Підсумки.

Розглядаючи історію України та земельні відносини на її території за останнє тисячоліття . приходимо до висновків:

1. Український народ - це народ хліборобів, які люблять землю та працю на ній. Земельні відносини завжди були вирішальними в політичному та економічному житті країни. Це проявилося в дореволюційні роки, під час громадянської війни, земельної реформи 20-х років, фашистської окупації та утворення так званих колективних садів у 80-і роки.

2. Наша країна має великі можливості увійти до складу найрозвиненіших держав світу в галузі сільського господарства. Ми маємо:

а) значні площі земель, дуже придатних для землеробства: чорноземи найвищої якості в центральній частині України, найбільш придатні для вирощування "білого золота" - цукрових буряків - землі на Поділлі, північній частині лісостепу та великі степові масиви на півдні України;

б) сприятливі кліматичні умови: достатню кількість опадів (лише на крайньому півдні декілька посушливих районів, належну товщину снігу взимку, нормальну суму температур під час вегетативного періоду, достатню кількість річок, що навіть дають змогу вести зрошення;

в) величезні можливості для розвитку тваринництва (велика рогата худоба, свиней, птиці - по всій країні, вівчарство в південних районах};

г) достатню кількість сіножатей в зонах Полісся та лісостепу.

3. Треба визнати, що система ведення сільського господарства за часи Радянської влади та СРСР не змогла повністю забезпечити потреби держави в продукції сільського господарства, слід зважити, що Україна має недостатню кількість нафти та газу, які потрібно одержувати в обмін на продукцію сільського господарства (зерно, цукор, продукцію тваринництва).

Отже, завданням держави стає інтенсифікація сільського господарства. Які ж чинники перешкоджали розвитку сільського господарства?

Вони наступні:

1. Державна власність на землю. Радянська влада передала землю колгоспам,

радгоспам та ліквідувала господаря землі, утворивши дві категорії робітників сільського господарства: керівників чиновників, яких на певний час призначали на керівні посади, але вони не були зацікавлені в перспективах розвитку господарства, та робітників наймитів, що виконували доручену їм певну роботу, за яку одержували гроші. '

2.Руйнування найсильніших селянських господарств (так званих "куркулів"), яких тисячами висилали до Сибіру та на північ СРСР.

3. Підвищена увага держави до розвитку промисловості, особливо оборонної, з кращим забезпеченням життя міського населення, що призвело до переселення здорової робочої сили з села до міста.

4. Постійні реформи системи управління сільським господарство та експерименти з проведенням недостатньо аргументованих заходів щодо підвищення рівня сільськогосподарського виробництва, як утворення агро міст, побудова системи водосховищ на Дніпрі, надмірне захоплення здійсненням меліорації земель (які спочатку осушували, а згодом зрошували), знищення виноградників в процесі антиалкогольних заходів, ліквідація "неперспективних" сільських населених пунктів.