Вивчення дитинства: соціологічний аспект

Дослідження світу дітей в сучасному суспільствы – актуальна тема, нагадування про необхідність дотримуватись і поважати права дитини, чи хоча б окреслити чіткі кордони соціального простору дитинства. Це також спроба привернути увагу соціуму до проблем дитини.

В сучасному світі відбуваються трансформаційні зміни, які впливають на всі сфери діяльності людини, що, в свою чергу, відображається на дитині. Дитинство – не лише віковий період життя людини, що характеризується первинною, насамперед, сімейною соціалізацією, а й складне соціальне утворення, яке є структурним елементом суспільства, виконує в ньому специфічні функції і взаємодіє з суспільством в цілому і з окремими його елементами. Отже, дитинство – сукупність об'єктів, подій, процесів, соціальних інститутів і соціальних практик щодо дітей, яка формується і підтримується суспільством, а також постійно поновлюється в процесі життєдіяльності дітей, які освоюють соціальність і інтегруються в соціум.

Існує кілька специфічно соціологічних парадигм вивченні дитинства. Перша парадигма – розгляд дітей як особливого «племені» (tribal group) з особливою культурою, мовою, ігровими традиціями і т.д., йде своїм ідейним корінням в антропологію. Слово «плем'я» підкреслює, що дитяча культура може бути безписьменною, містить в собі багато незрозумілих дорослим, але вельми істотних архаїчних елементів. Друга парадигма – діти як соціальна меншина, аналогічна гендерним, расовим, соціально-економічним та етнічним меншинам. Ця парадигма акцентує на проблемах соціальної нерівності, відносин влади та дискримінації в дитячих спільнотах. Третя парадигма висуває на перший план проблеми маркування соціального простору дитинства як визнаного компонента всіх соціальних структур: де, як і в якому саме статусі діти беруть участь у суспільному житті, як це позначається на життєвому шляху і т.д. Четверта парадигма ставить в основу вивчення дискурсів, що виробляють і видозмінюють ідею дитини і дитинства: які саме властивості дітей при цьому виділяються і підкреслюються, або, навпаки, замовчуються, і як це, в свою чергу, впливає на психологію дітей і їх взаємини з дорослими [1].

Зрозуміло, жодна з цих парадигм не є самодостатньою, це просто різні кути зору на один і той же предмет. Загалом, з точки зору соціологічної науки, дитинство – важливий і необхідний період розвитку особистості, оскільки, як підкреслює Н. Самойленко, воно виконує у соціальній системі низку функцій: 1) трансляційну, пов’язану з усвідомленням дитиною досвіду, традицій і цінностей свого народу і держави; 2) світоглядно-інформаційну, яка реалізується у формуванні системи знань, що допомагають дитині вибудувати власний світогляд та визначити своє місце в соціумі; 3) аксіологічну, пов’язану зі сприйняттям та критичною оцінкою різноманітних явищ і процесів, цінностей і норм поведінки в соціумі; 4) нормативно-регулятивну, яка сприяє становленню і регулюванню стосунків дитини із соціальним оточенням; 5) відтворення, яка проявляється в збереженні від покоління до покоління усталеної системи суспільних відносин; 6) дескриптивну, зорієнтовану на дослідження соціальних реалій, що виступає підґрунтям об’єктивної діяльності дітей; 7) життєво-орієнтаційну (прагматичну), що проявляється в прикладному характері соціологічних знань, формуванні життєвої компетенції людини для вирішення особистих буденних життєвих проблем; 8) соціально-технологічну, пов’язану з впровадженням інноваційних соціальних технологій, спрямованих на вдосконалення окремих соціальних процесів та оптимізацію соціальних взаємодій; 9) прогностичну, що допомагає науковому прогнозуванню та оцінюванню майбутніх тенденцій у розвитку дитячої соціально-демографічної групи [2].

Отже, саме на підґрунті осмислення цих функцій дитинства мають окреслюватись тенденції розвитку світу дітей як особливого «самоцінного» елементу суспільства. З огляду на те, що Україна нині переживає економічні та суспільні перетворення, потреба конкретизації зазначених парадигм і функцій набуває надзвичайної актуальності, маючи вирішальне значення не лише для визначення сутності сучасного дитинства, а й для пошуку оптимальних шляхів розбудови держави в майбутньому.

Література: 1. Кон И. С. Ребенок и общество. Социология детства / И.С. Кон. – 4-е изд, доп. – СПб. : Питер, 2005. – 330 с. 2. Загарницька І. Соціологічні орієнтири осмислення феномену дитинства / І. Загарницька // Гуманітарний вісник ЗДІА. – Київ, 2011. – № 47.

Четверикова Ольга

Донецький державний університет

(Україна, Донецьк)