Том 3_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Цивільний процес

розгляду спорів; можливість залучення до розгляду експертів, що є спеціалістами у тих питаннях, які випливають із суті спору; більш якісно розглядаються спори, адже відсутня перевантаженість як у державному суді; та інше.

Таким чином, розгляд спорів у арбітражному суді для сторін є більш вигідним, адже вони самі встановлюють найбільш зручні умови для їх вирішення, маючи при цьому досягти найбільш прийнятного результату для обох сторін.

Арбітражний розгляд спорів виступає як більш простий та неформальний (альтернативний) спосіб вирішення спорів, адже у порівнянні з їх розглядом у державних судах, ми б спостерігали абсолютно протилежну ситуацію.

Так, у державних судах чітко встановлюється порядок та процедура розгляду справи; мова та місце проведення розгляду; судочинство здійснюється суддями відповідно до норм чинного законодавства; сторони наділені спектром обов‘язків і мають діяти так як визначено законом; наявність визначених строків та при цьому нерідко затягування розгляду справи; у державних судах ми спостерігаємо принцип публічності, відповідно справи розглядаються у відкритому засіданні і інформація щодо сторін є загальнодоступною, а це ж може нашкодити не лише їх репутації, а й загалом позначитись на майбутній діяльності та інше.

Важливо згадати ще про таку особливість, а саме щодо невтручання державних судових установ у діяльність міжнародного комерційного арбітражу. Згідно з ст. 5 Типового закону ЮНСІТРАЛ – державні суди можуть втручатись в діяльність міжнародних арбітражів лише у випадках, що прямо передбачені цим законом. Такі випадки, здебільшого є винятками.

Недоліками є, на думку вченого Карабельникова : 1) значні розміри судових витрат на здійснення міжнародного арбітражу; 2) процесуальна складність міжнародного арбітражу; 3) міжнародний арбітраж, як і будь-який третейський суд, може розглядати спори лише в тому випадку, якщо між сторонами відповідного правовідношення досягнута домовленість про це, відображена в арбітражній угоді; 4) на відміну від суддів державних судів, арбітри не приймають постанов і не виписують виконавчих листів, які можуть безпосередньо бути пред‘явленими до примусового виконання [Карабельников Б. Р. Международный коммерческий арбитраж – Москва, 2013. – 541 с. – (Издание 2-ое, переработанное и дополненное)]

Отже, обираючи куди ж краще звернутись за вирішенням того чи іншого спору, ми можемо зробити висновок, що розгляд спорів у міжнародному комерційному арбітражі дає нам значну кількість переваг, у порівнянні з державними судами і є більш привабливим варіантом для вирішення будь-якого спору на найбільш вигідних умовах.

Науковий керівник – д. ю. н., проф. Притика Ю. Д.

Владимир Скобелев

Белорусский государственный університет, юридический факультет канд. юрид. наук, доцент

О новеллах в регулировании способов фиксации судебных заседаний по гражданским делам

Законом от 5 января 2016 г. №356-З в ГПК Республики Беларусь были внесены изменения по вопросу регулирования способов фиксации судебных заседаний. Данные новации вызывают ряд замечаний.

90

Цивільний процес

1.Юридическая техника, использованная при внесении в ГПК изменений, является достаточно странной: ч.1 ст. 175 ГПК была изложена в новой редак-ции в полном объеме, хотя в действительности первые два предложения ч.1 ст. 175 ГПК нисколько не изменились (в них по-прежнему говорится о состав-лении протоколов в письменной форме секретарем в судебном заседании или при совершении отдельного процессуального действия), преобразования пре-терпело лишь ее третье предложение (в дополнение к звукозаписи в нем появилось указание на новые средства обеспечения полноты протокола – стенографирование, видеозапись, системы видеоконференцсвязи), и, кроме того, она была дополнена четвертым предложением (о том, что стенограмма, фонограм-ма или видеозапись прилагаются к протоколу судебного заседания).

2.Вряд ли можно считать системы видеоконференцсвязи средством «обеспечения полноты протокола судебного заседания». Системы видеоконференцсвязи – это средства коммуникации суда и участников процесса в режиме реального времени с теми субъектами, которые в данный момент находятся в другом месте. Что же касается видеозаписи, то сама по себе фиксация видеоря-да без одновременной записи звуковой дорожки практически никак не сможет поспособствовать полноте протокола судебного заседания, поэтому более пра-вильно в ч.1 ст. 175 ГПК было бы использовать термин не «видеозапись», а «видеозвукозапись».

3.Четко не определены основания использования судом стенографирова-ния, звуко-

ивидеозаписи. Часть 1 ст. 175 ГПК упоминает лишь о том, что ука-занные средства «могут применяться», а ч.6 ст. 267 ГПК говорит об использо-вании в ходе судебного заседания технических средств, в том числе звуко- и видеозаписи, «в случае необходимости». Тем самым решение данного вопроса фактически отнесено к исключительному усмотрению суда, что позволяет по-следнему отказать в применении соответствующих средств фиксации процесса даже при наличии к этому всех необходимых технических и иных возможно-стей. Представляется, что в ГПК должен быть закреплен хотя бы примерный перечень оснований для применения названных средств.

4.Согласно ч.1 ст. 175 ГПК стенографирование, звукоили видеозапись применяются для обеспечения полноты протокола судебного заседания, что оставляет открытым вопрос о возможности использования данных средств для обеспечения полноты протокола отдельного процессуального действия, совер-шаемого вне судебного заседания (осмотра на месте, судебного эксперимента и др.). Данный пробел отчасти – применительно к звуко- и видеозаписи – может быть преодолен за счет ст. 239 ГПК, предусматривающей использование тех-нических средств для фиксирования процессуальных действий доказатель-ственного характера, однако в отношении стенографирования проблема оста-ется нерешенной.

5.В новой редакции ч.1 ст. 175 ГПК не регламентирована продолжи-тельность применения в судебном заседании стенографирования, звукоили видеозаписи. Представляется, что, поскольку данные средства необходимы для обеспечения полноты протокола, то их использование должно осуществляться непрерывно на протяжении всего судебного заседания, в том числе охватывать и этап оглашения судом итогового судебного постановления.

6.ГПК не отвечает прямо на вопрос о том, насколько подробным должен быть протокол судебного заседания при использовании стенографирования, звукоили видеозаписи. Учитывая цель применения данных средств – обеспе-чение полноты протокола, полагаем, что протокол судебного заседания дол-жен фактически дословно

91

Цивільний процес

воспроизводить содержание стенографической запи-си, звукоили видеозаписи, иначе наличие расхождений между протоколом и стенографической записью, звукоили видеозаписью (конечно, при условии, что заинтересованные лица обладают правом знакомиться с данными записями) всегда будет являться поводом для принесения замечаний на протокол судебного заседания. Вместе с тем, если в отношении стенографической записи требование о детальном характере протокола является объективно необходи-мым (ведь стенографическую запись не могут понять не сведущие

вэтом люди), то применительно к звуко- и видеозаписи оно вряд ли целесообразно. В последнем случае протокол, на наш взгляд, мог бы отражать только те сведения, которые нельзя почерпнуть из звукоили видеозаписи (например, информацию, предусмотренную п.1, 2, 14 ч.3 ст. 174 ГПК), а сама звукоили видеозапись – выполнять

всоответствующей части функции протокола судебного за-седания. Подобный подход (кстати, реализованный в хозяйственном процессе – ч.10 ст. 189 ХПК) не только соответствует здравому смыслу, но и значительно облегчает работу судебных секретарей.

7.Если исходить из того, что протокол судебного заседания должен до-словно воспроизводить содержание стенографической записи, звукоили ви-деозаписи, то это потребует пересмотра подходов к определению продолжи-тельности сроков составления протоколов – данные сроки должны быть увеличены.

8.В последнем предложении ч.1 ст. 175 ГПК говорится о необходимости приложения к протоколу судебного заседания «фонограммы или видеозапи-си», хотя более корректно здесь вести речь о приложении к протоколу носителей звукоили видеозаписи (именно так этот момент урегулирован в ч.10 ст. 189 ХПК).

9.Спорным является вопрос о том, имеют ли юридически заинтересован-ные в исходе дела лица право знакомиться с соответствующей стенографиче-ской записью, звукоили видеозаписью. Поскольку эти записи не являются ча-стью протокола, то, с формальной точки зрения, на данный вопрос можно ответить отрицательно. Если же его решить все-таки положительно (в силу нор-мы ч.1 ст. 56 ГПК о праве заинтересованных лиц знакомиться с материалами дела), то тогда возникает ряд дополнительных вопросов: как обеспечить в суде участникам процесса техническую возможность для прослушивания (просмотра) записи, могут ли они получить копию этой записи для целей ознаком-ления с нею в другом месте, и если могут, то вправе ли они ее обнародовать, и т.д.

10.С учетом новелл ч.1 ст. 175 ГПК полагаем, что при проверке судеб-ных постановлений в кассационном и надзорном порядке должны быть обеспе-чены технические возможности для воспроизведения звуко- и видеозаписей, приложенных к протоколам судебных заседаний нижестоящих инстанций.

Олена Скорич

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Висновок спеціаліста у цивільному процесі України: проблеми процесуального закріплення

Цивільний процесуальний кодекс 1963 року визначав судову експертизу як єдину форму застосування спеціальних знань у цивільному процесі. Однак, під час розгляду

92

Цивільний процес

деяких категорій справ у суді неодноразово виникали питання, для вирішення яких необхідно було застосовувати спеціальні знання, але не у формі висновку експерта, що викликало необхідність запровадження нового суб‘єкта цивільного процесу, а саме спеціаліста. Такий особливий учасник цивільного процесу як спеціаліст з‘явився у зв‘язку із прийняттям Цивільного процесуального кодексу 2004 року. Зауважимо, що неправильним є твердження про те, що спеціаліст є абсолютно новою процесуальною фігурою для цивільного процесу України, адже Цивільний процесуальний кодекс 1963 року передбачав залучення у процес педагогів, психіатрів, які безпосередньо виконували функції сучасного спеціаліста.

Актуальність даної теми полягає у наявності практичної необхідності дослідження питання особливостей письмові роз‘яснення (висновок) спеціаліста у цивільному процесі. Варто зазначити, що введення такого самостійного суб‘єкта цивільного процесу як спеціаліст не вирішило усіх проблем, які виникають у зв‘язку із його залученням у процес. Незважаючи на наявність ряду статей, які закріплюють різні аспекти діяльності спеціаліста, в цілому правове регулювання діяльності даного учасника цивільного процесу має значні недоліки та потребує удосконалення. У зв‘язку із відсутністю чітко визначеного процесуального статусу спеціаліста, у судовій практиці часто виникають значні труднощі в процесі розгляду справи. Так, невиправданим є залучення спеціаліста як свідка або як експерта, постановка перед експертом питань, які не потребують спеціального дослідження, у випадках, коли достатнім є залучення у процес спеціаліста.

Сутність та процесуальна природа діяльності спеціаліста полягає у сприянні суду в дослідженні доказів. У ч. 2 ст. 57 ЦПК передбачено, що дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Дана стаття не охоплює письмових роз‘яснень спеціаліста, а отже, висновок спеціаліста не є засобом доказування.

Серед обов‘язків спеціаліста, передбачених ч.3 ст. 54 ЦПК, наявний обов‘язок давати усні консультації та письмові роз'яснення. У ч. 1 ст. 190 ЦПК йдеться про те, що під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів. Тобто, законодавець визначаэ, що письмове роз‘яснення спеціаліста надається у формі висновку. Проаналізувавши вищезазначені нормативні положення можна прийти до висновку, що цивільне процесуальне законодавство не висуває вимог до спеціаліста з приводу процесуального закріплення результатів своєї діяльності, дозволяючи як усну, так і письмову форму. Проте не можна не врахувати, що діяльність спеціаліста має надзвичайно велике значення в аспекті сприяння суду в розгляді і вирішенні деяких категорій справ, так як участь спеціаліста у процесі є гарантією правильної оцінки доказів і ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.

У ч. 1 ст. 198 ЦПК зазначається, що одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. Виникає питання щодо обсягу тих відомостей, наданих спеціалістом, які зазначаються у журналі судового засідання. ЦПК не дає чітких вимог щодо повноти закріплення усних роз‘яснень спеціаліста у журналі, що може призвести до неправильного тлумачення суддею даної інформації в процесі написання рішення суду. Як слушно зазначає

93

Цивільний процес

Т.В. Сахнова, коли спеціаліст залучається для надання інформації довідкового характеру, така консультація може мати самостійне доказове значення [Сахнова Т.В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты/Т.В. Сахнова. – М.: Волтерс Клувер. – 2008. – 696 с., с 358]. Таку позицію підтримує і Д.Г. Глушкова, яка зазначає, що висновки і роз‘яснення спеціаліста хоч і не мають доказової сили, проте слугують «ключем до пізнання сутності доказу» [Глушкова Д. Г. Участь спеціаліста в цивільному судочинстві: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Дарина Георгіївна Глушкова ; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2009. - 227 с., с. 52]. Тому ми вважаємо за необхідне закріпити обов‘язок у ЦПК щодо письмової форми висновку спеціаліста, адже суд може покласти дану інформацію в основу мотивувальної частини судового рішення. Не можна не погодитися із позицією О.Т. Боннера з цього приводу, який вважає, що консультації і пояснення спеціаліста у визначених випадках можуть мати доказове значення, оскільки можуть містити інформацію, яку суд в подальшому покладе в основу судового рішення [Боннер А.Т. Традиционные и нетрадиционные средства доказывания в гражданском и арбитражном процессе: монография. – Москва:

Проспект. – 2013. – 616 с., с. 430].

Висновок спеціаліста має велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Незважаючи на те, що висновок спеціаліста не є засобом доказування, суд може використовувати відомості, надані спеціалістом у висновку, в процесі ухвалення судового рішення та покласти даний висновок в основу мотивувальної частини судового рішення. Саме тому у ЦПК повинні бути закріплені не тільки чіткі вимоги щодо обов‘язкової письмової форми висновку спеціаліста, а й вимоги до його змісту.

Науковий керівник – к. ю. н., доц. Кіреєва Н. О.

Олег Степанов

Академия управления при Президенте Республики Беларусь, факультет управления

канд. юрид. наук, доц. кафедры теории и истории государства и права

Актуальные проблемы современного развития гражданского процессуального права в Республике Беларусь

1. Совершенствование различных аспектов гражданского процессуального права всегда находится в центре внимания как ученых, так и практиков в области судоустройства. Это находит свое отражение не только в появлении теоретикоприкладных научных работ, но и в принятии различных правовых предписаний, отражающих современные возможности внедрения технических новаций в деятельность судов при рассмотрении ими различных гражданско-правовых споров. При этом среди многообразия подходов к изучению использования информационно-коммуникационных технологий в национальной судебной системе при рассмотрении и разрешении гражданских дел можно указать два основополагающих: технический и социальноправовой.

Среди существующего многообразия общетеоретических подходов, разработанных в различное время относительно концепции правовой информатизации и ее социальной значимости в обществе роль судебной системы в формировании национального единого

94

Цивільний процес

информационно-правового пространства в современной теории гражданского процессуального права, остается все же недостаточно разработанной. Отсутствие достаточного количества крупных научных разработок в данной сфере приводит к тому, что при рассмотрении правовых аспектов «электронного правосудия» выпадают многие аспекты совершенствования гражданского процессуального законодательства. В тоже время как совершенно обоснованно указывает М.А. Аленов электронные процедуры рано или поздно будут внедрены в гражданское судопроизводство [Аленов М. А. Внедрение в Казахстане электронного правосудия: нормативная основа и перспективы / М. А. Аленов // Право и государство. – 2013. – № 3(60). – С. 71–73].

2. Теоретико-прикладным вопросам совершенствования правового регулирования «электронного правосудия» в Беларуси посвящены работы С. Н. Князева и А. А. Бержанина [Князев С. Н., Бержанин А. А. Проблемы становления электронного судопроизводства в Республике Беларусь / С. Н. Князев, А. А. Бержанин // Проблемы управления. – 2007. – № 2 (23). – С. 49–52], И. Ю. Кирвель [Кирвель И. Ю. Электронное правосудие: понятие, сущность, перспективы / И. Ю. Кирвель // Электронная библиотека УО «Гродненский государственный университет им. Янки Купалы» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http:// elib.grsu.by/katalog/152806-315013.pdf], О. В. Степанова [Степанов О. В. Проблемы реализации возможностей электронных средств при разрешении гражданских дел в деятельности сотрудников органов внутренних дел / О. В. Степанов // Проблемы борьбы с преступностью и подготовки кадров для правоохранительных органов:тез. докл. междунар. науч.-практ. конф., Минск, 5 апр. 2012 г. / М-во внутр. дел Респ. Беларусь, Акад. М-ва внутр. дел Респ. Беларусь ; Минск, 2012.

– С. 192] и других исследователей.

Более того после вступления в законную силу Указа Президента Республики Беларусь от 8 ноября 2011 г. № 515 «О некоторых вопросах развития информационного общества в Республике Беларусь»; Декрета Президента Республики Беларусь от 29 ноября 2013 г. № 6 «О совершенствовании судебной системы Республики Беларусь» и, безусловно, действующего Гражданского процессуального кодекса Республики Беларусь (далее — ГПК) , а также некоторых подзаконных нормативных актов в стране была сформирована правовая основа для дальнейшего повышения качества осуществления белорусского правосудия в анализируемом направлении. Это, в конечном итоге, обуславливает переход судебной системы на новый уровень качества и сокращения сроков рассмотрения гражданско-правовых споров, в том числе и благодаря задействованию возможностей электронного правосудия.

3. В развитие ранее сказанного следует обозначить те возможные направления, по которым в будущем будет осуществляться внедрение достижений ИКТ в судебную деятельность в рамках формирования основ «электронного правосудия» в Республике Беларусь. Во-первых, дальнейшее совершенствование локальной и внешней компьютерной базы самого судебного органа и ведение на этой основе рабочего документооборота и судебной корреспонденции путем обращения заинтересованных сторон к официальному сайту суда. Во-вторых, совершение процессуальных действий судом и другими участниками судопроизводства в определенных стадиях гражданского процесса. В-третьих, совершенствование всего массива законодательства, регулирующего гражданское судопроизводство, в части касающейся электронного правосудия. При этом полагаем, что в качестве дефиниции «электронное правосудие в гражданском процессе» следует рассматривать основанное на нормах гражданского процессуального права совокупность процессуальных действий, осуществляемых

95

Цивільний процес

участниками гражданского судопроизводства в информационно-телекоммуникационной сети «Интернет» при рассмотрении и разрешении судами гражданских дел в электронном виде. Это может быть использован белорусским законодателем при внесении дополнений в статью 1 ГПК Республики Беларусь «Основные термины и их определения, применяемые в настоящем Кодексе».

Таким образом, изучение и анализ научной юридической литературы в контексте предмета нашего исследования, законодательной базы, определяющей использование возможностей электронного судопроизводства по гражданским делам в Республике Беларусь, дает основания для следующих выводов:

1.Научная разработка вопросов формирования и использования информационных ресурсов в рамках единой информационной инфраструктуры судов является обязательным условием совершенствования, с одной стороны, доступности юридической помощи гражданам, а с другой — активно способствует формированию уважительного отношения к закону и суду, а также повышению открытости гражданского судопроизводства.

2.В качестве дефиниции «электронное правосудие в гражданском процессе» в теории гражданского процессуального права следует рассматривать основанное на нормах гражданского процессуального права совокупность процессуальных действий, осуществляемых участниками гражданского судопроизводства в информационнотелекоммуникационной сети «Интернет» при рассмотрении и разрешении судами гражданских дел в электронном виде.

Павло Ткаченко

Приватний вищий навчальний заклад «Фінансово-правовий коледж», юридичний факультет студент 3 курсу

Процесуальні аспекти форми доповіді судді-доповідача в цивільному судочинстві

Цивільна процесуальна форма займає центральне місце у правовому регулюванні цивільних процесуальних правовідносин. А її властивість, методологічно притаманна й інституту доповіді судді-доповідача при колегіальному розгляду цивільної справи. Натомість, цивільне процесуальне законодавство не фокусує в достатній мірі уваги на процесуальній формі її постановлення, як і не визначає її зміст та частини.

Окрім цього, піддаючи аналізу численні науково-практичні доробки в контексті інституту доповіді судді-доповідача, не вдається констатувати одностайність та повноту позиції [Фурса С. Я., Фурса Є. І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України

:науково-практичний коментар: у 2 т./ за заг.ред. С.Я, Фурси. – К. : Видавець Фурса С.Я.

:КНТ, 2006. – С. 807; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України: пер. з рос./ С.В. Ківалов, Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий та ін. ; за ред. Ю.С. Червоного. – К. ; О. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 502–503; тощо]. Вирішення даних питань, й становить актуальність та мету нашого дослідження.

У процесуальній теорії, закріпилося твердження у тому, що врегулювання діяльності суду з приводу постановлення ним судових постанов є інститутом судових актів. Також, такий інститут є невід‘ємним елментом правозастосовного процесу [Загайнова С. К. Судебные акты в механизме реализации судебной власти в гражданском и арбитражном процессе / С. К. Загайнова. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – C. 204, 201]. До

96

Цивільний процес

судових актів С. К. Загайнова справедливо відносить судові накази, судові рішення, судові ухвали (заключні), а також інші акти (проміжкові) [Загайнова С. К. Судебные акты в механизме реализации судебной власти в гражданском и арбитражном процессе / С. К. Загайнова. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – C. 113, 111].

Відповідно до ст.208 ЦПК України законодавець визначає, що до рішень суду відносяться лише рішення, ухвали та постанови. Однак, очевидним є і те, що рід інших статей, що закріплені в ЦПК України, надають можливість виділити і ряд інших судових актів (журнал судового засідання – ст.198 ЦПК України; окрема думка – ч.3 ст.19 ЦПК України, тощо), де, зокрема, серед таких можливо за всіма ознаками виділити й інститут доповіді судді-доповідача (ст.ст.302, 331, 359 ЦПК України).

Згідно зі ч.1 ст.302 ЦПК України «…після проведення підготовчих дій суддядоповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду….». Фактично, аналізуючи зміст ст.301 ЦПК України, можливо вказати на те, що у доповідь, суддя доповідач повинен вкладати питання, які визначаються цією статтею. А саме: 1)з‘ясувати питання про склад осіб, які беруть участь у справі; 2)визначити характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3)з‘ясувати обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4)з‘ясувати, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; 5)вирішити питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6)за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішити питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7)за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішити питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8)вчинити інші дії, пов‘язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи; тощо.

Статтею 331 ЦПК України також закріплено схожу конструкцію дії інституту доповіді. Зокрема, визначено, що «…після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини…». Натомість, у розділі, який регламентує процесуальну форму в суді касаційної інстанції, вже не акцентується увага на питаннях, що пов‘язані із очевидним змістом доповіді.

Провадження в порядку перегляду справ Верховним Судом України також фокусує увагу на статусу судді-доповідачу, алей очевидно і про інститут доповіді (ст.ст.359, 360 ЦПК України). Проте, знову ж таки, законодавець не регламентує ані статус суддідоповідача, ані зміст доповіді. Адже, аналізуючи дані норми, можливо відмітити тенденцію зміни інститут доповіді судді-доповідача на висновок. Оскільки оперує законодавець саме термінами «висновку», «висновків». В той же час, ст.3611 ЦПК України законодавець на відмінну від доповіді судді-доповідача в касаційній інстанції деталізує на кшталт апеляційної інстанції питання, які повинен вирішити суддядоповідач. Це дає підстави вважати, що такі питання повинні лягати в основу доповіді судді при підготовці справи до судового розгляду.

В рамках висновків, можливо з упевненістю сказати про те, що доповідь суддідоповідача під час колегіального розгляду справи в цивільному судочинстві є судовим актом. Вона повинна містити той зміст, який відповідатиме питанням, які суддя вирішив при підготовці справи до судового розгляду. Також, доповідь судді повинна постановлятися окремим процесуальним документом, для тобто, аби забезпечити дотримання принципів цивільного процесу, а зокрема – транспарентності (відкритості та

97

Цивільний процес

доступності правосуддя). Звичайно, залишаються питання і для вкрай необхідних змін, що потребують внесення до цивільного процесуального законодавства, для того, аби забезпечити єдність цивільної процесуальної форми. Саме цей аспект буде додатковим надійним орієнтиром у розбудові вітчизняного судочинства в процесі державотворення.

Науковий керівник – к. ю. н. Мельник Я. Я.

Вероніка Ткачук

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 3 курсу

Запровадження електронного судового наказу в цивільному процесі України

У лютому 2016 року Президент України звернувся до Верховної Ради з пропозицією щодо запровадження системи електронного наказного провадження в цивільному та господарському судочинстві. Основною метою законопроекту від 14 січня 2016 р. № 3769 щодо запровадження наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві [Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві від 14 січня 2016 р. № 3769 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57662] (далі – Законопроект) є спрощення процедури звернення до суду за судовим наказом і його видачі. Він також містить поняття електронного судового наказу, вимоги до складу учасників, порядку звернення та видачі, визначає підсудність цих справ. Цей крок є надзвичайно важливим в умовах активізації євроінтеграційних процесів в Україні, необхідності забезпечення реформи вітчизняного судочинства і запровадження європейських стандартів правосуддя.

Запровадження електронного наказного провадження, як зазначається в Пояснювальній записці [Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження електронного наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві» від 13.01.2016 3769 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2 /webproc4_1?pf3511=57662], матиме ефект розвантаження для судової гілки влади покликане істотно зменшити витрати сторін, а також держави, пов'язані із розглядом вказаних вище вимог, полегшити фізичним та юридичним особам доступ до правосуддя.

Досвід Польщі підтверджує необхідність запровадження та функціо-нування системи електронного наказного провадження в цивільному судо-чинстві: за п‘ять останніх років у цьому порядку розглянуто 1,8 млн справ на загальну суму 40 млрд польських злотих [Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження електронного наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві» від 13.01.2016 3769 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57662]. Це дозволило зекономити час та кошти.

З огляду на це, низку процесуальних дій суду та учасників процесу запропоновано вчиняти в електронній формі. Серед них такі: 1) реєстрація осіб, які беруть участь в електронному наказному провадженні; 2) сплата судового збору за подання заяви про видачу електронного судового наказу з використанням платіжних систем у режимі реального часу; 3) подання (надсилання) процесуальних документів у порядку

98

Цивільний процес

електронного наказного провадження; 4) вчинення конкретних процесуальних дій у порядку електронного наказного провадження; 5) надання особам інформації про стан розгляду справ електронного наказного провадження, в яких вони беруть участь. [Зміни до Цивільного процесуального кодексу, ст. 11-2, Законопроект від 14.01.2016 №3769 ―Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження електронного наказного провадженняу цивільному та господарському судочинстві‖ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_ 1?pf3511=57662].

Варто підтримати ідею про те, що застосування такої процедури не носитиме обов‘язкового характеру, і заявник буде мати право звернутися зі своєю вимогою в порядку позовного провадження.

Водночас запропоновані зміни викликають питання про регламентацію функціонування електронної системи, деякі з них вимагають уточнення.

По-перше, формулюючи визначення ―електронного судового наказу‖ як особливої форми судового рішення, що видається судом в електронній формі за результатами розгляду вимог, передбачених y Законопроектi, до його визначальних ознак віднесено тільки форма його видачі – або паперова або електронна. Тобто, від судового наказу, який видається за вимогами статті 96 ЦПК України, його відрізняє тільки форма видачі.

Водночас, слід відмітити, що згідно із Законом № 835-VIII від 26 листопада 2015 р. статтю 209 було доповнено частиною 8, у якій зазначено, що усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Таким чином, не зовсім зрозуміло, чим буде відрізнятися електронний судовий наказ, запропонований у Законопроекті, від судового наказу, виданого в електронній формі відповідно до положень статтей 95 та 209 ЦПК України.

По-друге, Законопроектом передбачена вимога про те, що сторони мають бути зареєстровані в системі, а процедура реєстрації — не врегульована. Зокрема, невідомо, чи буде можливість відміни реєстрації, а також чи зможе заявник перевірити наявність реєстрації боржника в системі до подання заяви. Крім того, експерти побоюються проблем із захищеністю системи, зважаючи на вочевидь обмежене її фінансування [Велемко В. Матриця: революція Феміди [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zib.com.ua/ua/print/121331otrimati_sudoviy_nakaz_chi_zaareshtuvati_koshti_borzhnika_mo.html]. Вимога обов‘язкової наявністі у заявника та боржника електронного цифрового підпису та реєстрації їх в автоматизованій системі обмежуватиме доступ громадян (фізичних осіб) до такого наказного провадження. Що ж стосується юридичних осіб, то експерти зазначають, що переважна більшість з них уже маює електронний підпис у зв‘язку з необхідністю подавати електронну звітність, і для них така норма не буде проблемою.

Підводячи підсумки, слід зауважити, що запропонований Законопроект має як переваги і недоліки. На сьогоднішній день передбачені зміни не охоплюють всі необхідні аспекти для ефективного запровадження електронного наказного провадження в цивільному судочинстві. Серед невисвітлених питань залишається: порядок реєстрації в електронній автоматизованій системі боржника та кредитора, а також вплив-заохочення до реєстрації; процедура скасування судового наказу; положення, що містить можливість оскрження судового наказу шляхом надсилання у десятиденний термін паперової заяви боржником до суду за місцем його проживання суперечить положенню, яке передбачає подачу електронної заяви до суду, що видав конкретний судовий наказ.

99