2. Режими валютних курсів

Зазвичай термін «валютний курс» застосовується відносно номінального курсу валюти. Номінальний валютний курс – це відображення ціни однієї валюти в одиницях іншої валюти. Кожна валюта може оцінюватися двома способами – на основі прямого та оберненого котирування. В Україні застосовується пряме котирування: курс української валюти вимірюється через кількість гривень, яку обмінюють на одиницю іноземної валюти.

Вплив валютного курсу на економіку залежить від режиму курсоутворення: фіксованого і плаваючого.

Фіксований курс – це офіційно оголошений урядом курс національної валюти, який він зобов’язується підтримувати і використовувати у своїх валютних операціях. Якщо уряд приймає рішення знизити або підвищити фіксований валютний курс, то про це він теж офіційно оголошує. Зниження фіксованого валютного курсу називається девальвацією валюти, а його підвищення – ревальвацією. Головною передумовою для запровадження фіксованого валютного курсу є спроможність держави його підтримувати на офіційно оголошеному рівні або в межах певного валютного коридору.

Режим плаваючого курсоутворення передбачає, що держава зовсім не втручається в процес формування валютних курсів. В цьому разі валюта залежить виключно від кон’юнктури валютного ринку. Проте на практиці НБУ, як правило, намагається коригувати плаваючий курс. При цьому зниження плаваючого валютного курсу називається знеціненням валюти, а його зростання – її подорожчанням. Проте зазначене положення в Україні, як правило, не використовується і вживаються терміни, які притаманні фіксованому курсовутворенню.

Перевагою плаваючого курсу є його гнучкий зв'язок з попитом і пропозицією на валютному ринку. Завдяки цьому дефіцит або надлишок іноземної валюти, який виникає під час здійснення експортно-імпортних операцій, усувається ринком автоматично без використання державою валютних резервів. До недоліків плаваючого курсу можна віднести: непередбачуваність валютного курсу, яка породжує певні ризики у зовнішньоторгівельних операціях; нестабільність умов торгівлі; вплив на інфляцію та ефективність експортно-імпортної діяльності.

Перевагою фіксованого курсу є те, що він усуває всі вади плаваючого курсу. Його недолік полягає в тому, що він не врівноважує валютний ринок.

3. Міжнародна фінансово-кредитна політика

Сукупність взаємовідносин суб'єктів світової ринкової економіки, що встановлює специфіку та форми руху грошей, визначає міжнародну фінансово-кредитну та валютну політику. Цю політику формують уряди окремих країн, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк та інші суб'єкти ринкової економіки. Міжнародна фінансово-кредитна політика ґрунтується на формуванні валютного курсу; податковій системі; фінансовому стимулюванні і кредитуванні економічних зв'язків; страхуванні зовнішньоекономічних ризиків; ставці банківського процента.

Стимулююча фіскальна політика за «плаваючого» обмінного курсу є неефективною. При посиленні податкового тиску обмінний курс національної валюти зростає, але рівень доходу не змінюється, бо зростання внутрішньої ставки процента викликає приплив іноземного капіталу в країну. В зв'язку з цим збільшується попит на національну валюту. Зростання обмінного курсу національної валюти скорочує чистий експорт. В результаті цього зводиться нанівець початкове зростання доходу на внутрішньому ринку.

Кредитно-грошова політика навпаки, досить ефективна при «плаваючому» валютному курсі. Зростання пропозиції грошей збільшує дохід. Обмінний курс знижується, що покращує торговий баланс.

Торгівельна політика, що спрямована на обмеження імпорту, неефективна в умовах «плаваючого» обмінного курсу. При скороченні імпорту збільшується чистий експорт і обмінний курс, але дохід не міняється бо початковий ефект зростання чистого експорту нейтралізується його зниженням, внаслідок зростання обмінного курсу.

Система фіксованого обмінного курсу передбачає, що центральний банк жертвує своєю функцією контролю за пропозицією, грошей і концентрує свою діяльність підтримуванням валютного курсу на проголошеному рівні за допомогою необхідного коригування грошової маси. Пропозиція грошей в цьому випадку стає ендогенною змінною.

Бюджетно-податкова політика в умовах фіксованого обмінного курсу є ефективною. Стимулююча фіскальна політика збільшує внутрішню ставку процента, стимулюючи приток капіталу в країну. Виникає тенденція до підвищення обмінного курсу. Протидіючи їй, центральний банк збільшує пропозицію грошей, що призводить до зростання сукупного доходу. Ефект бюджетно-податкової політики в даному випадку виявляється значно більшим, ніж у закритій економіці. У закритій економіці відсутній ефект витіснення дорогих грошей.

Кредитно-грошова політика за фіксованого обмінного курсу, навпаки, виявляється неефективною. В умовах фіксованого обмінного курсу кредитно-грошова політика може ефективно впливати на сукупний дохід при одночасній девальвації або ревальвації. Результати девальвації аналогічні результатам зростання пропозиції грошей при «плаваючому» обмінному курсі. Девальвація спричиняє зростання чистого експорту і сукупного доходу. Ревальвація, навпаки, скорочує чистий експорт і сукупний дохід.

Зовнішньоторговельна політика в умовах фіксованого курсу є ефективною. При обмеженні імпорту чистий експорт зростає. Виникає тенденція до зростання обмінного курсу. Для його підтримки на попередньому рівні центральний банк збільшує пропозицію грошей. Всі ці заходи сприяють позитивному ефекту зростання чистого експорту, тобто збільшенню доходу.

Кредитно-грошова політика ефективна тільки в умовах «плаваючого» курсу, а бюджетно-податкова і зовнішньо­торговельна політика впливає на сукупний дохід тільки при фіксованому обмінному курсі.

Система державного регулювання суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності визначається законодавством відповідної країни, яким регламентують діяльність відповідних органів з питань ліцензування і квотування експорту та імпорту, декларування товарів та ін.