4. Методи (інструменти) державного регулювання

Під методом державного регулювання економіки розуміють способи пливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення, умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

За рівнем впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: 1) методи прямого впливу змушують суб'єктів економіки приймати рішення на основі державних вказівок, а не самостійного економічного вибору. До них відносяться: податки, юридично встановлені норми амортизаційних відрахувань, державні інвестиції, централізовані ціни, ліцензії, штрафи тощо; 2) методи непрямого впливу, за допомогою яких держава прямо не вмішується в процес прийняття рішень суб'єктами економіки, а лише створює передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти надавали перевагу тим варіантам, які відповідають цілям економічної політики.

Залежно від застосовуваних засобів впливу на ринок розрізняють адміністративні, економічні та інституціональні методи. До адміністративних методів відноситься сукупність адміністративних інструментів. Ці методи здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів, нормативних актів уряду; виданням указів президента. Головні функції адміністративних методів - це забезпечення стабільного юридичного становища для ділового життя, захисту конкурентного середовища, гарантування прав власності і свободи прийняття економічних рішень. Адміністративні методи регулювання ринку - це пряме управління держави за такими основними напрямами: державний контроль над монопольними ринками; державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва; забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту і соціального захисту населення; захист національного ринку. Запровадження системи норм і стандартів. Держава контролює експорт і імпорт товарів, встановлює митні обмеження, відповідні тарифи за ввезення товарів, квоти їх кількості, ліцензії тощо.

Ліцензування проводиться з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва в тих видах діяльності, які можуть регулюватися через ринок. Воно здійснюється через ліцензії - спеціальні дозволи, які надаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Важливу роль відіграє квотування, тобто пряме встановлення державою частки у виробництві, збуті або експорті продукції.

При порушенні або невиконанні суб'єктами ринку встановлених законодавством умов діяльності, застосовуються такі заходи як санкції. Серед економічних санкцій слід виділити такі як сплата неустойки, штрафу, пені, вилучення виручки від незаконної діяльності до державного бюджету тощо.

Норма - це науково-обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості. Стандартизація - це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, за методами випробування і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

Важливу роль в державному регулюванні виконують економічні методи. До них відносять фінансові (бюджетну, фіскальну) і грошово-кредитну (монетарну) політику, а також цінове регулювання. Використання фінансово-бюджетних методів зводиться до маніпулювання ставками податків, державними витратами з метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо активізується попит, зростає інфляція, уряд підвищує податки на доходи підприємців, населення і водночас обмежує державні витрати, а при настанні ознак депресії в економічній системі ставки податків знижуються і бюджетні витрати зростають. Стан економіки країни великою мірою залежить від напрямів використання бюджету. Через бюджет держава бере участь в наданні фінансової допомоги окремим галузям і сферам діяльності, забезпечує фінансовими коштами соціально-економічний розвиток регіонів. Витрати з державного бюджету здійснюються не лише у вигляді прямого державного фінансування, а й у таких формах, як: Дотації - це особливий вид асигнувань з державного бюджету для збалансування доходів і видатків бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії - це допомога з державного бюджету для певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має важливе значення для економіки. Субвенція - це вид державної фінансової допомоги для місцевих органів влади або окремих галузей економіки під конкретні цілі, а також для санації підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство. Основним економічним методом регулювання ринку в країнах з розвинутою економікою виступає грошово-кредитне регулювання. Основною метою цього регулювання є допомога економіці в досягненні такого рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Його найважливішими інструментами є державне регулювання грошової маси і рівня банківського процента. Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. При зниженні економічної активності ринку й спаді виробництва, скороченні робочих місць центральний банк збільшує грошову масу і об'єми кредиту. Але при значному зростанні витрат, що веде до підвищення цін і звільнення великої кількості робочих місць, він зменшує грошову масу і об'єми кредитів.

Як показує світовий досвід, у країнах з розвинутою ринковою економікою більшою мірою використовується саме грошово-кредитне регулювання. Короткострокова перевага бюджетного регулювання над грошово-кредитним може бути лише на період економічних криз. До економічних методів відноситься цінове регулювання. З допомогою власних закупок товарів і послуг держава може регулювати попит на них та їх пропозицію, а отже, і рівень ціни, а також прямо впливати на ціну.

Крім вищезазначених методів державного регулювання, в розвинутих ринкових країнах використовуються інституціональні методи. В світовій економічній теорії саме через поняття «інституціональність» відображається той, що в розвинутих правових країнах економіка багато в чому втрачає випадковий характер розвитку і немов пронизується певними правовими, етичними, психологічними, організаційними нормами і спеціальними правилами. Сама ж економічна політика - це система організаційно оформлених дій.

Співвідношення між адміністративними, економічними та інституціональними методами регулювання економіки не є стабільним, а знаходиться в постійній зміні. Механізм поєднання цих методів різний і залежить від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації у світовому господарстві. Але можна відмітити таку закономірність - з розвитком ринкових відносин методи прямого впливу, як правило, поступаються місцем інструментам непрямого регулювання.