1.2.3. Порушення вмісту тканинної рідини

Порушення вмісту тканинної рідини проявляється в вигляді збільшення (набряк) або зменшення її кількості в тканинах (зневоднення) та накопичення в порожнинах тіла (водянка).

НАБРЯК (син.: едема) – це надмірне накопичення набрякової рідини в тканинах організму. Набрякова рідина являє собою транссудат, а при супутній лімфорагії – суміш транссудату й лімфи. Транссудат (син.: набрякова рідина) – прозора блідо-жовтого кольору рідина без опалесценції та муті, яка виходить за межі судин і накопичується в тканинах і порожнинах тіла при порушенні крово- та лімфообігу. За своїм складом нагадує лімфу (складається з води, електролітів і містить 1–2 % білків). На відміну від ексудату при запаленні містить менше білків і майже не містить клітинних елементів. Перехід рідкої частини крові (плазми) з судин за їх межі називають транссудацією.

Залежно від хвороби чи патологічного процесу, що призвів до розвитку набряку, виділяють застійні, серцеві, ниркові, кахектичні (син.: марантичні), дистрофічні (син.: аліментарні), запальні, алергічні, токсичні, травматичні та невротичні (син.: ангіоневротичні) набряки. Серцеві, ниркові й кахектичні набряки, як правило, мають загальний характер, усі інші – тільки місцевий. Набряк підшкірної клітковини називають анасаркою.

Етіологія. Набряк виникає внаслідок підвищення проникливості стінок кровоносних і лімфатичних судин при загальному або місцевому порушенні водно-сольового обміну в результаті: 1) застою крові та лімфи; 2) підвищення в крові вмісту альдостерону та (або) антидіуретичного гормону гіпофізу, яке призводить до надлишкового накопичення в тканинах води, електролітів і білків; 3) змінах фізико-хімічних властивостей тканинних білків; 4) дії на стінки судин речовин, які підвищують їх проникливість. Часто набряк виникає внаслідок одночасної дії декількох з цих факторів, які знаходяться в причинно-наслідкових зв’язках. Застійні набряки виникають при тромбозі вен, тромбофлебіті, здавлюванні вен, лімфостазі. Серцеві – при декомпенсації роботи серця. Ниркові – при ураженнях нирок (нефрози, нефрити та ін.) різної етіології. Кахектичні – при виснаженні внаслідок хвороб різної етіології. Дистрофічні – при голодуванні або недостатньому надходженні з кормом білків; вони є різновидом кахектичних. Запальні – в результаті запальної реакції. Алергічні – при алергічних реакціях негайного типу. Токсичні – в результаті дії на організм токсинів різної природи. Травматичні – при травмуванні тканин. Невротичні – в результаті порушень нервової регуляції кровообігу та лімфовідтоку. Набряк легень розвивається при венозних застоях (починає розвиватися вже через 40 хв. від його початку), зумовлених серцевою недостатністю, утруднені проходження крові через легені, а також при надходженні в легені токсичних подразнюючих речовин (отруйні гази тощо). Набряк головного (спинного) мозку виникає при багатьох неінфекційних та інфекційних хворобах, що супроводжуються гіперемією та застоєм крові в ЦНС.

Патолого-анатомічні зміни залежать від типу тканини чи органу. Шкіра потовщується, стає блідою, натягнутою, її складки згладжуються, ямка при натисканні залишається або вирівнюється повільно. Жирова клітковина драглиста, блідо-жовта, блискуча, в частині випадків – слизоподібна, ямка при натисканні залишається або вирівнюється повільно. Слизові оболонки мають обмежені (пухироподібні) або розлиті припухання. В таких ділянках вони напівпрозорі, на розрізі – желатиноподібні, ямка при натисканні залишається або вирівнюється повільно. Підслизова основа слизових оболонок у виражених випадках настільки розширена, що добре видна на розрізі неозброєним оком у вигляді рихлої, блідої, драглистої смужки. Легені рожевого, червоного або темно-червоного кольору, не спадаються, дещо ущільнені, плевра гладка, напружена. Консистенція легень тістувата, ямка при надавлюванні вирівнюється повільно або не повністю. З поверхні розрізу виділяється піниста рідина рожевого, червоного або темно-червоного кольору. Така ж рідина нерідко знаходиться в просвіті великих бронхів і трахеї. Шматочки легень у воді плавають важко (більша частина шматочка знаходиться під водою). Головний мозок збільшений, мозкові звивини згладжені, в субарахноїдальному просторі та в шлуночках виявляється значна кількість транссудату (при значному набряку порожнини шлуночків зменшені), на розрізі площина ножа прилипає до поверхні розрізу, речовина мозку блискуча, дуже волога, кров, що витікає з капілярів, швидко розтікається по поверхні розрізу. В виразних випадках мозочок вдавлюється в великий потиличний отвір. Паренхіматозні органи та залози внутрішньої секреції в виразених випадках дещо збільшені, на розрізі більш бліді й вологі.

При загальному набряку в коней і ВРХ набрякова рідина накопичується переважно в підшкірній клітковині міжщелепового простору, підгрудка, вентральної ділянки черевної стінки, препуцію, вимені, вінчика задніх кінцівок, у порожнинах тіла, в підслизовій основі шлунка й жовчного міхура, навколо нирок і в ділянці хілюса печінки. В свиней більш виражений набряк підшкірної клітковини в ділянці повік, лоба, міжщелепового простору, брижі ободової кишки, підслизової основи шлунка і товстого відділу кишечнику.

При набряку головного мозку макроскопічні зміни часто відсутні. В виразних випадках кровоносні судини головного мозку та його оболонок розширені, переповнені кров’ю. В уражених ділянках речовина мозку драглиста, підвищеної вологості. Мозкові закрутки можуть бути згладжені. Поверхня розрізу волога, блискуча. В шлуночках мозку в частині випадків виявляється збільшення кількості рідини. Спинний мозок у більшості випадків виглядає не зміненим.

При серцевих набряках також знаходять міогенне розширення серця, при ниркових – нефрози, нефрити та інші зміни в нирках, при кахектичних – зміни, характерні для виснаження.

Мікроскопічні зміни. Простори між клітинними й тканинними елементами внаслідок розсування їх набряковою рідиною нерівномірно збільшуються. Волокна сполучної тканини розпадаються на окремі фібрили (розволокнення), які місцями розриваються. В кровоносних капілярах внаслідок виходу частини плазми крові за межі судин кров згущена. Вздовж судин мікроциркуляторного русла часто з’являються виразні порожнини, заповнені набряковою рідиною (периваскулярні набряки). В лімфатичних судинах знаходять зміни, характерні для застою лімфи чи лімфостазу. При сильно виражених набряках кровоносні капіляри стискаються. На відміну від серозно-запального набряку, зміни, характерні для запальної реакції, відсутні.

При набряку печінки набрякова рідина накопичується в портальних трактах і перисинусоїдальних просторах, а при набряку нирок – переважно в інтерстиції мозкової речовини.

При набряку легень у ссавців набрякова рідина спочатку накопичується в міжальвеолярних перегородках і в стінках бронхів, а потім випотіває в просвіт альвеол і бронхів. Кровоносні судини розширені, переповнені кров’ю. Міжальвеолярні перегородки розширені, між їх клітинними й тканинними елементами виявляється транссудат. В просвітах альвеол і бронхів – набрякова рідина. Можливі злущені епітеліальні клітини.

У птиці серозний набрякова рідина накопичується периваскулярно та в інтерстиційній сполучній тканині.

При набряку головного мозку його кровоносні судини розширені, переповнені кров’ю. Навколо судин (периваскулярний набряк), навколо нервових клітин (перицелюлярний набряк) і в речовині мозку утворюються порожнини, заповнені набряковою рідиною. Також реєструють дистрофічні зміни, некроз і руйнування нервових клітин. На відміну від енцефаліту й мієліту зміни ендотелію судин, вихід за межі судин клітин крові та запальна реакція клітин глії відсутні.набряк в першу чергу реєструється навколо кровоносних судин та нервових клітин.

Наслідки набряку визначаються його причиною, тривалістю, локалізацією та поширеністю. Набряк кінцівки як правило не несе будь-якої небезпеки. Алергічні набряки зазвичай швидко проходять без будь-яких наслідків. При тривалих набряках у міжклітинній речовині виникає мукоїдне чи фібриноїдне набрякання. В клітинах органів і тканин в ділянці набряку з’являються ознаки зернистої, гідропічної та жирової дистрофії а потім – некротичні зміни. Можливий розвиток склерозу. Набряк головного мозку й легень в більшості випадків призводить до смерті.

ВОДЯНКА – це надмірне накопичення набрякової рідини в природних порожнинах тіла. Накопичення набрякової рідини в черевній порожнині називають асцитом (син.: водянка черевної порожнини), в осерді – гідроперикардом (син.: гідроперікардіум, водянка осердя), в плевральній порожнині – гідротораксом (син.: водянка плевральної порожнини), в порожнині піхвової оболонки сім’яників – гідроцеле (син.: водянка піхвової оболонки сім’яників), у шлуночках мозку та в просторах між мозковими оболонками – гідроцефалія (син.: водянка шлуночків мозку, оглум).

Етіологія. Водянка виникає внаслідок підвищення проникливості стінок кровоносних і лімфатичних судин порожнин тіла при загальному або місцевому порушенні водно-сольового обміну в результаті застою крові та лімфи та підвищенні проникливості стінок кровоносних і лімфатичних судин. Гідроперикард реєструється при важкій серцевій недостатності та хворобах нирок.

Патолого-анатомічні зміни. В порожнинах тіла знаходять прозору рідину білуватого або жовтуватого кольору. В частині випадків на серозних покровах порожнин реєструють незначні відкладення фібрину. На відміну від запалення, самі серозні покрови лишаються не зміненими.

Мікроскопічні зміни. В серозних оболонках порожнин тіла виявляють набрякання та десквамацію мезотелію.

ЗНЕВОДНЕННЯ ОРГАНІЗМУ (син.: ексікоз, дегідратація організму) – це зменшення вмісту тканинної рідини в усіх органах і тканинах організму. Зменшення кількості води в крові називають гіпогідремією, а її повну втрату – ангідремією.

Етіологія. Зневоднення виникає при втратах організмом великої кількості рідини у зв’язку з проносом будь-якої етіології.

Патолого-анатомічні зміни. Трупи зазвичай виснажені (оскільки ексікоз і виснаження як правило розвиваються одночасно), очі запалі. Шкіра, видимі слизові оболонки та серозні покрови сухі. Підшкірна клітковина та скелетні м’язи атрофовані, сухі. Кров внаслідок гіпо- та ангідремії густа й темна. В частині випадків кишкові петлі злипаються, а в кишечнику виявляють ознаки запалення.

Мікроскопічні зміни. В усіх кровоносних судинах при гіпогідремії знаходять зменшення кількості плазми крові, а при ангідремії – її повну відсутність. При тривалому зневодненні в органах і тканинах знаходять атрофічні та дистрофічні зміни.