Земельні відносини в роки світової війни (1939-1945 років).

Друга світова війна почалася в вересні 1939 року нападом Німеччини на Польщу, після укладення договору між Німеччиною та Радянським Союзом, за яким Польща мала бути розділена між цими державами. В середині вересня 1939 року Д° Західної України вступили радянські війська, яких захоплено зустріло населення. Скликані народні збори ухвалили приєднання Західної України до Української РСР. Але через деякий час почалася перебудова життя - репресії проти провідної сили суспільства інтелігенції та духівництва, примусова колективізація на селі, вивезення до Сибіру десятка тисяч людей, що не співчували Радянській владі. Ці заходи викликали незадоволення селянства та деякі симпатії до німців, що тепер опинилися на кордонах України.

В 1940 році Радянський Союз повернув до свого складу Бессарабію, яка до революції входила до Російської імперії: південна частина її була заселена ще за часів Катерини II німецькими колоністами, її включили до України під назвою Ізмаїльська область. Німецька влада уклала з урядом СРСР умову про переселення німецького населення з Бессарабії до Німеччини, що було виконано з надзвичайною швидкістю (за 2 дні). Великий густозаселений район був фактично спустошений, добре впорядковані населені пункти передані новоствореним" військовим містечкам" або радгоспам.

В червні 1941 року Німеччина та Румунія почали війну проти СРСР. До кінця цього року майже вся Україна, за винятком частини Луганської області, була окупована загарбниками. На початку війни німецька пропаганда обіцяла селянам повернути у власність землю. У Львові було утворено уряд Української держави, а на периферії - органи місцевої влади: значна частина військовополонених української національності була відпущена додому. Та згодом становище різко змінилося, уряд у Львові було розпущено, керівництво українським визвольним рухом на чолі з С. Бендерою заарештовано, а найбільш активні діячі з місцевого населення розстріляні. Німецька адміністрація встановила на місцях колоніальний режим, почала вивозити до Німеччини молодь на роботи (в більшості - з села), майже припинила забезпечення харчами міського населення, відповідала репресіями на кожну операцію партизанів проти німців (ці заходи розпалювали, партизанський рух, що його організували про радянські елементи). Значно погіршилося становище сільського господарства: землю селянам не роздали, залишили колгоспно-радгоспну систему господарювання, вся продукція сільського господарства передавалася в розпорядження сільськогосподарських комендантів; вся техніка для обробітку землі та худоба на фермах була знищена під час відступу Радянської армії.

В кожній окрузі (що складалася з декількох районів) було утворено землемірне управління, куди направляли фахівців-землемірів або фахівців інших спеціальностей для перекваліфікації на землемірів. Всі плани зйомок за Радянської влади були в 1941 році знищені при відступі Червоної армії, тому в деяких селах почали провадити знімальні роботи заново - для проведення обіцяної земельної реформи. За відсутності геодезичних інструментів та кадрів робота просувалася дуже мляво. Коли план землі вже був складений, починали складати списки господарств на одержання землі. Норма наділу в різних округах була різна (в Київській окрузі - 3,5 га ріллі). 15% орної землі відводилося в фонд резерву.

На погодженні списків звичайно робота зупинялася, а тут почався загальний відступ німців, який супроводжувався пожежами в населених пунктах вздовж шляхів відступу, вивезенням до Німеччини робочої сили з України, знищенням залишків худоби по селах. Німецьке населення південної Бессарабії, яке було в 1940 році вивезене до Німеччини, а осінню 1942 року, після відступу Червоної армії, повернулося до рідної землі, в 1944 році знову виїхало за кордон. На їх землях знову виникли" військові містечка" та радгоспи.

Після вигнання німців по всій Україні почали поновлюватися довоєнні порядки колгоспно-радгоспної системи сільського господарства, з загальним керівництвом райкомів партії.