних оборотних коштів:

33

Е С =Е С – Z,

де Z – запаси і витрати;

b)надлишок (+) чи нестача (-) власних оборотних коштів і довгострокових позикових засобів:

Ет = Ет – Z = (Ес + Кт) – Z;

c)надлишок (+) чи нестача (-) загальної величини основних джерел засобів для формування запасів і витрат:

Е = Е - Z = (Ес + Кт + Кt) – Z.

Обчислення трьох показників забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів для їхнього формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації за ступенем їхньої стійкості. При визначенні типу фінансової ситуації використовується тривимірний (трикомпонентний)

показник, рекомендований в економічній літературі [115]:

S = S1( EC), S2( ET), S3( E ) ,

де функція визначається у такий спосіб:

1, якщо x 0;

S(x)

0, якщо x<0.

Користуючись цими формулами, можна зазначити чотири типи фінансових ситуацій (рис. 2.1).

Абсолютна і нормальна стійкість характеризується відсутністю неплатежів і причин їхнього виникнення, тобто робота високо чи нормально рентабельна, відсутні порушення внутрішньої і зовнішньої фінансової дисципліни.

Нестійкий фінансовий стан характеризується порушенням фінансової дисципліни (затримки з оплати праці, використання тимчасово вільних засобів резервного фонду і фондів фінансово-економічного стимулювання та інше), перебоями у надходженні грошей на розрахункові рахунки і платежі, хитливою рентабельністю, невиконанням фінансового плану, у тому числі прибутку.

34

ТИПИ

ФІНАНСОВОЇ

СТІЙКОСТІ

Абсолютна	Еc>=0
	ЕТ>=0
	Е >=0
Нормальна	Еc<=0
	ЕТ>=0
	Е >=0
Нестійкий фінансовий стан	Еc<=0
	ЕТ<=0
	Е >=0
Кризовий фінансовий стан	Еc<=0
	ЕТ<=0
	Е <=0

Рис. 2.1. Типи фінансової стійкості

Кризовий стан характеризується, крім вище вказаних ознак хитливого фінансового становища, наявністю регулярних неплатежів, за якими кризовий стан класифікується:

а) перший ступінь – наявність прострочених позичок банкам;

б) другий ступінь – наявність простроченої заборгованості постачальникам за товари;

в) третій ступінь – наявність недоїмок у бюджети, що межує з банкрутством.

Підхід до ідентифікації типу фінансової стійкості залежно від джерел покриття запасів не втратив своєї актуальності, проте слід застосовувати уточнення, що стосуються, по-перше, порівняння величини запасів з показником «чисті оборотні активи», по-друге, диференціації нестійкого фінансового стану з погляду на його припустимість або неприпустимість.

Як було згадано вище, загальними характеристиками фінансового стану підприємства є фінансова стійкість, платоспроможність і ліквідність.

У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану виступає його ліквідність і платоспроможність. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна у кошти платежу. Чим

35

менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вища його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства – це здатність перетворити свої активи у кошти платежу для погашення короткострокових зобов’язань.

Можливість підприємства відповідати (платити) за своїми зобов’язаннями у конкретний період часу визначається платоспроможністю підприємства. У міжнародній практиці вважається,

якщо підприємство не може відповідати за своїми обов’язками на конкретний термін, то воно неплатоспроможне. У цьому зв’язку виконується оцінка його потенційної платоспроможності, тобто погашення зобов’язань. У противному випадку підприємство визнається банкрутом у судовому порядку. Під платоспроможністю заведено розуміти наявність і достатність коштів і їх еквівалентів для своєчасного погашення зобов’язань у міру настання строку їх оплати. Оцінка платоспроможності проводиться на конкретну дату [99, С. 293-294].

Поняття ліквідності більш широке. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність підприємства. У той же час, ліквідність характеризує не тільки поточний стан активів, але й перспективний.

Для оцінки ліквідності й платоспроможності підприємства використовують як кількісну, так і якісну оцінку. При цьому, якісні оцінки розглядаються як необхідні умови гарантовані ліквідності і платоспроможності. Під якісною оцінкою ліквідності розуміють аналіз ліквідності балансу, що дозволяє зафіксувати ліквідність або неліквідність балансу підприємства.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів за активами,

згрупованих за ступенем їхньої ліквідності й розташованих у порядку зменшення їхньої ліквідності, із зобов’язаннями за пасивами, згрупованих за строками їхнього погашення й розташовані у порядку погашення їх строків.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто строків перетворення у

36

кошти, активи підприємства під час аналізу ліквідності балансу

розподіляються на такі групи:

А1) найбільш ліквідні активи – кошти і їх еквіваленти, а також короткострокові фінансові інвестиції;

А2) швидко реалізовані активи – дебіторська заборгованість та інші поточні активи;

А3) повільно реалізовані активи – товароматеріальні запаси, а також довгострокові фінансові вкладення;

А4) важко реалізовані активи – статті першого розділу активу балансу за винятком статей, що увійшли до попередньої групи.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їхньої оплати.

При проведенні зовнішнього аналізу, під час якого використовуються тільки дані балансу підприємства, зобов’язання групуються відповідно до передбачених строків погашення. При проведенні внутрішнього аналізу таке угрупування можна зробити більш точним. Зобов’язання підприємства групуються у такий спосіб:

П 1) найбільш термінові зобов’язання – кредиторська заборгованість, а також кредити і позики, не погашені у строк;

П 2) короткострокові пасиви – короткострокові кредити й позикові кошти. Також до цієї групи належить частина пасивів, поданих у розділі

«Забезпечення майбутніх витрат і платежів» (суми, що заплановані до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він не перевищує 12 місяців), а також прибутки майбутніх періодів, що належать до поточних зобов’язань;

П3) довгострокові пасиви – довгострокові кредити й позикові кошти, а також забезпечення майбутніх витрат і платежів, що не належать до поточних зобов’язань;

П4) постійні пасиви – статті першого розділу пасиву. Для збереження балансу активу і пасиву підсумок даної групи варто зменшити на суму витрат майбутніх періодів.

37

Для визначення ліквідності балансу треба порівняти підсумки наведених груп за активом та пасивом. Баланс можна вважати абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

А1 П1

А2 П 2А3 П3

А4 П 4

У випадку, якщо одна або кілька нерівностей мають знак, протилежний тому, що був зафіксований у оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшменш відрізняється від абсолютної. При цьому недоїмок коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком за іншою, хоча компенсація при цьому має місце лише за вартісною величиною, оскільки у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні [116].

2.2 Метод коефіцієнтного аналізу

Ще одним методичним підходом щодо оцінювання фінансового стану підприємств є коефіцієнтний аналіз.

Сутність аналізу фінансового стану за коефіцієнтним методом полягає у розрахунку відносних показників як співвідношення абсолютних показників активу і пасиву балансу.

Відповідно до класифікації [116], відносні показники фінансового стану поділяють на коефіцієнти розподілу та коефіцієнти координації.

Коефіцієнти розподілу застосовуються у тих випадках, коли треба визначити, яку частину той або інший абсолютний показник фінансового стану складає від підсумку групи абсолютних показників, до якої він належить.

Коефіцієнти координації використовуються для відображення співвідношень різних абсолютних показників фінансового стану або їх лінійних комбінацій, що мають різний економічний сенс.

На основі огляду літературних джерел з питань коефіцієнтного

38

аналізу [81, 82, 96, 97] авторами було розроблено схему аналізу фінансового стану за коефіцієнтним методом (рис. 2.2).

	фінансового стану підприємства	за коефіцієнтним методом
	Аналіз

Розрахунок основних показників оцінки майнового стану

Розрахунок показників прибутковості

Розрахунок оцінки ліквідності, платоспроможності та кредитоспроможності

Розрахунок показників оцінки фінансової стійкості та стабільності

Розрахунок показників оцінки рентабельності

Розрахунок показників оцінки ділової активності

Порівняння розрахованих показників з базисними значеннями

з середніми по				із		зі значеннями			з теоретично
підприємству,			середньогалузе			показників			обґрунтованими
що			вими			найбільш			чи отриманими
досліджується			значеннями			перспективних			у результаті
			показників			підприємств			експертних
									оцінок
									величинами

Висновки про рівень фінансового стану підприємства

Формування заходів, що спрямовані на поліпшення рівня фінансового стану

Рис. 2.2. Схема аналізу фінансового стану за коефіцієнтним методом

39

За кожним напрямом коефіцієнтного методу (рис. 2.2) аналізу фінансового стану підприємства розраховується визначена кількість відносних показників (додаток, табл. 1…6).

Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає у порівнянні їхніх значень з базисними величинами, а також у вивченні їхньої динаміки за звітний період і за кілька років. Як базисні величини можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий рік, средньогалузевi

значення показників, значення показників найбільш перспективних підприємств. Крім того, як бази порівняння можуть бути теоретично обґрунтовані чи отримані у результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні чи критичні (граничні), з погляду стійкості фінансового стану, значення показників (додаток, табл. 7).

Існує велика кількість праць [81, 82, 96, 97] щодо коефіцієнтного аналізу фінансового стану підприємств. У них пропонується розрахунок певної кількості фінансових коефіцієнтів за визначений період роботи підприємства, з наступним порівнянням значень цих коефіцієнтів з аналогічними коефіцієнтами інших підприємств або з критичними значеннями цих коефіцієнтів Але аналітичні методи, що були апробовані та довели практичну цінність на мікрорівні, не завжди можливо чи доцільно застосовувати для аналізу узагальненої інформації. Якщо досліднику достатньо знати, як змінювалися показники фінансового стану підприємства потягом певного періоду або у порівнянні з конкурентами, то в державі завдання для аналізу фінансового стану підприємств на регіональному рівні набагато складніші та ширші. Для цього потрібно, по-

перше, мати невелику за кількістю комплексну систему показників, які відображають головні характеристики фінансового стану підприємства й дають змогу своєчасно визначити зміни у загальних тенденціях розвитку.

По-друге, розробити методику визначення базових значень цих показників,

яку можна використовувати для порівняння певних сукупностей підприємств, об’єднаних за певними критеріями (вид діяльності, регіон,

40