21. Культура Середньовіччя:

а) соціокультурні характеристики людини західноєвропейського Середньовічя

б) визначити роль християнства в становленні системи цінностей

в) назвати основні мистецькі стилі цієї епохи

а) Культура Середньовіччя являє собою час V-XV століть. Умовними датами є 410 рік – захоплення Алархом – вождем вестготів - Риму та 1453 рік – завоювання турками-османами столиці Візантії – Константинополя. Середньовіччя в Європі – це ідеологізована система, там панувала католицька ідеологія. Античний космос (гармонія) розколовся на дві бігуни (полоси): божествений (духовний) та земний (тілесний). Центром культури стає Бог, який відкривається людині через віру, а не через розум. Людина втрачає суверенність, вона має сенс лише у звязку з Богом. У Середньовічній Європі існували 2 ієрархії:

1. релігійна – Господь-Римський папа-священик-мирянин;

2. соціальна – король-сеньйор-феодал-міщанин-кріпак. Саме в цій ієрархії людина середньовіччя знаходить своє місце. Соціальне місце визначає права та метальність людини. Домінуючою формою соцілаьного конролю був сором, людина мала відповідати усталеним нарисам моралі.

б) Християснство визначало в Середньовіччі систему соціальних цінностей:

1. Підкорення людини Богу та негативна рівність людей перед ним, як грішників.

2. Визнання беззаперечної влади Римського папи.

3. Зневага до грошей, багатства, спрямованість на божественні цінності.

4. Оскільки Римський папа міг помазати короля, імператора на царювання, саме він був для всієї Європи уособленням Божественної влади.

в) Основними мистецькими стилями Середньовіччя були: 1. одним з найбільш досконалих мистецтв в Середньовіччі вважалася музика, а також живопис, де на передньому плані була ікона, архитектура. Саме в архітектурі найкраще представлено два основних художніх стилі Середньовіччя: романський ( lat. romanus - римський) та готичний (italiano - gotico - готський). Термін «романський стиль» зявився у 19-му столітті, коли встановили звязок архітектури ХІ-ХІІ століття з давньоримською архітектурою. Зокрема використання арок та склепінь. Готичний стиль – ХІІ-ХV – століть знаменує собою вершину середньовічної цивілізації. На зміну похмурим романським будівлям приходить яскраві, експресивні, ажурні, злітаючі вгору форми готики у вікнах соборів – вітражі – картини зі шматосками кольорового скла.

22. Культура епохи Відродження:

а) соціально-економічні передумови епохи Ренесансу (Відродження)

б) сутнісні риси культури Відродження

в) розкриття змісту антропоцентризму

а) соціально-економічними передумовами епохи Ренесансу є зародження буржуазних відносин. Ренесанс зароджується в Італії у 14 столітті (Rinasata – Рінасата) , згодом розповсюджується в Європі. З розвитком мануфактур зростають міста. 15 червня 1215 року англійський король Іван Безземельний підписав Велику Хартію Вольностей (Magna Charta Libertatum) з феодалами та громадами міст, якою гарантувались права та свободи громадянам міст. Це був початок громадянського суспільства.

б) Культура Ренесансу характеризується: 1. новим типом людини - “L’uomo copernicano” – «коперніканська людина» - особистість, яка приймала в цей світ для творчої діяльності, ця людина вільна, вона несе відповідальність за власні вчинки та за все суспільство. 2. Ренесансу притаманна спроба поверненя до античних цінностей, до культури совісті, перехід від обидінно-групового типу соціальної регуляції до особистісного. 3. людина Ренесансу усвідомила можливість вибору соціальної поведінки та прийшла до виділення поряд з традиційною категорією “fatum” фатуму (долі), що є виявленням несвободи людини, залежності від зовнішніх факторів, категрії фортуни (fortuna), яка надає людині набагато більший вибір можливостей для реалізації особистості. 4. сутністю Ренесансу став гуманізм (lat. humanus – людяний, людський) – напрям культури Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, ставлення до людини як до найвищої цінності, всебічний розвиток і прояв власних здібностей . 5. у суспільстві панував культ культури, тобто у людини цінується не її соціальне походження, а рівень культури. Італійський гуманіст Гико делла Лирандола (1463-1494), автор слів: «Хто не філософ, той не людина», присвятив прославленню величі людини свою знамениту промову «Про людську гідність».

в) Антропоцентризм (antropos – людина+центр) погляд, згідно з яким, людина є центром і найвищою метою Всесвіту. В античній філософії антропоцентризм був сформульований Сократом. Антропоцентризм чк теоретичне гасло Ренесансу в соціальній поведінці часом виявляв себе як нічим не обмежений егоцентризм (крайній індивідуалізм, егоїзм) та субєктивізм. Натомість – історичне значення антропоцентризму є беззаперечним.