1.6.2. Епітеліальні пухлини без специфічної локалізації (органонеспецифічні) Доброякісні органонеспецифічні епітеліальні пухлини

ПАПІЛОМА – пухлина шкіри та слизових оболонок, яка розвивається з плоского чи перехідного епітелію. Папіломи можуть бути твердими й м’якими, поодинокими (син.: солітарними) та множинними. Локалізуються на шкірі, слизових оболонках ротової порожнини, стравоходу, шлунка, сечового міхура, піхви тощо. Множинне ураження слизових оболонок і шкіри папіломами називабть папіломатозом.

Макроскопічно папіломи мають вигляд вузла, гриба, поліпа, сосочка, або деревоподібної папіломи – утворення на ніжці, яке має численні розгалужені вирости (з поверхні схожа на цвітну капусту). Поверхня гладка чи шорсткувата, консистенція щільна чи м’яка. Колір папілом шкіри – від блідо-сірого до брудно-коричневого в залежності від кількості судин, їх кровонаповнення та вмісту пігменту в базальному шарі епідермісу. Папіломи слизових оболонок безкольорові, іноді сірого відтінку або багряного кольору. Всі папіломи легко руйнуються й запалюються. В сечовому міхурі можуть давати кровотечу. Після видалення в частині випадків рецидивують. При постійному подразненні малігнізуються. На слизових оболонках можливе утворення виразок.

Мікрокопічно папілома складається зі сполучнотканинних сосочків, які містять капіляри та вкриті високо диференційованим епітелієм, в якому збільшено кількість шарів. Порядок розташування клітин і базальна мембрана збережені. Для пухлини характерна тканинна атипія, яка характеризується нерівномірним розростанням строми, збільшення кількості клітин в шарах епітелію та надмірною кількістю дрібних судин. За характером епітелію розрізняють плоскоклітинну папілому (син.: тверда папілома, бородавка) – вкриту плоским багатошаровим епітелієм і перехідноклітинну папілому (син.: м’яка папілома) – вкриту перехідним епітелієм. Тверда папілома локалізується на шкірі, її епітелій часто знаходиться у стані пара- чи гіперкератозу. Іноді в епідермісі утворюються дрібні кісти. М’яка папілома локалізується на слизових оболонках. При виразному переважанні строми над епітелієм може мати будову фіброепітеліоми.

АДЕНОМА – пухлина залозистих органів і слизових оболонок, яка розвивається з їх призматичного чи кубічного епітелію. Множинне ураження слизових оболонок аденомами називають аденоматозом.

Макроскопічно аденома має вигляд вузла м’якої консистенції з виразними границями, на розрізі блідо-рожевого кольору. Іноді в пухлині утворюються заповнені секретом кісти (кісто аденома, син.: цистоаденома). На слизових оболонках аденома виступає над їх поверхнею в вигляді вузла, гриба, поліпа або сосочка, внаслідок чого таку пухлину також називають залозистим (син.: аденоматозним) поліпом. Фіброаденома має більш щільну консистенцію.

Мікроскопічно аденома має органоїдний тип будови й складається з клітин призматичного чи кубічного епітелію, які формують залозисту структуру. Атипія характеризується нерівномірним розростанням вкритою епітелієм строми. Епітелій зберігає комплексність і полярність, розміщений на базальній мембрані. Клітини епітелію морфологічно й функціонально подібні до клітин епітелію, з якого утворилась пухлина. Співвідношення між залозистим епітелієм і стромою різне. При значному розростанні фіброзної строми пухлину називають фіброаденомою (син.: солідна аденома; від лат. solidus – твердий). За гістологічною будовою виділяють: 1) ацинарну (син.: альвеолярну) аденому, яка побудована по типу альвеол залоз (й утворюється з них); 2) тубулярну аденому, яка побудована по типу протоків залоз (й утворюється з них); 3) трабекулярну аденому, яка має балочну (трабекулярну) будову; 4) сосочкову аденому, яка має вигляд сосочкових розростань в кістозних утвореннях. Будь-яка аденома може дати початок розвитку раку.