1.2.2. Порушення лімфовідтоку

Порушення (син.: розлади) лімфовідтоку – це всі відхилення від „нормального” лімфовідтоку в організмі. До них відносять лімфостаз і лімфедему.

ЛІМФОСТАЗ – це повна зупинка току лімфи. Може бути загальним і місцевим.

Етіологія. Лімфостаз виникає при недостатності лімфообігу. Недостатність лімфообігу може бути механічною, резорбційною та динамічною. Механічна недостатність лімфообігу виникає при підвищенні венозного тиску, (стисканні вен пухлинами, рубцями тощо) чи закупорці лімфатичних судин, спазмі лімфатичних колекторів, екстирпації лімфатичних вузлів чи ураженні їх (пухлинами, при туберкульозі тощо). Динамічна недостаність лімфообігу розвивається внаслідок невідповідності між вмістом рідини в інтерстиції та швидкістю її відведення. Вона реєструється при надмірній транссудації тканинної рідини з капілярів, внаслідок чого максимальний лімфовідток стає недостатнім. Резорбційна недостатність лімфообігу зумовлена зниженням проникливості лімфатичних капілярів або змінами складу тканинних білків, що веде до застою рідини в тканинах. В більшості випадків зустрічаються комбіновані форми недостатності лімфообігу, оскільки кожна з них, як правило, зумовлює розвиток іншої. Загальний лімфостаз виникає при загальному значному підвищенні венозного тиску, а місцевий лімфостаз – при місцевій венозній гіпертензії та механічній, резорбційній чи динамічній недостатності лімфообігу. Патолого-анатомічні зміни. При слабо вираженому процесі органи й тканини можуть виглядати макроскопічно не зміненими. При виразному лімфостазі органи дещо збільшені, набряклі, поверхня розрізу блискуча, соковита, при натисканні з неї стікає прозора рідина жовтуватого кольору. Сполучнотканинна строма потовщена, набрякла, стає желатиноподібною. При порушенні прохідності грудного протоку та загальній венозній гіперемії в брижі, на каудільній поверхні печінки, під епікардом і в яремному жолобі добре помітні розширені, переповнені лімфою лімфатичні судини. При тривалому лімфостазі виявляються ознаки, характерні для його наслідків.

Мікроскопічні зміни. Лімфостаз починається з застою лімфи, при якому спочатку відбувається розширення лімфатичних судин. Якщо такого розширення для відведення лімфи стає недостатньо, розвивається колатеральний лімфообіг як шляхом розкриття резервних колатералей, так і шляхом новоутворення нових лімфатичних капілярів. Якщо в результаті розширення лімфатичних судин і розвитку колатерального лімфообігу достатня кількість лімфи не відводиться, виникає її застій. При цьому лімфатичні судини й капіляри переповнюються збагаченою клітинними елементами лімфою й перетворюються на широкі порожнини з тонкими стінками (лімфангіектазія). В судинах, що відводять лімфу, утворюються численні випинання стінки назовні – варикозне розширення лімфатичних судин. В лімфатичних судинах відбувається коагуляція білків лімфи з утворенням білкових тромбів. В подальшому розвиваються наслідки лімфостазу.

Наслідки. При лімфостазі з часом розвивається лімфорагія – вихід лімфи за межи лімфатичних судин. Вона виникає в результаті розривів стінок лімфатичних капілярів і судин або при просочуванні лімфи через їх неушкоджені стінки. Лімфу, що вийшла за межі судин в тканини або порожнини тіла, називають лімфоекстравазатом.

Лімфорагія може бути зовнішньою (на поверхню тіла) та внутрішньою (в тканини й порожнини тіла). Якщо при внутрішній лімфорагії лімфа, що виходить за межі лімфатичних судин, розсуває оточуючі тканини, в них утворюється новоутворена порожнина, заповнена лімфою – хільозна кіста, навколо якої з часом може утворюватись сполучнотканинна капсула (інкапсуляція). В іншому випадку лімфа поступово формує в тканині чи органі канал, який відкривається назовні чи в порожнини тіла, куди й виходить лімфа. Такий канал називають лімфатичною норицею. Підшкірна лімфорагія може ускладнюватись розвитком гнійного запалення або некрозом шкіри. Можливе утворення лімфо-венозних шунтів – нових місць впадіння лімфатичних протоків у вени. Іноді реєструють хільозний асцит – накопичення хільозної рідини в черевній порожнині. Ця рідина біла, нагадує молоко й являє собою лімфу з високим вмістом в ній жирів. Хільозний асцит виникає при лімфостазі органів черевної порожнини або при пошкодженні лімфатичних судин кишечнику та брижі. Хілотораксом називають накопичення хільозної рідини в плевральній порожнині. Він виникає при розриві стінки грудного протоку, закупорці його тромбом чи стисканні пухлиною. Якщо лімфостаз супроводжується значною посткапілярною гіпертензією, в лімфатичні судини можуть проникати фібриноген і лейкоцити. При цьому в ділянці клапанів лімфатичних судин формуються пристінкові чи обтуруючі білі тромби. Але найчастіше при лімфорагії виникає лімфедема.

Лімфорагія часто поєднується з виходом за межі кровоносних судин транссудату. В таких випадках виникають застійні набряки або розвивається гіаліноз тканин.

ЛІМФЕДЕМА – це набряк органів і тканин внаслідок їх дифузного просочування лімфою. Може бути гострою й хронічною.

Етіологія. Гостра лімфедема виникає при різкому лімфостазі, найчастіше внаслідок емболії лімфатичних судин. Часто вона зникає без будь-яких наслідків після включення колатерального лімфообігу. Хронічна лімфедема виникає при поступовому розвитку лімфостазу будь-якої етіології.

Патолого-анатомічні зміни. Лімфедема зазвичай реєструється в підшкірній і міжм’язовій сполучній тканині. Тканини при цьому набрякають, збільшуються в об’ємі, мають вигляд флуктуючих припухань. З поверхні розрізу стікає жовтувата прозора чи трохи опалесцююча рідина. З часом (приблизно через 20 діб) розвивається лімфогенний склероз. Тканини помітно збільшуються, стають ущільненими й втрачають свою форму. Такий стан частіше реєструється на кінцівках і статевих органах і називається слоновістю. Паренхіматозні органи при лімфедемі дещо збільшені, набряклі, поверхня розрізу соковита, блискуча.

Мікроскопічні зміни. В лімфатичних судинах і капілярах знаходять зміни, характерні для лімфостазу. Проміжки між клітинними й тканинними елементами внаслідок розсування їх лімфою нерівномірно збільшуються. На відміну від серозно-запального набряку, зміни, характерні для запальної реакції, відсутні. На відміну від набряку відсутні зміни кровоносних судин і капілярів. У тканинах в частині випадків виникають дистрофічні й некротичні зміни місцевих клітинних і тканинних елементів. Лімфогенний склероз характеризується розростанням волокнистої сполучної тканини. На відміну від аналогічних розростань при запаленні, відсутні зміни, характерні для запальної реакції. В ділянці лімфогенного склерозу також відбувається атрофія місцевих клітинних і тканинних елементів.