Утворення радгоспів в Україні.

В другій половині XVIII та першій половині XIX століття царська Росія декілька разів переможно воювала з Туреччиною, відбираючи від неї все нові території, після чого інтенсивно переселялися в південні степи України німці, що відчували малоземелля на своїй батьківщині, балканські народи, пригнічені турецьким колоніальним режимом -болгари, серби та греки, яких виселяли з Криму за наказом царської влади. Російські власті, зацікавлені в розвитку цієї околиці своєї імперії, охоче надавали переселенцям землі та створювали найкращі умови для життя - зменшені податки, кредити, будівельні матеріали тощо.

Німців селили на Одещині, центральних районах Донбасу, болгар - біля Бердянська, сербів - Єлизаветграда, грекотатар та грекоелліпів - біля Маріуполя та Донецька. До революції 1917 року ці переселенці добре жили в упорядкованих населених пунктах, мали багато землі, худоби, сільськогосподарських машин і тому не підтримували революційних перетворень в країні. Радянська влада до закінчення непу лояльно ставилася до цих переселенців, навіть створила для них спеціальні адміністративні одиниці - національні райони та сільради (з часом вони були ліквідовані, а населеним пунктам надали нові назви).

Але почалася колективізація, значна частина господарств занепала, бо "куркулі" були виселені та ліквідовані "як клас", частина селян переїхала до міст та перетворилася в пролетарів. Великі простори чорнозему, з добре впорядкованими населеними пунктами залишилися без своїх роботящих господарів. Для врятування становища вирішили організувати на цих землях радгоспи - держані господарства сільськогосподарського профілю з призначеними керівниками та найманими робітниками. Керували утворенням нових радгоспів фактично місцеві партійні органи (райкоми), а землевпорядну роботу виконували групи фахівців під керівництвом районних землевпорядників, вони на планах зйомки минулих років визначали межі нових радгоспів, обирали місця розташування господарських центрів та відділків, що складали нові господарства, і встановлювали їх спеціалізацію. Внутрігосподарське землевпорядження при цьому не провадилося.

Перенесення до натури меж нових радгоспів, що виконувалося спрощеними методами, проводили землевпорядні партії зі складу окружних управлінь землевпорядження, а після ліквідації округ в 1930 році - новоутворених міжрайонних землевпорядних бюро (система округ була замінена безпосереднім підпорядкуванням районів центру республіки, та згодом були утворені області з управліннями землевпорядження в кожній).

Голодомор. Поглиблене землевпорядкування 1932-1933 років.

На кінець 1931 року в Радянській державі в результаті колективізації села та утворення радгоспів закінчився процес одержавлення сільськогосподарського виробництва - воно одержало в своє користування землю, тваринництво, сільськогосподарські машини, тяглову силу. Це дало можливість продати за кордон по дешевих цінах велику кількість зерна та забезпечити темпи розвитку промисловості. На 1932 та 1933 pp. керівництво Радянського Союзу (Сталін, Молотов) значно збільшило плани хлібозаготівель для України (керівники Каганович, Чубар, Петровський). Для виконання тільки частини цього плану довелося реквізувати в Україні весь вирощений колгоспами та радгоспами врожай.

Це спричинило страшенний голодомор, якого не бачила жодна цивілізована країна - загинуло біля 6 мільйонів людей, доходило навіть до канібальства. Сільське господарство дійшло до повного зубожіння (загинуло тваринництво, конярство, навіть коти та собаки). Деяка частина селян врятувалася переїздом до міст та поповнила армію робітників, що відповідало інтересам керівництва країни, через те що розвиток промисловості вимагав збільшення чисельності робітничого класу.

Населення міст теж відчувало недостачу продуктів харчування, але в значно меншій мірі, а в промислових районах Донбасу життя було цілком нормальним. Органи землевпорядкування до голодомору прямого відношення не мали, вони виконували роботу . поглибленого землевпорядкування земель сільськогосподарського призначення, що мало на межі створення передумов для значного поліпшення сільського господарства в наступні роки. Весь склад фахівців обласних управлінь землеустрою був перекваліфікований за спеціальностями - землевпорядник, геодезист, топограф, ґрунтознавець, меліоратор, шляховик. В кожній з областей поглиблене землевпорядкування проводили в 2-3 районах, з організацією в кожному з них землевпорядного куща та землевпорядних партій. Роботи поглибленого землевпорядкування складалися з таких елементів:

а) Побудовам мережі тріангуляції III та IV класів як бази для проведення зйомочних робіт. Пункти III класу утворювали ряди між пунктами вищого класу; пункти IV класу визначалися засічками - прямими , комбінованими та оберненими, вони закріплювалися віхами в формі літери Г та відповідними бетонними центрами;

б) Побудова висотної основи шляхом нівелювання IV класу з закладанням ґрунтових та настінних реперів;

в) Мензульна топографічна зйомка масштабу 1: 10000 з горизонталями через 2 м (в південних районах - в масштабі 1: 25000);

г) Обстеження ґрунтів - для керівництва були запрошені спеціалісти - ґрунтознавці;

д) Меліоративні обстеження - за участю фахівців - меліораторів;

е) Шляхові обстеження - для проектування мережі шляхів районного та сільського значення.

Весь склад спеціалістів землевпорядних кущів та робітників був забезпечений відповідними інструментами для роботи, засобами пересування (коні, велосипеди), продуктами харчування, що в той час було дуже важливо. Роботи поглибленого землевпорядкування провадилися майже два роки, темпи проведення їх були невисокі - на всій Україні їх можна було провести не менше , ніж за десятиліття. Нові політичні умови, які виникли за цей час, зупинили роботи детального землевпорядкування.

Побудова геодезичної мережі та топографічна зйомка були доручені ГУГГ (головному управлінню геології та геодезії) та підприємствам аерофотозйомки.