Практичний блок

І. Діагностування рівня розвитку фонаційного дихання, гнучкості голосу

Вправа 1. “33 Орисі”. Після вимовляння скоромовки «Як у лісі, на узліссі, стоять 33 Орисі» — зробити глибокий вдих і на видиху рахувати: «раз Орисся, дві Орисі, три Орисі, чотири Орисі...» — до повного видиху.

Останнє число — показник розподілу і ємкості дихання.

Якщо студент легко, не напружуючись, не поспішаючи, вимовляє заз­начену форгіулу на одному видиху лише до 10 разів — розподіл і ємкість дихання незадовільні; 11 — 16 — задовільні; 17 — 22 — показни­ки високі; 23 і більше — дуже високі.

Вправа 2. “Іди-но сюди!”. Студентам дають картки із завданнями:

1. Звернутися до учня: «Іди-но сюди!», маючи на меті відвернути його від пустощів у коридорі.

2. Звернутися до учня: «Іди-но сюди!», щоб попросити допомогти повісити карту.

3. Звернутися до учня: «Іди-но сюди!» для заохочення за гарну відповідь з місця і для виклику до дошки.

4. Інші варіанти.

ІІ. Діагностування рівня сформованості вміння створювати словесні картини під час розповіді

Вправа 1. Викладач називає предмет (наприклад, олівець, зошит, щоденник) і пропонує завдання: а) уявити цей предмет, пригадати си­туації, епізоди зі свого життя, пов'язані з ним, визначити асоціації, відчут­тя, які він збуджує; б) описати цей предмет так, щоб слухачі його поба­чили, викликати в них відповідне ставлення до нього.

Вправа 2. Викладач пропонує змоделювати ситуацію розповіді вчителя учням, в якій є опис дійових осіб, подій тощо. Завдання: описати ці карти­ни так, щоб слухачі їх побачили, відчули настрій, який вони викликають.

Варіанти картин, які потрібно описати: а) вовк і семеро козенят з однойменної народної казки; б) марсіанські пустелі (за оповіданнями Р. Бредбері «Марсіанські хроніки»); в) горщик із медом, який подару­вали Вінні-Пухові; г) краєвиди Києва за часів Київської Русі. Можли­ві інші варіанти, які враховуватимуть специфіку роботи зі студентами.

Під час виконання вправ оцінюють уміння студентів створювати у слухачів за допомогою виразних засобів мовлення зорові образи, збуджу­вати відповідні почуття, посилювати враження від почутого, визнача­ють рівень володіння цими вміннями (високий, достатній, недостатній).

ІІІ. Виконання вправ на розвиток фонаційного дихання

Для розвитку діафрагмально-реберного дихання слід виконувати спеціальні вправи.

Вправа 1. Розслабте м'язи плечового поясу і помалу, рівним струме­нем втягуйте в себе повітря через ніс. Намагайтесь робити це так, щоб повітря, яке вдихаєте, спершу «опускалося на дно», заповнюючи нижню

частину легень, а вже потім поступово піднімалося вище. Плечі й клю­чиці мають залишатися нерухомими, зате стають активними м'язи че­ревного пресу і нижні міжреберні м'язи.

Систематично виконуючи цю вправу, виробляємо у себе дихання змішаного типу. Розвиткові діафрагмально-реберного дихання сприя­ють також інші вправи.

Вправа 2. Магазин «Квіти». Вихідне положення — стоячи. Для контролю ліву руку покладіть на живіт, праву на ребра. Видихніть на пффф..., при цьому живіт втягується. Виконання — роблячи вдих, уявіть, що ви нюхаєте квітку. При цьому живіт випинається, ребра розширю­ються, закріпіть вдих поштовхом живота, підтягніть низ живота. Після цього починається видих повільно й плавно на пффф..., при цьому живіт поступово втягується, ребра опускаються. Вдих — короткий, ви­дих — довгий. Вправу повторіть 2 — 3 рази.

Для тренування видиху, який повинен бути довгим, рівним, інтенсив­ним, корисні вправи на формування вміння раціонально використову­вати запас повітря під час мовлення.

Вправа 3. «Свічка». Візьміть вузеньку стрічку паперу (завширшки 2 — 3 см, завдовжки 7 — 10 см), уявіть, що це свічка. Дуйте на неї. Вона відхиляється від вас — це відхилилося «полум'я». Така «свічка» дає можливість простежити за плавністю потоку видихуваного повітря: видих уривчастий — папірець то піднімається, то опускається, то трем­тить; видих рівний — папірець в одному положенні — відхилений (по­кладіть «полум'я» свічки і тримайте його в такому положенні). Зверніть увагу на невелике напруження в області діафрагми та міжреберних м'язів, міцний «дихальний пасок» зберігає рівність струменю повітря, яке видихується.

Вправа 4. «Проколотий м'яч». Уявіть, що у ваших руках на рівні грудей великий гумовий м'яч. Він виявився проколотим. Якщо на нього натиснути, чуєш, як виходить із нього повітря. Імітуйте це звуконаслідування: ссе... Натисніть на «м'яч» долонями легко, без зусиль, щоб по­вітря виходило з нього (з ваших легень) якомога довше. Руки сходять­ся повільно: вони відчувають невеликий опір «м'яча»... Нарешті, до­лоні зійшлися. З цим рухом «викинулося» в останньому активному звуці [с] не використане у звучанні повітря. Вправу повторіть кілька разів.

Вправа 5. «Звуконаслідування». Потренуйте різні види видиху, відтворюючи різні звуки з природи й життя: свист вітру (ссе...), шум лісу (шшш...), дзижчання комах (дззз..., жжж...), каркання ворони (карр-каррЕ), рокіт моторів (ррр...), звук електричного дзвоника (рьрьрь.) тощо.

Зверніть увагу на роботу діафрагми: то вона мінімально напружена (коли повітря ніби саме «витікає», наприклад при наслідуванні шуму

лісу або дзижчання комахи), то напруження посилюється (коли імітує­те рокіт мотору або звук електричного дзвінка — повітря ніби «з силою виштовхується»), то активно й енергійно рухається, уривками «витис­куючи» повітря (каркання ворони).

Вправа 6. «Словниковий диктант». Вам слід провести з учнями словниковий диктант на перевірку засвоєння правопису орфограм. Дик­туйте по словах, стежачи за письмом учнів. Дихання беріть перед кож­ним словом. Слова вимовляйте чітко, не поспішайте. За допомогою голо­су і темпу керуйте роботою учнів. Диктувати потрібно 5 — 10 слів.

4. Виконання вправ на розвиток голосу

Вправа 7. «Колискова». Уявіть, як заколисують дитину, співаючи м'яко й вільно знайому фразу колискової мелодії:

Наспівуйте цю мелодію усіма голосними, досягаючи м'якої атаки звуку (змикання зв'язок збігається з початком видиху).

Для розвитку діапазону та інтонації голосу корисно виконувати вправу «Маляр».

Вправа 8. «Маляр». Уявіть, що фарбуєте віконну раму, супроводжу­ючи рухи руки (за вертикаллю) словами: «І вгору, і вниз, і вгору, і вниз...».

Кисть руки повинна бути вільною. Рухи легкі, м'які.

Спочатку маленькі «мазки» (треба пристосуватися) тільки кистю руки. За нею йдуть слова, так само недовгі:

Рухи стають дедалі упевненішими, ширшими (від ліктя) і слова довшими. Голос піднімається дедалі вище, разом з рухом руки. Потім рука починає працювати від плеча! Широкий «мазок» угору і вниз. Голосна у слові ніби ширшає, голос підноситься ще вище і опускається ще нижче.

Для розвитку сили голосу проведімо вправу на чергування тихого й голосного промовляння. Щоб розвинути злетність голосу, потрібно навчитися і на неголосному звучанні посилати звук ніби вдалечінь. Не напружуйте надто голосовий апарат (не витягуйте шию уперед). Треба домогтися відчуття того, що говориш, наче посилаючи звук «до себе», а не «від себе». Як цього можна досягти? Дійте, маючи за мету приверну­ти увагу аудиторії до себе. Перед тим як почати говорити, промовте подумки або вголос: «Увага — починаю!» — і голос зазвучить спокій­но, увага аудиторії зосередиться на вашому мовленні.

5. Мікровикладання. Моделювання педагогічиої силтуації: проведення початкового етапу педагогічної розповіді.

Студенти демонструють початок розповіді (етап мотивації), намагаю­чись збудити увагу слухачів до теми, залучити їх до взаємодії. Доціль­но, щоб студенти продемонстрували різні прийоми виходу на контакт з учнями: звернення, опертя на досвід учнів, апеляцію до власного досві­ду, запрошення до роздумів, постановку запитання, опис цікавого факту, наведення парадоксу, повідомлення плану розповіді. При цьому по­трібно домогтися, щоб студент почував себе вільно, був звернений до аудиторії, говорив лише на видиху, добирав відповідно до ситуації силу, висоту, тембр голосу.

Вправа 5. Розвиток умінь з оволодіння інтонаційними особливостями різних розділових знаків.

Ідея вправи запозичена з досвіду роботи К. Станіславського над формуванням у молодих акторів уміння виразного сценічного мовлен­ня¹. На його думку, кожний розділовий знак має притаманну тільки йому «голосову фігуру». Крапка - кінцеве зниження голосу, що вказує на завершення фрази. Знак оклику має характерне звукове «квакання», знак питання — підвищення голосу. Перед комою слід «загнути звук догори» і перенести його знизу вгору, ніби предмет з нижньої на верх­ню поличку. ЬСожна з цих інтонацій впливає на слухачів і зобов'язує їх до відповідної реакції: запитання - до відповіді, оклик - до співпе­реживання, співроздумів, згоди або протесту; дві крапки - до уважно­го сприйняття наступної думки. Пропонуємо потренуватися у техніці вироблення інтонаційних фігур різних розділових знаків.

1. Уявіть обставини наведених нижче ситуацій, налаштуйте себе на взаємодію з партнерами. Ваше головне завдання - спонукати їх до певної реакції; визначити характер реакції бажаної.

Ситуація 1. Вітання з учнями. Звернення до них з приводу почат­ку (завершення) навчального року (чверті); уточнення завдань домаш­ньої роботи (уроку); повідомлення радісних подій, що відбулися в класі.

Ситуація 2. Повідомлення учням теми уроку і формулювання проблемного питання, з якого починається її вивчення.

Ситуація 3. Виразне читання (розповідь, діалог, пояснення, доказ теореми тощо) вчителя на уроці (фрагмент).

Під час виконання вправ оцінюється вміння використовувати інто­наційні фігури різних розділових знаків для спонукання слухачів до певних реакцій.

Інший варіант виконання вправи — вправляння у читанні (усному переказі) фрагментів із художніх творів, інсценування діалогів із п'єс, байок тощо.

2. Відпрацюйте інтонаційні фігури розділових знаків у розповіді, яку обрали для моделювання ситуації на занятті. Визначте їхнє емоцій­но-психологічне навантаження, бажану реакцію слухачів під час спри­ймання розповіді.

4. Моделювання педагогічної ситуації: розповідь учителя

Виступи студентів в аудиторії зі своїми розповідями, запис їх на відеоплівку. Головна мета роботи — аналіз ефективності використання виражальних засобів мовлення для активізації уяви, образної та асоціа­тивної пам'яті слухачів, їхніх почуттів і переживань.

Заняття доцільно побудувати за такою схемою:

1. Розкриття студентами своїх творчих задумів, техніки роботи над посиленням виразності розповіді; захист своєї педагогічної думки, моти­вація доцільності власних дій.

2. Моделювання ситуацій розповіді вчителя.

3. Самоаналіз розповіді в аудиторії, аналіз власних почуттів, резуль­татів самоспостереження, самоконтролю. Виявлення розбіжностей між задумом і реальним виконанням розповіді, осмислення їх причин і шляхів запобігання їм.

4. Обговорення у групі виступів студентів (аналіз доцільності вико­ристання засобів виразного мовлення, культури мови, педагогічної до­цільності невербальної поведінки).

5. Визначення шляхів організації самостійної роботи з удосконален­ня виразності мовлення.

3. Повторення вправ на розвиток фонаційного дихання й голосу

Важливо, щоб роботі над дикцією передувало повторення вправ із занять для підготовки дихання й мовленнєвого апарату до активної діяльності. Це можуть бути вправи «33 Орисі», «Магазин «Квіти», «Проколотий м'яч», «Свічка», «Колискова» та ін. У такому разі артику­ляційні вправи будуть логічним продовженням системи занять над розвитком техніки мовлення майбутнього вчителя.

4. Виконання вправ на розвиток дикції Зарядка для артикуляційного апарату (3, с. 7 — 10)

А) Тренування нижньої щелепи

Вправа і. Обов'язковою умовою чіткого мовлення є вміння правиль­но відкривати рота, що пов'язано з роботою нижньої щелепи. Вихід­не положення: голова тримається прямо, підборіддя — в звичай­ному зручному положенні, губи зімкнені.

На рахунок «один» щелепа опускається на два пальці, язик лежить вільно, кінчик його — біля нижніх різців; губи зберігають округлу форму, зуби не оголюються. Вправляючись, потрібно стежити за тим, щоб голова не нахилялася, вся увага має бути зосереджена на опусканні щелепи. На рахунок «два» фіксуємо відкрите положення рота; на раху­нок «три» рот закритий. Вправу слід повторити шість разів підряд.

Вправа 2. Вихідне положення — як у вправі 1.

На рахунок «один» щелепа опускається; на рахунок «два» — ру­хається вправо (рот відкритий); на рахунок «три» — знову опускаєть­ся; на рахунок «чотири» — рухається вліво; на рахунок «п'ять» — знову опускається; на рахунок «шість» — рухається вперед; на раху-

нок «сім» щелепа повертається у вихідне положення. Вправу повтори­ти два-три рази. Виконувати її слід повільно й оберезісіто, уникаючи різких рухів.

Б) Тренування губних м'язів

Вправа 3. «П'ятачок». Вихідне положення: зуби зімкнені, губи у звичайному спокійному стані.

На рахунок «один» губи витягнути вперед, надаючи їм срюрми «п'ятач­ка»; на рахунок «два» губи розтягнути в сторони, не відкриваючи зубів (дуже розтягувати губи не слід, треба більше їх тренувати в русі вперед).

Вправу повторити три-чотири рази.

Вправа 4. Вихідне положення - яку вправі 3.

На рахунок «один» губи зібрати в «п'ятачок», не розтуляючи «п'я­тачка», зробити обертальні рухи вправо, потім униз, вліво, вгору.

Повторити вправу три-чотири рази; після чого стільки ж разів, змінивши напрямок: зліва направо.

Вправа 5. «Почісування». Нижні зуби торкаються верхньої губи й легко почісують її, потім той самий рух роблять верхніми зубами, тор­каючись нижньої губи. Вправу повторити три-чотири рази.

В) Тренування м'язів язика

В утворенні голосних і приголосних звуків беруть участь різні ча­стини язика: його кінчик, передня частина, спинка, корінь.

Вправа 6. Вихідне положення: рот відкритий:, язик лежить плоско, кінчик язика біля нижніх передніх різців.

На рахунок «один» кінчик язика піднімається до верхніх передніх зубів; на рахунок «два» язик опускається у вихідне положення ( кінчик язика біля нижніх різців); на рахунок «три» кінчик язика піднімається до альвеол; на рахунок «чотири» язик у вихідному положенні; на ра­хунок «п'ять» кінчик язика за альвеолами; на рахунок «шість» — вихідне положення. Повторити вправу три-чотири рази.

Вправа 7. Вихідне положення —як у вправі G. На рахунок «один» гострим кінчиком язика торкнутися внутрішнього боку лівої щоки; на рахунок «два» — внутрішнього боку правої щоки . Повторити иправу без перерви три-чотири рази. Стежити, щоб нижня щелепа не рухалася.

Така зарядка повинна виконуватись упродовж трьох — п'яти хви­лин, її варто робити щодня вдома.

Робота над голосними й приголосними зв гаками

Вправа 8. Користуючись описовими моделями (5, с. 109 —117), пе­ревірте, чи правильно ви володієте артикуляційним апаратом. Вико­нується перед дзеркалом.

Вивчення кожного звука рекомендується проводити в такій послідов­ності: ознайомитися з положенням мовленнєвого апарату, особливостя­ми артикуляції звука у складі, в слові, у фразі. При цьому слід зверта­ти увагу не лише на чітке вимовляння звуків, а й на передачу образного змісту (бачень), того, що вимовляється, чіткість передачі думки.

Так, працюючи зі звуком [а] (після ознайомлення з положенням мов­леннєвого апарату), потрібно тренувати його вимову в такому порядку:

А! Ах!

Барабан — диктант — сім'я. * * *

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать

(Г. Шевченко)

Вправа 9. Скоромовки. У роботі над скоромовками не можна просто пробелькотіти слова, треба знайти в них певний сенс. Починати роботу слід у повільному темпі, попередньо відпрацювавши найскладніші слово­сполучення. Потім поступово прискорювати темп вимовляння скоромо­вок, не забуваючи про логічні наголоси.

Для вправляння доцільно використати такі тексти скоромовок:

Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак півню: «Так, як ти, не вмію я, ти не вмієш так, як я».

Вередували вередниченьки, що не зварили варениченьків. Не вере­дуйте, вередниченьки, — ось поваряться варениченьки.

Бурі бобри брід перебрели. Забули бобри забрати торби.

Пішов Прокіп — кипів окріп, прийшов Прокіп — кипить окріп. Як при Прокопові кипів окріп, так і при Прокописі і при прокопенятах.

Не турбуйте курку: клює курка крупку. Крупка дрібненька, курка рябенька.

Вправа 10. Повторити виконання завдання, наведеного на початку заняття (звернутися до аудиторії з крилатим висловом), зосередившись на правильності артикуляції. Зробити висновки стосовно подальшого вдосконалення дикції.