Заняття № 21

Тема. Постнатальний період онтогенезу.

Вид заняття: семінар.

Актуальність теми: знання загальнобіологічних закономірностей постембріонального розвитку людини, особливостей різних періодів постнатального онтогенезу потрібні студенту-медику в подальшому при виборі тактики лікування хворих (з урахуванням вікових особливостей).

Мета заняття: проаналізувати етапи постнатального періоду онтогенезу у людини.

Зміст теми:

1. Вікова періодизація росту людини.

2. Гормональна регуляція росту.

3. Акселерація, її ознаки.

4. Періоди зрілого віку.

5. Старість як етап онтогенезу.

6. Проблеми геронтології і геріатрії.

Обладнання для проведення заняття: навчальні таблиці, методичні матеріали.

Інтегративні зв’язки теми: матеріал даної теми використовують при вивченні гістології та ембріології, педіатрії, акушерства та гінекології..

Хід заняття:

1. Характеристика етапів роботи

   1. Основні закономірності постембріонального розвитку

Після народження або виходу з яйцевих і зародкових оболонок починається постембріональний, або постнатальний, етап онтогенезу, протягом якого відбувається подальший розвиток організму.

Постембріональний онтогенез людини можна розділити на такі періоди: ювенільний (до статевого дозрівання); зрілий (дорослий, статевозрілий стан); період старості, який закінчується природною смертю.

Ювенільний період – залежно від типу онтогенезу характеризується прямим або непрямим розвитком.

При прямому розвитку організми виходять з яйцевих оболонок або новонароджені, відрізняються від дорослих форм переважно розмірами, а також недостатнім розвитком ряду органів і пропорцій тіла.

При непрямому розвитку личинка зазнає перетворень, які називаються метаморфозом.

Онтогенез людини відрізняється від розвитку інших видів і приматів, більш тривалим періодом дитинства, бо в цей час відбувається не тільки фізичний розвиток організму, але і становлення особистості.

Багато фізичних ознак людини формується у процесі розвитку специфічних для нього функцій. Хребет новонародженого за формою відрізняється від хребта дорослої людини. Типова форма хребта, яка має два вигини вперед (лордози) і два вигини назад (кіфози), розвивається у процесі переходу до прямоходіння. Першим виникає шийний лордоз – у віці 2,5 – 3 місяці, коли дитина починає тримати голівку. На шостому місяці, коли дитина починає сидіти, формується грудний кіфоз. При освоєнні стояння і ходіння починає утворюватися поперековий лордоз. У 1,5 - 2 роки повністю сформовані всі вигини хребта. Дитина відрізняється від дорослої людини відносно короткими ногами, довгим тулубом, великою головою.

Ріст супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. Найінтенсивніший ріст спостерігається на першому році життя, коли довжина тіла дитини збільшується в середньому на 23 – 25 см. В подальшому темп росту уповільнюється. Останній „спалах” росту спостерігається у дівчат з 11 – 12 років і з 13 – 14 років у хлопців до 16 – 17 років. Подібна закономірність простежується і в наростанні маси тіла.

Ріст – кількісна ознака, яка має полігенний характер успадкування. Такі ознаки у більшій мірі залежать від умов середовища. Для нормального росту необхідне повноцінне харчування, яке б містило повний набір амінокислот, вітамінів, зокрема ретинолу (віт. А), кальциферолу (віт. D), вітамінів групи В, мінеральні солі і мікроелементи, а також такі фактори середовища як кисень, температура і світло. На ріст організму мають вплив і гормони, а саме гормон росту – соматотропін, який виділяється передньою часткою гіпофізу. У людини може спостерігатися як підвищення функції передньої частки гіпофізу, що призводить до гігантизму (у чоловіків більше 200 см), так і зниження функції – розвивається гіпофізарна карликовість (нанізм). При нанізмі ріст уповільнюється, але частини тіла зберігають нормальні пропорції.

На ріст і статеве дозрівання мають вплив і гормони епіфізу. При його гіпофункції ріст затримується і проходить раннє статеве дозрівання із передчасним розвитком вторинних статевих ознак і раннім розумовим розвитком. Гормони щитовидної залози підвищують загальну інтенсивність обміну речовин, впливають на ріст і розвиток хребетних тварин і людини. При гіпофункції або повній атрофії щитовидної залози у дитячому віці спостерігається кретинізм, який проявляється у затримці росту, недорозвитку статевих органів і вторинних статевих ознак, недоумкуватості. Гіпофункція щитовидної залози викликає мікседему – захворювання, при якому понижений обмін речовин, порушений водно-сольовий обмін. Гіперфункція зумовлює розвиток базедової хвороби, при якій підсилюється обмін речовин, що призводить до різкого схуднення, підвищення збудливості нервової системи.

Зрілий вік настає у чоловіків у 22 роки, а у жінок – у 21 рік. Перший період зрілого віку – до 35 років, другий період – від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок.

У віці 30-35 років, коли здійснюється перехід від молодого віку у зрілий, виявляються деякі зміни фізіологічних реакцій, зміни обміну, які передують можливості людини до окремих видів спорту і трудової діяльності. На протязі п’ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння. Разом з тим вмикаються і механізми, які забезпечують перебудову організму і його адаптацію. Похилий вік починається з 61 року у чоловіків і 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатню професійну працездатність.

Старість – загально біологічна закономірність, яка притаманна всім живим організмам. Старість – заключний етап онтогенезу, віковий період, який настає за зрілістю і характеризується суттєвими структурними, функціональними і біохімічними змінами у організмі, які обмежують його пристосувальні можливості.

На рівні організму зміни при старінні проявляються перш за все у зовнішніх ознаках: змінюються постава, форма тіла, зменшуються його розміри, з’являється сивина, шкіра втрачає еластичність, що призводить до утворення зморшок. Спостерігається ослаблення зору і слуху, погіршується пам’ять. Зменшується компактна і губчаста речовини кісткової тканини, зокрема, це проявляється у зміні лицевого відділу черепа.

На клітинному рівні можна відмітити зменшення вмісту води у цитоплазмі, зміну активного транспорту іонів, зростання процесу гліколізу, зменшення активності окислюваного фосфорилювання та активності деяких ферментів.

Функціональні зміни при старінні не однотипні, старіння не можна розглядати як послаблення всіх функцій. За сучасними уявленнями, вікові зміни можуть бути різнобічними. Одні функції прогресивно знижуються з віком, інші – суттєво не змінюються, а деякі показники зростають. До першого типу відноситься скоротливість серця, гормональна активність залоз внутрішньої секреції

(щитовидна, статеві), гострота зору і слуху, зниження активності багатьох ферментів; до другого типу – рівень цукру у крові, кількість еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну; до третього – синтез гіпофізарних гормонів, чутливість клітин до гормональних і хімічних факторів, рівень холестерину у крові.

Але дві людини одного і того ж календарного віку можуть відрізнятися за рівнем вікових змін. Для визначення біологічного віку використовують систему різноманітних тестів: артеріальний тиск, холестерин крові, акомодацію ока, життєву ємність легень, м’язову силу, показник остеопорозу п’ясткових кісток (на рентгенограмі) тощо.

а) Заслухати реферативні доповіді студентів з наступних тем:

1. Ювенільний період постембріонального онтогенезу людини.

2. Зрілий вік як етап онтогенезу.

3. Старіння як заключний етап онтогенезу. Теорії старіння.

4. Проблеми геронтології.

5. Геріатрія, її визначення, завдання, проблеми.

6. Механізми акселерації.

7. Поняття клінічної смерті. Реанімація, її засоби.