2. Цілі та інструменти економічної політики

Характер, зміст цілей залежить від об'єктивних факторів, таких як стан економіки в конкретний період історичного розвитку тієї чи іншої країни, рівень і структура виробництва, рівень життя людей тощо. Залежно від цього цілі підрозділяються на глобальні, основні і оперативні (поточні).

До глобальних належать добробут, свобода, справедливість, безпека та ін. Їх розв'язання розраховане на довготривалу перспективу. Основні є основою поступового розв'язання глобальних цілей. Такі цілі розраховуються на меншу перспективу (5-10 р.). Наприклад, економічне зростання на 4-5 % щорічно протягом 10-ти років. Оперативні цілі передбачають поліпшення якоїсь однієї сторони економічного процесу і вимагають оперативного, негайного реагування (підвищення пенсії, зарплати).

Першим, хто сформулював систему типових для всіх країн цілей, був Адам Сміт. Це такі цілі: створення умов безпеки щодо зовнішнього оточення; забезпечення правого порядку; розвиток інфраструктури. На сьогоднішній день типовими є цілі: економічне зростання; повна зайнятість; економічна ефективність; стабільний рівень цін; економічна свобода; справедливий розподіл доходів; економічне забезпечення непрацездатних; раціональний баланс зовнішньої торгівлі і фінансів.

У кожній країні залежно від конкретної ситуації може бути багато інших цілей. Розв'язати швидко їх буває важко (не вистачає ресурсів, кадрів), тому доводиться вибирати обмежену кількість цілей. Але й серед них слід виділити пріоритетні. Критерій пріоритетності – найбільша соціально-економічна ефективність досягнення даної цілі. Треба мати на увазі й те, що цілі можуть доповнювати одна одну, протидіяти і, навіть, породжувати недоліки. Наприклад, досягнення повної зайнятості зменшує безробіття, але ліквідація останнього веде до зниження заробітної плати, продуктивності праці, інфляції. Тому, очевидно, цілі треба досягати до тієї межі, поки вона не почне породжувати негативні наслідки.

Одночасно необхідно розробляти й інструменти, за допомогою яких досягаються цілі. За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на сукупні і біжучі (окремі), прямої і опосередкованої дії, адміністративні і економічні. Сукупні - це ціла система показників (бюджетна, кредитна політика). Вони застосовуються до основних цілей. Біжучі - це один показник системи (процентна ставка, якийсь один податок). Застосовуються до оперативних цілей. Інструменти прямої дії - такі, які мають приписний характер, обов'язкові для виконання; непрямої - які дають можливість вибрати варіанти для досягнення цілі. Як правило, інструменти прямої дії мають адміністративний характер (різного роду закони, постанови, розпорядження, інструкції), а непрямої - економічний (податки, процентні ставки). Ефективність інструменту залежить й від часу. Інструмент не діє на ціль одразу; неминуче має місце ефект запізнення, часового лагу.

Лагова структура складається щонайменше із п'яти періодів: лаг 1-й - визнання, тобто час, необхідний для політиків, щоб визнати проблему; 2-й - лаг рішення, тобто час між визнанням проблеми і прийняттям щодо неї рішення; 3-й - час, необхідний для початку виконання рішення; 4-й - час між застосуванням біжучого інструменту і одержанням від нього результату; 5-й - час між застосуванням сукупного інструменту і одержанням від нього результатів. Це найдовший лаг.

Час дії інструменту на цілі залежить й від інших причин (непередбачені зміни в економіці, послаблення роботи виконавців). Тому необхідно мати на увазі можливі відхилення, постійно аналізувати результати і негайно вживати заходи, які б активізували процес досягнення цілі.