Лабораторна робота № 5. Увага та уява вчителя у спілкуванні.

Мета: : усвідомлення ролі уваги та спостережливості в діяльності вчителя, а також їх сутності та професійних особливостей; оволодіння прийомами керування власною увагою,; визначення особливостей уяви педагога та її ролі у розв'язанні професій­них завдань; вироблення установки на самостійну роботу з розвитку уваги, спостережливості й уяви май­бутнього педагога.

Обладнання: дидактичні картки з навчальними завданнями, набори фотокарток і схематичних зображень міміки, поз, жестів людини, картки із завданнями для діагностування рівня розвитку уяви.

Опорні поняття: професійно-педагогічна увага вчителя, властивості уваги, пе- дагоґічна спостережливість, уява, прогностична діяльність, індивідуальні особливості уяви педагога.

План заняття

1. Діагностування індивідуальних особливостей уваги, спостережливості, уяви студентів.

2. Обговорення головних теоретичних положень.

3.Виконання вправ на розвиток професійно-педагогічної уваги і спо­стережливості.

4.Виконання вправ на розвиток професійно-педагогічної уяви студентів.

5. Моделювання фрагмента індивідуальної бесіди.

Завдання для студентів

1. Опрацювавши рекомендовану літературу, підготуватися до обговорення тео­ретичних питань.

2. Виконати вправи на розвиток уяви, уваги та спостережливості.

3. Підготуватися до моделювання фрагмента індивідуальної бесіди з учнем на тему «Причини низької успішності навчання школяра». Розробити варіанти бе­сіди для учнів з низьким та високим рівнями успішності в навчанні. Підготувати коментар для кожного варіанта бесіди.

Пиатання для самостійної роботи та обговорення.

1. Роль уваги вчителя в організації педагогічної взаємодії. Особливості уваги педагога.

2. Спостережливість як професійно значуща властивість учителя.

3. Шляхи розвитку уваги вчителя

4. Поняття про уяву. Уява в діяльності вчителя.

2. Індивідуальні особливості уяви педагога.

3. Засоби розвитку уяви.

Список рекомендованої літератури

1. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987. — С. 114 — 117, 134-136, 178-180.

2. Леви В. Искусство бьіть другим. - М., 1980. - С. 69-70.

2. Моделирование педагогических ситуаций / Под ред. Ю. Н. Кулюткина, Г. С. Сухобской. - М., 1981. - 120 с.

3. Натадзе Р. Г. Воображение как фактор поведения // Хрестоматия по психологии. - М., 1987. - С. 217-222.

4. Основы педагогического мастерства: Метод. рекомендации для студентов II курса. - М., 1988. - С. 33-40.

5. Регуш Л. А. Прогностическая способность учителя и ее диагностика. — Л., 1989. - С. 4-21.

6. Станиславский К. С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. — Т. 2. — С. 69-95.

7. ЮсуповИ. М. Психология взаимопонимания. — Казань, 1991. — С. 76—88.

Теоретичний блок

Спілкування педагога починається зі сприймання учнів, батьків, ко­лег, де велику роль відіграють розвинена уява та увага педагога. Мис­тецтво спілкування називають мистецтвом бути іншою людиною. Педа­гогові, щоб навчитися спілкуватися, потрібно насамперед бути уважним, тобто помічати те, що для учнів, інших людей цінне й значуще, щоб не плутати те, що є значущим для себе і для іншого, зважати на цінності вихованців, розвивати їх, а не підмінювати власними.

Роль уваги вчителя у спілкуванні надзвичайно велика, вона дає вчи­телеві змогу:

— відібрати значущі для нього об'єкти, не реагувати на все, а діяти вибірково й розсудливо;

• створювати своєрідний ефект «комунікативного дзеркала», яке відображує емоційний клімат уроку чи іншої форми взаємодії. Це ефект ґрунтується на вмінні вчителя зрозуміти стан іншої людини;

• здійснювати регуляцію й контроль за ходом взаємодії, дотримуватися надзавдання на кожному її етапі;

• здійснювати рефлексію, бачити себе очима дітей, усвідомлювати недоліки власної поведінки, що негативно впливають на характер взаімодії;

— увага є інструментом встановлення педагогічного контакту, адже зосередженість на інтересах учнів, вияв уваги до них сприяє розвитко гарних стосунків.

Так, увага становить спрямованість і зосередженість свідомості на об'єкті чи предметі, що підвищує рівень сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Увага дає вчителеві змогу вибірково сприймати ситуацію педагогічної взаємодії, співвідносячи її з метою та завданнями діяльності, контролю­вати реалізацію заздалегідь розробленої програми педагогічної взаємодії. Увага вчителя є своєрідним регулятором активності його професійної діяльності. Особливості уваги вчителя передусім визначаються специфі­кою педагогічної діяльності. Об'єктом його уваги має стати внутрішній світ учня, а також система організованої педагогічної взаємодії, що фор­мує його духовність, особистісну зрілість. У зв'язку з цим висуваються певні вимоги до розвитку основних властивостей уваги педагога: стійкості, розподілу, переключення та обсягу.

Стійкість уваги педагога характеризується тривалістю зосереджен­ня на об'єктах професійної діяльності: системі прийомів та засобів ке­рування психічним розвитком учня у навчально-виховному процесі. Стійкість уваги є необхідною умовою доведення педагогічного завдання до кінця. Чинником, який позитивно впливає на стійкість уваги є на­явність професійної спрямованості педагога, потреби у спілкуванні з учнями, розвинутості вольових процесів.

Переключення уваги — це довільна зміна людиною спрямування її діяльності. Ця властивість має особливе значення для педагога. Так, упродовж 45 хвилин уроку вчитель виконує багато різних завдань: формує в учнів навчальну мотивацію, забезпечує продуктивну комунікативну мережу, створює проблемні ситуації, контролює та оцінює ефективність пізнавальної діяльності дітей тощо. Тому недорозвинутість здатності переключати увагу може негативно впливати на процес професійного становлення педагога.

Розподіл уваги — одночасне виконання людиною двох або кількох видів діяльності. Педагог має досягти високого рівня розвитку цієї вла­стивості. Пояснюється це не тільки тим, що вчитель контролює пізна­вальні дії як окремого учня, так і класу в цілому. Він мусить контролю­вати водночас і власні дії, узгоджувати їх з діями учнів. Правильному розподілу уваги сприятиме сформованість професійних умінь та нави­чок.

Обсяг уваги визначається кількістю об'єктів, які людина утримує в полі зору за одиницю часу. За цією ознакою увага педагога може бути вузькою або широкою. Здатність педагога бачити усіх учнів у класі одночасно є ознакою широкої уваги.

Розвиток основних властивостей уваги сприяє становленню уваж­ності вчителя. Уважність має тісний зв'язок із спостережливістю. Ця властивість дає педагогові змогу добирати найістотніші характеристи­ки, що вказують на індивідуальні особливості учня.

Спостережливість є психічною властивістю, вона ґрунтується на відчутті та сприйманні. Завдяки спостережливості людина розрізняє ознаки та об'єкти, що мають незначні відмінності, помічає різницю в подібному, помічає її під час швидкого руху, при зміні ракурсу, має можливість скоротити до мінімуму час сприйняття ознаки, об'єкта, про­цесу.

Л. Регуш розглядає спостережливість як властивість сенсорної організації, тісно пов'язаної з різними психічними явищами. Спосте­режливість передбачає добре розвинений зоровий аналізатор, високу абсолютну та відносну чутливість. Вона залежить також від установок та переконань людини. Л. Регуш визначила особливості спостережли­вості для професій на зразок «людина —людина». Так, для цього типу професій спостережливість повинна охоплювати понятійний, перцептив-нии та емпатійний компоненти. Спостережливість учителя має такі скла­дові та зміст:

Понятійна складова містить систему професійних знань про вікові та індивідуальні особливості учнів, механізми становлення дитячих і підліткових груп та їх вплив на особистісний розвиток школяра. Зрілий педагог може побачити у поведінці учня значно більше, ніж початкі­вець.

Перцептивна складова спостережливості виявляється у здатності педагога за зовнішньою поведінкою учня зрозуміти його внутрішні пере­живання.

Емпатійна складова передбачає емоційне сприйняття внутрішнього світу дитини, вміння відчути та пережити його проблеми.

Розвиток взаємозв'язку між перцептивним, понятійним та емпатійним компонентами спостережливості сприяє розвиткові здібності педа­гога передбачати поведінку учнів. Саме тому спостережливість є про­фесійно значущою властивістю особистості вчителя. Об'єктом спосте­режливості педагога є учні (колеги, батьки) і процеси взаємодії з ними. Він повинен уміти:

1. за зовнішньою поведінкою або самою зовнішністю дитини побачи­ти її внутрішні психічні стани;

2. диференціювати ознаки, через які дитина виявляє себе зовні;

3. відчувати зацікавленість дитиною;

4. сприймати як об'єкт спостереження не тільки учня, а й процес організації взаємодії з ним.

Увага й спостережливість — це властивості, які піддаються розвитку та удосконаленню завдяки системі вправ. Сучасна психологічна практи­ка має продуктивні тренінгові програми для розвитку цих психічних утворень.

Увага як компонент сенсорної культури педагога виявляється в умінні розрізняти і правильно інтерпретувати нюанси в макро- та мікроекспресії вихованців. Цьому сприяє розвиток спостережливості педагога — вибіркової спрямованості сприймання, що виявляється в легкості виокремлення педагогічно інформативних деталей у діяльності й поведінці інших осіб. Спостережливість ґрунтується на увазі, сприйманні, мисленні й пам'яті. Вчитель має виробити в себе здатність розуміти, яка внутрішня сутність прихована за зовнішніми ознаками тобто, спостерігаючи, аналізувати — єдиний спосіб розвивати в собі педагогічну спостережливість.

Щоб розвивати спостережливість, слід ознайоми­тися з кінесикою (наукою про мову тіла у спілкуванні між людьми). Кінесика рекомендує: звертаайте увагу на позу співрозмовника. Пряма спина вказує на його сильний характер (але може й негнучкий, його важко переконати). Плечі подаані вперед під час розмови (людина мовчить) може свідчити про затамований гнів, догори — страх, розправлені — готовність узяти на себе весь тягар відповідальності, опущені — усвідомлення тяга­ря проблем. Про стан людини можна судити навіть за зміною пози. Так, на уроці співів у третьому класі, де вчителька розповідала про історію напи­сання пісні «Вставай, страна огромная», всім, хто сидів за останніми партами (викладачеві й студентам) було зрозуміло, як сприймають діти події. За розправленими мимовільно плечима учнів, виструнченими спинами можна було побачити, що пісняи не байдужа їм, що вони поділяють її пафос.

Без слів ми мусимо зрозуміти й подбати про психологічну підтримку дитини, якщо її постать сигналізує про прохання допомогти: стерте об­личчя, безживна поза, схрещені на грудях руки.

Як розрізнити стани дитини: подив, страх, страждання, зневага? В. Лабунська наводить такі еталонні ознаки експресії. У стані страждання губи опущені, на чолі зморшки, очі сумні, брови зведені, мовчазність, рухи повільні.

Еталонні ознаки невербальної поведінки в стані зневаги: очі зву­жені, куточки губ опущені, брови насуплені, голова піднята догори, кри­ва посмішка, холодний погляд, відвертається, поза зверхня.

Еталон невербальної поведінки людини у стані страху: очі розши­рені, поза застигла, рот трохи розкритий, брови трохи підняті, рухи різкі, погляд бігає, голос тремтить, піт.

У стані подиву ознаки невербальної поведінки такі: очі широко розкриті, рот трохи відкритий, брови підняті, на чолі зморшки, поза застигла, інтонації окличні, погляд запитливий, обличчя застигле.

Завжди легко розпізнається стан радості: посмішка, очі сяють, при­мружені або розкриті, хода легка, брови підняті, обличчя динамічне, мова жвава.

Нарешті, еталон невербальної поведінки у стані гніву: рот розкритий, очі відкриті або як щілинки, брови різко зведені, обличчя перекрив­лене, динамічне, кулаки стиснуті, на переніссі вертикальні зморшки, втра­чає самовладання.

Знання еталонних ознак невербальної поведінки відіграє роль «пуско­вих механізмів» при моделюванні внутрішніх особливостей людини. Ще з часів Давньої Греції відомі зовнішні вияви оптимізму та песимізму, які відображені в акторських масках. Маска з піднятими догори куточками символізувала комедію, опущеними донизу — трагедію. Довідником з питань може слугувати праця з фізіогноміки Р. Уайтсайда «Про що говорять обличчя», що має підзаголовок «Посібник, як пізнати потрібну людину». Пояснюючи різні фізичні ознаки, автор наголошує, що вони є ні основою оцінювання особистості, а підказкою, за яких умов та чи інша риса більше виявляється. За рекомендаціями Р. Уайтсайда варто враховувати відстань між очима співрозмовника. Широко розставлені очі — ознака того, що з такими людьми легше спілкуватися, проте вони діють повільно, розраховуючи на те, що ситуація сама розв'яжеться. Люди з вузько поставленими очима більше сконцентровані, прагнуть в усьому досконалості. Вони ше втрачають самовладання, прагнуть негайно навести порядок. Можуть чудово виконувати завдання, але їм надто важко догодити. З людьми, які мають широко розставлені очі, слід поводитися так: очікувати на млявість і поступливість, встановлювати чіткі терміни виконання завдань, радіти їхній доброзичливості. Маючи справу з тими, у кого очі поставлені близько стежити за своїми діями і висловлюваннями, не запізнюватися, очікувати з їхнього боку запальності і надмірних реакцій з будь-якого приводу, довіряти їм ту роботу, яка має бути зроблена з великою точністю.

Дослідники радять враховувати у спілкуванні й таку ознаку, як блиск очей. Вона свідчить про енергійність, магнетизм, шарм, стан, коли світиться душа. Таких людей варто призначати організаторами, керівниками, вони, як магніт, притягують людей. Тьмяні очі — ознака буденності, з такими людьми нецікаво... Але вони розквітнуть, якщо з ними говорити про те, що вони полюбляють. Ясний, відкритий погляд — спокій, «скляний» — напруження, стурбованість. У такому разі, починаючи розмову, треба почекати з пропозиціями, доки людина розслабиться, вийде з полону своїх проблем.

Інформативною є і спрямованість погляду. Очі завжди віддзеркалюють стан нервової системи.

Вчителеві потрібно й себе бачити так, як бачать його інші, поверну­тися обличчям до себе і зрозуміти, які сигнали йдуть від нього до учнів. Щоб бачити себе очима дітей, варто:

• частіше аналізувати власну діяльність, намагаючись поставити себе на місце учнів (ідентифікувати свою позицію з позицією дітей);

• відвідувати уроки інших учителів і порівнювати свою поведінку з їхньою;

• усвідомлювати, як особисті недоліки впливають на роботу, на ставлення учнів;

• визнавати помилки, аналізувати прізвиська, які можуть давати вчителеві учні.

Увага, яка є комунікативним дзеркалом вчителя, дає змогу орієнтува­тися в атмосфері взаємодії, тримати руку на психологічному пульсі кла­су або співрозмовника. Розвинути професійну увагу можна, якщо: спосте­рігати за дітьми, звертати увагу на всі деталі їхньої поведінки, настрій, вираз очей, міміку, пози, намагаючись оперативно і пластично реагувати на їхню поведінку. Потрібно вчитися зіставляти сьогоднішню атмосферу з учорашньою, шукати спільний психологічний знаменник взаємодії.

Взагалі людина уважна завжди. Якщо вона неуважна до співрозмов­ника, то її увага спрямована на себе, свої думки. Тут ідеться насамперед про вміння педагога спрямовувати свою увагу, керувати нею. Як це робити? К. Станіславський запропонував схему, за допомогою якої ак­тор або педагог зможуть керувати своєю увагою.

Він поділив увесь простір уваги на три кола. Велике коло — весь простір, який можна оглянути й сприйняти (у школі — це клас); се­реднє коло — простір безпосереднього спілкування вчителя (з одним учнем чи з групою); мале коло — сам педагог і найближче оточення, у якому він діє. Пульсація від малого кола до великого підтримуватиме увагу, зберігатиме її інтенсивність (від власних думок, змісту повідом­лення, до сприйняття його окремими учнями, усвідомлення, як реагує весь клас). Коли при виході на велике коло увага розпорошується і послаблюється, слід подбати про її зосередження, звузивши до малого, а потім повернутися до середнього кола. К. Станіславський наголошував: щоб зосередити увагу, треба не механічно переключати її, а захопитися об’єктом, поставити перед собою творче завдання.

Соціально-перцептивний бік педагогічної взаємодії потребує розви­неної уяви вчителя у спілкуванні – вміння ставити себе на місце іншої людини й бачити світ, працю, себе, все, що відбувається, її очима. Розглянемо роль уяви у взаємодії:

• Уява дає можливість передбачити результати своєї діяльності, а саме: образно уявити ситуацію спілкування, що стає поштовхом до емоційного переживання взаємодії; прогнозувати поведінку партнера (чого чекає від нас, які акцентуації є в його характері);подумки усунути бар'єри, труднощі, що можуть виникнути; передбачити власну поведін­ку, щоб запобігти недоцільним діям.

• Уява педагога у спілкуванні стає інструментом зміни позиції вчителя, даючи змогу подивития насебезпозиціїпартнера,якимвіїнас бачить; уявити дії, мотиви поведінки партнера з позиції його інтересів («Якби я був на його місці...»).

• Уява — засіб розвитку творчості вчителя як здатність передбачити багатоваріантність ситуації, обрати творчі конструктивні рішення, що посилюють вплив на учня.

— Уява в спілкуванні є засобом розвитку виразності мовлення, вона забезпечує створення внутрішніх бачень, тих образних картин, які вчителеві треба передати учням, щоб досягти емоційного впливу.

Складним завданням для вчителя є прогнозування ролей співрозмовника для вибору адекватної реакції на них.

Поряд із розумінням особистості, її неповторності велику роль відіграє повага до неї й визнання її чеснот. Витримка, увага й уява сприятимуть встановленню контакту.

Розглядаючи уяву як процес творення людиною на підставі її минулого досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала й не сприймає, слід визначити її функцію щодо програмування та прогно­зування діяльності шляхом створення моделі кінцевого або проміжного продукту. Уява відіграє важливу роль у творчій діяльності. Так, вона бере участь у формуванні задуму створення нового продукту. Нестан­дартність педагогічних ситуацій, варіативний характер їх розв'язан­ня дають змогу віднести педагогічну діяльність до діяльності творчої. У зв'язку з цим уява педагога є його справжнім знаряддям праці.

Розробка задуму уроку, планування комплексу дидактичних завдань передбачає своєрідний вихід педагога за межі реальної ситуації, потребує від нього вміння уявити майбутні ситуації педагогічної взаємодії. І якщо мислення педагога допомагає йому застосовувати загальні принципи та механізми педагогічного впливу, то уява дає можливість створювати деталі майбутньої взаємодії, емоційно забарвлювати педагогічні стосунки. Уява потрібна для побудови програм поведінки людини в умовах не­визначеності ситуації, для продукування образів, які заміщують реаль­ну діяльність. Саме ці особливості уяви мають особливе значення для педагогічної діяльності.

Так, уява вчителя дає йому змогу передбачити майбутню ситуацію педагогічної взаємодії, проектувати способи дії в конкретних ситуаціях, прогнозувати можливі зміни в розвитку особистості учня. Нерідко уяву вчителя розглядають в єдності з емпатією (здатністю до співпереживан­ня) та рефлексією (здатністю до відображення внутрішнього світу учня). Таке відображення забезпечує «емоційну співпричетність». Уміння стати на позицію учня, проникнути в його стан, зрозуміти те, що не висловлено, ідентифікувати його емоційний стан зі своїм, передбачити розвиток поведінки та почуття — ось ті особливості уяви вчителя, що забезпечу­ють йому ефективну педагогічну взаємодію.

Особливу роль уява вчителя відіграє на етапі підготовки до педаго­гічної взаємодії з учнями. Змістом цього етапу є своєрідне планування структури майбутньої взаємодії. На етапі моделювання ситуації спілку­вання педагог переводить педагогічні завдання в план комунікативних, розробляючи можливі варіанти втілення свого педагогічного задуму. Головним завданням учителя на цьому етапі є конкретизація можливої (ймовірної) картини майбутнього спілкування. Він має уявити внутрішній стан учня, визначити рівень його готовності до сприймання навчальних завдань, характер його зацікавленості у виконанні цих зав­дань. Педагог мусить уявити всю ситуацію взаємодії з учнем, її просто­рову організацію, тривалість контакту, врахувати досвід попереднього спілкування з ним. Потрібно емоційно зануритися в атмосферу майбут­нього спілкування, використовуючи установку «якби». Розв'язати всі ці завдання може тільки вчитель з розвиненою уявою.

Кожний педагог має індивідуальні особливості уяви, які виявляються в різній ЇЇ широті й змістовності, перевазі тих чи інших її видів, у різній силі та яскравості. Це передусім пов'язано з особливістю професійних потреб, інтересів, рівня узагальненості професійних знань, розвитку про­фесійних умінь педагога. Чим більше коло інтересів учителя, багатший його досвід, глибше знання, тим ширше його уява й навпаки. Особистісний розвиток педагога, його загальна ерудиція, рівень культури є підва­линою педагогічної уяви.

Індивідуальні особливості уяви вчителя можуть бути пов'язані із властивостями нервових і психічних процесів: швидкістю, легкістю пере­творення наявних вражень у нові образи, їх яскравістю, емоційною за­барвленістю. Залежно від домінантного напряму професійної діяльності уява вчителя може виявлятися у розв'язанні функціональних (розроб­ка дидактичних прийомів) або психологічних (проектування змін у розвитку особистості учня в процесі педагогічної взаємодії) завдань. Іншими словами, одним учителям краще вдається творча розробка на­вчального матеріалу, іншим — організація міжособистісного спілкуван­ня з учнем і класом.

Визначення та усвідомлення індивідуальних особливостей власної уяви є важливим завданням професійної підготовки педагога. Знання своїх переваг та недоліків дає майбутньому вчителю можливість сфор­мувати індивідуальний стиль професійної діяльності, завдяки чому він має змогу усунути недоліки та виявити переваги іншої людини в ца-рині реалізації професійних завдань.

Розвиток уяви вчителя у спілкуванні можливий, якщо прагнути:

• сприймати учня, колегу, батьків, якщо й не такими, якими вони тепер, то такими, якими вони можуть стати;

• ставити себе на місце іншої людини, уникати швидких оцінювач особистості, з якою спілкуєшся, не виносити їй поквапливих «вироків:

• розпізнавати внутрішню мотивацію;

• вчитися виявляти емоційну підтримку в спілкуванні, усвідомлюючи, що мета взаємодії приймається, якщо підтримується образ у співрозмовника («Я роблю це заради тебе»);

• використовувати важелі розвитку уяви – “якби” (“Якби я був на місці учня…”, “ Якби на моєму місці був…”);

• ретельно обмірковувати варіанти педагогічної дії.