3. Форми державного регулювання економіки

Залежно від складності завдань - стратегічних чи тактичних - розрізняють довгострокове і короткострокове регулювання. При довгостроковому регулюванні здійснюється цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукомістких виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні регіонів. Короткострокове регулювання використовується, перш за все, як антициклічне регулювання через вплив на зміну сукупного попиту і антиінфляційне регулювання, реалізація якого здійснюється переважно через «політику доходів».

Регулювання економіки державою здійснюється в різних формах. Так, за характером впливу держави на громадські суб'єкти, регулювання поділяється на пряме (жорстке) і непряме (м'яке). Пряме регулювання - це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів (бюджетне інвестування державою відповідних програм, використання адміністративних важелів, що регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності). Непряме регулювання економіки здійснюється через економічні інструменти, за допомогою яких створюються передумови для змін в умовах функціонування ринкового механізму.

Через адміністративні інструменти (укази, постанови та розпорядження виконавчих органів) встановлюються квоти, ембарго; видаються ліцензії; затверджуються стандарти якості продукції, екологічні норми тощо. Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти, серед них такі як макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни заробітна плата.

Формою прямого (жорсткого) регулювання виступає директивне планування, суть якого - в державній координації ведення господарства всієї країни через план, що передбачає обов'язкові завдання для всіх учасників суспільного виробництва і має силу юридичного закону. В директивному плані товаровиробнику вказуються всі основні параметри його діяльності (кількість і асортимент продукції, ціни, споживачі і постачальники тощо). Практика господарювання в колишньому Радянському Союзі за єдиним планом показала, що він має недоліки: план вимагає від підприємств лише того, що заплановано, а це ліквідує стимули саморозвитку; виникають диспропорції у відтворювальному процесі.

У ринковій економіці директивне планування в повному обсязі застосовуватися не може. Тут функціонує індикативне планування - це спосіб регулювання економічних процесів за допомогою встановлення певних цілей розвитку виробництва і створення державою фінансових та інших стимулів для тих господарських одиниць, які діють відповідно до рекомендацій держави. Показники індикативних планів, що розробляються для конкретних галузей і регіонів, не є обов'язковими для приватних підприємств, а носять рекомендаційно-орієнтовний характер. Проте ті суб'єкти господарювання, які в своїй діяльності їх не виконують, позбавляються пільгових кредитів, бюджетних дотацій, податкових пільг.

У практиці державного регулювання економіки широко застосовується прогнозування. Економічне прогнозування – це система аргументованих наукових уявлень про напрями розвитку і майбутній стан економіки чи окремих її елементів. Необхідність прогнозування викликана тим, що для державного регулювання економічними процесами необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ, щоб прийняти правильні рішення тепер.

Однією із форм державного регулювання виступає програмування. Програмування передбачає аналіз сучасного стану економіки і складання узагальненого прогнозу на майбутнє, визначає раціональніший варіант розвитку економіки і способи досягнення поставлених цілей. Особливістю програмування є те, що воно не усуває стихійності розвитку економіки, а лише коригує його. Економічне програмування здійснюється на основі довгострокових (10-15-20 років), середньострокових (4-5 років) короткострокових (1 рік) програм економічного і соціальної-розвитку, а також спеціальних програм розвитку окремих галузей секторів і регіонів. Державні програми, як правило, не обов'язкові для суб'єктів економіки, за винятком лише державних цільових комплексних програм, які мають адресний характер. В них чітко визначені виконавці, ресурси, строки проведення певних заходів. Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану.