Колективізація сільського господарства.

Роки здійснення непу були найкращими за умовами життя для Радянського Союзу, але ... керована Сталіним комуністична партія змінила економічну політику, почала переважний розвиток промисловості (в основному важкої), що вимагало одержавлення всіх галузей сільського господарства, необхідності колективізації села. Ленін планував зробити цей процес тривалим в часі, але Сталінське керівництво його

значно прискорило.

З 1928 року почалося утворення колективних господарств на селі, виконання його було доручено партійним та землевпорядним органам. Колгоспи спочатку

утворювали трьох типів:

1. ТСОЗ (товариства спільного утворювання обробітку землі) - група селянських господарств проводила лише спільний обробіток землі, без об'єднання засобів

виробництва та землі;

2. сільгоспартілі - об'єднувалися засоби виробництва - земля, техніка, коні; розподіл одержаної продукції провадився пропорційно затраченому часу на спільній

роботі;

3. сільгоспкомуни - група господарств об'єднувала землю, майно, всі засоби

виробництва та продукцію; втілювалося в життя гасло комунізму "від кожного - за можливістю, кожному - за потребою".

Згодом за єдину форму господарювання була прийнята сільгоспартіль, а ТСОЗ та комуни ліквідовані. Офіційно вступ до колгоспу був добровільний, але фактично

господарства вступали до нього під значним політичним та економічним тиском з боку місцевих партійних та державних органів.

Всі селянські господарства розподілялися на три суспільні групи: куркулів, середняків та незаможників. Критеріями для віднесення до певної групи були: кількість землі, худоби, сільгосптехніки, реманенту та ставлення до ідеї колективізації.

Найгірше було куркулям: їм доводили збільшені плани на здачу сільгосппродукції, накладали великі податки, а згодом почали " ліквідовувати як клас", тобто відбирали землю, все майно (навіть одяг), відвозили з музикою до залізничної станції, заганяли до неопалюваних вагонів і цілими сім’ями вивозили на примусові роботи до Сибіру та на крайню Північ СРСР. Таким чином було зруйновано десятки тисяч кращих заможних селянських господарств хліборобів, які виробляли значну кількість сільгосппродукції. Більшість селянських господарств дуже неохоче вступали до колгоспів, то входили, то виходили з них - склад колгоспів був дуже плинний.

Це дуже утруднювало роботу землевпорядників, які в цей час були розподілені по всіх районах, де під керівництвом районних землевпорядників проводили роботи:

1. відведення земель для колгоспів (кращих земель, розташованих біля села); 2 обмін земель тим господарствам, землі яких відходили з колгоспу, на ділянки вступників до колгоспу.

Інші землевпорядні роботи були припинені. Значна частина фахівців - землемірів перейшла на .роботу до промисловості та будівництва, деякі з керівного складу були репресовані " як вороги народу". Була проведена реорганізація учбових закладів - в Харкові відкрито інститут організації території, в Одесі та Києві - землевпорядні факультети сільгоспінститутів, всі технікуми, що готували інженерів вузького профілю, були ліквідовані, профшколи, що готували техніків, назвали технікумами (залишили лише в Полтаві та Житомирі) та згодом закрили факультети в Києві та Одесі.

Жорстока боротьба за землю тривала до кінця 1931 року та закінчилася суцільною колективізацією сільського господарства. Обидві сторони, держава та партія проти маси індивідуальних селянських господарств мали великі втрати. Ця боротьба принесла Україні багато людського горя.