Тема 7 соціальна політика держави План

1. Суть соціальної політики

2. Система регулювання оплати праці

3. Регулювання розподілу і перерозподілу доходів

1. Суть соціальної політики

Соціальна політика – це політика, спрямована на підвищення добробуту населення на основі прискореного розвитку соціальної сфери, активного впливу соціальних факторів на зростання і підвищення ефективності економіки. Соціальна політика здійснюється на рівні фірми щодо своїх робітників, регіону – щодо людей своєї території, держави – стосовно всього народу.

Основною формою реалізації соціальної політики є соціальна захищеність, під якою розуміють систему гарантій і зобов'язань суспільства, які забезпечують людині права на гідне життя. Основні з цих прав визначені «Загальною декларацією прав людини», прийнятою ООН у 1948 р.

Розвинуті країни людському факторові приділяють особливо велику увагу, проводять демографічну політику, спрямовану на підвищення природного приросту населення. Крім проблеми кількості, ще складнішою є проблема якості трудових ресурсів. Якість робочої сили характеризується рівнем освіти, кваліфікації, майстерності, виконавчої дисципліни та ін. Сукупність цих ознак дає підвищення продуктивності праці, що рівноцінно збільшенню кількості робочої сили.

Чи не найскладнішою є проблема регулювання зайнятості. Після кризи 1929-1933 рр. широкого розповсюдження набуло кейнсіанство. Кейнс рекомендував державі в умовах глибокої кризи за рахунок своїх бюджетних коштів створювати робочі місця: будувати підприємства, організовувати громадські роботи. Для досягнення цієї мети держава може йти на перевищення видатків над доходами, а дефіцит бюджету можна покривати шляхом додаткової емісії грошей. Це викличе інфляцію, але вона необхідна, бо сприяє збільшенню рівня зайнятості. Однак надмірна і довготривала інфляція неминуче веде до уповільнення виробництва і збільшення безробіття. Виникла потреба в більш аргументованій теорії, яка б забезпечила раціональну рівновагу між виробництвом і робочою силою.

Суть такої рівноваги показав американський економіст Артур Оукен. Він вивів закон, за яким щорічний приріст ВНП на рівні близько 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два процентних пункти приросту ВНП зменшують частку безробітних на 1%. Аналогічно, кожне додаткове зменшення темпів приросту ВНП на 2% викликає зростання норми безробітних на 1%. Беручи до уваги цей закон, держава регулює зайнятість, прогнозує можливе зростання чисельності працездатного населення, розробляє програму його зайнятості, механізм її виконання.

Важливим заходом збільшення зайнятості є розвиток малого бізнесу. Велику роль відіграє біржа праці - державна організація, яка здійснює посередницькі функції між працедавцями і працеємцями щодо найму робочої сили.

2. Система регулювання оплати праці

Мінімальна заробітна плата – це законом встановлена ціна простої (некваліфікованої) праці. Мінімальний рівень заробітної плати є обов'язковим для роботодавця. Нижче цього рівня він не має права платити. Законодавчо МЗП почала встановлюватися в 30-х роках. Міжнародна організація праці узагальнила ці критерії і в 1970 році прийняла Конвенцію, в якій рекомендуються такі критерії: потреби трудящих і їх сімей; загальний рівень заробітної плати в країні, вартість життя, соціальні пільги; економічні перспективи; рівень продуктивності праці; бажання досягти і підтримувати високий рівень зайнятості.

Практично МЗП встановлюється на основі прожиткового мінімуму через «споживчий кошик», в який входить набір товарів і послуг, необхідних для задоволення фізичних і соціальних потреб некваліфікованого робітника і його сім'ї. Сума цін цього набору й становить МЗП. Величина набору «споживацького кошика» в кожній країні залежить від економічних можливостей і політики уряду. В Україні МЗП встановлюється на основі «фізіологічного прожиткового мінімуму». Він в декілька разів менший від мінімального «споживацького кошика».

Крім державного регулювання, заробітна плата регулюється безпосередньо між працедавцями і працеємцями. Таку форму регулювання передбачав український економіст М.Туган-Барановський (1865-1919) ще на початку XX ст. Він розробив «соціальну теорію заробітної плати», за якою рівень заробітної плати залежить від двох факторів: величини створеного суспільного продукту і «соціальної сили робітничого класу», яка здібна захищати свої інтереси. Але така сила - профспілки сформувалася лише в 30-х роках. З того часу й почалося договірне регулювання заробітної плати. Основними його формами є тарифні угоди та колективні договори. Тарифні угоди вкладаються між представниками підприємців і працівників галузі за участю держави, встановлюють мінімальні гарантії рівня оплати праці робітників різної кваліфікації. Колективний договір укладається в рамках окремої фірми або підприємств між колективом працівників в особі профспілки і адміністрацією. У договорі визначаються розмір, форми оплати праці, умови праці, компенсаційних виплат за надурочні часи роботи та ін. Тарифні угоди, колективні договори укладаються на 1-3 роки.

Щоб пом'якшити негативні впливи економічних коливань впроваджується система індексацій, дотацій, компенсацій. Індексація - це механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація широко почала застосовуватись в 70-х роках. Система дотацій передбачає доплати, які надає держава виробнику в разі зміни встановлених раніше цін. Компенсація - це виплати держави підприємству, фізичній особі, які понесли втрати в результаті інфляції.