Перші кроки землеустрою за радянської влади (1921 -1922роки).

Офіційно громадська війна закінчилася в листопаді 1920 року після перемоги Червоної армії над білогвардійською армією Врангеля в Криму, але ще більше року клекотала Україна у вирі боротьби селянських мас за землю. Значна частина селян не вірила принадному більшовицькому галові "земля селянам". В основному законі, що регулював земельні відносини в країні - Земельному кодексі, було записано: " Приватна власність на землю, воду, надра та ліси скасована назавжди і всі землі сільськогосподарського призначення становлять державний земельний фонд в розпо­рядженні Наркомзему та його місцевих органів". На місцях були утворені волосні ревкоми, які взяли на облік всі поміщицькі землі та провадили їх розподіл між селянами.

Деяка частина поміщицьких маєтків була передана новоутвореним сільськогосподарським комунам група демобілізованих червоноармійців та бідняків з села одержувала землю, будинок, худобу, коней, сільгоспреманент для спільного господа­рювання. Більшість цих комун невдовзі припиняла свою діяльність через невміння господарювати, після того як проїдали свої основні фонди. Розподіл землі між селянами, в переважній більшості провадився таким чином: кожне село одержувало землю найближчого до нього поміщика (кількість землі у кожного з них була різна), яка розподілялася між всіма селянськими дворами пропорційно кількості членів двору. Таким чином площа наділу землею в кожному селі була різна.

Поміщицьку землю так-сяк розділили, а державі зерно здавали за принципом " продрозверстки", яку встановлювали місцеві повітові органи радянської влади. Це викликало незадоволення значної маси селян, приводило навіть до збройних конфліктів. Система господарювання та здачі продукції на селі була замінена іншою - новою економічною політикою (НЕПом) ще за життя Леніна.

В складі Наркомзему було утворено спеціальне землевпорядне управління, на роботу в якому призначали кваліфікованих фахівців - землемірів, меліораторів, економістів. Першими кроками роботи нових землевпорядних органів були:

1. організація землевпорядної служби на місцях - в кожній окрузі (губернії як адміністративні одиниці були ліквідовані-розподілені на округи) утворено окружне землевпорядне управління, до складу якого входили окремі землевпорядні партії з фахівцями різної кваліфікації. В кожному районі ввели посаду районного землев­порядника, на якого покладено обов'язки обліку земель, розв’язання земельних супе­речок, питання організації нових землекористувань, регулювання земельних відносин та збереження планів землевпорядження;

2. організація підготовки кадрів землемірів для проведення в майбутньому значного обсягу робіт землеустрою. В Харкові було утворено вищий учбовий заклад (за зразками Московського межового інституту, єдиного закладу такого типу на території Росії) з відділами геодезії та землеустрою.

Відкрито 7 технікумів, що готували землемірів-інженерів вузького профілю (в Полтаві, Чернігові, Києві, Житомирі, Дніпропетровську, Одесі). В багатьох містах відкрили профшколи, що готували техніків-землемірів, та короткострокові курси (12-17 місяців навчання), на котрі зараховували людей з закінченою середньою освітою, які в умовах тодішнього безробіття охоче йшли вчитися на землемірів;

3. створення в районах виробництва "білого золота" - цукрових буряків спеціальних комісій по вилученню земель для цукрової промисловості з метою забезпечення цукроварень сировиною. Було утворено значну кількість бурякорадгоспів, переданих у відання цукрової промисловості, що врятувало цю важливу галузь сільського господарства України.