Список використаної літератури: Оборотний капітал

1. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия. 3-е изд.– М.: ИНФРА-М, 2000. – 358 с.

2. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002.–480 с.

3. Економіка підприємства: підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-е, перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 с.

4. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 580 с.

5. Т. М. Макаровська. Економіка підприємства, К.: КНЕУ, 2004 рік

Питання для теоретичної підготовки:

1. Персонал підприємства, його склад і структура.

2. Класифікація персоналу підприємства.

3. Чинники, що впливають на зміну професійно-кваліфікаційного складу кадрів підприємства.

4. Кадрова політика підприємства і управління персоналом.

5. Набір, підготовка і перепідготовка персоналу підприємства.

6. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.

7. Показники руху робочої сили на підприємстві.

8. Продуктивність праці, показники, чинники та методи її вимірювання.

9. Планування продуктивності праці.

10.Мотивація як стимулювання до високопродуктивної праці, її

моделі і методи.

11.Поняття і види, функції заробітної плати.

12.Шляхи росту заробітної плати.

13.Тарифна система як основа організації оплати праці, її

елементи.

14.Форми і системи оплати праці.

15.Загальний фонд оплати праці підприємства.

1. Персонал підприємства, його склад і структура

Персонал — це сукупність постійних або тимчасових працівників, що отримали необхідну професійну підготовку або мають досвід практичної роботи.

Під поняттям «кадри» розуміється постійний кваліфікований склад працівників підприємства.

• Промислово-виробничий персонал (ПВП) – робітники, які займаються виробництвом і його обслуговуванням. До ПВП належать зайняті в основних і допоміжних під­розділах підприємства; в заводських лабораторіях, дослід­них установах - апарат заводоуправління, працівники охо­рони.

• Непромисловий персонал (НПП) – робітники, зайняті у невиробничій сфері під­приємства. До НПП належать працівники житлово-комунального господар­ства, лікувально-санітарних, дитячих закладів тощо

Структурою персоналу називають питому вагу відповідної групи працівників у загальній чисельності персоналу підприємства. Структура персоналу вивчаєть­ся як по підприємству в цілому, так і за окремими його підрозділами.

Вивчення складу робочої сили підприємства передбачення відповідних структурних характеристик з демографічних ознак: стать, вік, рівень загальної та спеціальної освіти тощо.

2. Класифікація персоналу підприємства

Залежно від виконуваних функцій

• Робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей.

Робітники в залежності від відношення до процесу створен­ня продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які ви­конують функції обслуговування основного виробництва).

Наприклад:

листоноші, телефоністи, оператори зв'язку, прибиральники, кур'єри, чергові, сторожі, гардеробники та ін.

• Службовці – це працівники, які здійснюють під­готовку і оформлення документації, господарське обслуго­вування, облік і контроль.

Наприклад:

діловоди, архіваріуси, касири, коректори технічної документації, стенографісти, табельники, обліковці та ін.

• Спеціалісти – це працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Наприклад:

інженери, бухгалтери, механіки, економісти, редактори, ревізори, психологи, товарознавці, соціологи, енергетики, юрисконсульти та ін.

• Керівники – це працівники, які займають посади керів­ників підприємства та його структурних підрозділів.

Наприклад:

директори (генеральні директори), начальники, управляючі, завідуючі, головні спеціалісти, майстри, голови, а також заступники керівників, що займають перелічені посади.

Залежно від специфіки та складності виконуваних робіт

• Професія – це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

• Спеціальність – це комплекс знань у межах професії і ха­рактеризує відносно вузький різновид трудової діяльності.

• Кваліфікація – це якість, складність праці і є сукуп­ністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функ­цій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чоти­ри групи:

• висококваліфіковані;

• кваліфіковані;

• малокваліфіковані;

• некваліфіковані.

Кваліфікаційні групи робітників	Основні виконувані роботи	Термін підготовки стажування, досвід
Висококваліфіковані	Особливо складні та відпові­дальні роботи (ремонт і на­ладка складного обладнання, виготовлення меблів тощо)	Понад 2-3 роки, періодич­не стажування, великий практичний досвід роботи
Кваліфіковані	Складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо)	1-2 роки, чималий досвід роботи
Малокваліфіковані	Нескладні роботи (апаратур­ні, деякі складальні, техніч­ний нагляд тощо)	Кілька тижнів, певний до­свід роботи
Некваліфіковані	Допоміжні та обслуговуючі (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо)	Не потребують спеціальної підготовки

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і харак­теризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів, службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи.

Спеціалістів розрізняють:

• найвищої кваліфікації (що мають наукові ступені та звання);

• вищої кваліфікації (зі значним досвідом практичної ро­боти та вищою спеціальною освітою);

• середньої кваліфікації (з певним практичним досвідом та середньою спеціальною освітою);

• спеціалісти-практики (не мають спеціальної освіти, але мають практичний досвід і займають відповідні посади).

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18% - керівники, спеціалісти, службовці; 82% - робіт­ники.