9.2. Основні напрями корпоративної соціальної політики

Корпоративна соціальна відповідальність, що обумовлена необхідністю накопичення і розвитку людського і соціального капіталу, спонукають менеджмент підприємств не тільки|не лише| виконувати законодавчо встановлені|установлені| соціальні стандарти, але й брати на себе додаткові зобов'язання щодо задоволення соціальних потреб працівників, здійснювати цілий комплекс заходів щодо розвитку соціальної сфери підприємства. Управління соціальним розвитком підприємства перетворилося у|з'являється,являється| систему цілеспрямованої діяльності власників і менеджменту – корпоративну соціальну політику, яка призначена сприяти задоволенню і розвитку матеріальних і духовних потреб працівників організації та членів їх сімей.

У широкому сенсі соціальна політика - це система заходів, взаємин і взаємодій між суб'єктами економіки, у центрі яких головна і кінцева мета - людина, її добробут, соціальний захист і соціальний розвиток, життєзабезпечення і соціальна безпека в цілому. Соціальна політика підприємства - це загальні орієнтири для ухвалення рішень і дій менеджменту з досягнення поставлених цілей, система і послідовність заходів, направлених на використання соціальних чинників економічного розвитку.

|Мета|ціллю| діяльності підприємства в соціальній сфері -|з'являється,являється| оптимізація соціальних чинників, сприяння розширенню і посиленню їх дії на підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності підприємства.

Управління соціальним розвитком підприємства повинне відповідати певним принципам і вимогам, серед яких можна виділити такі|слідуючі|:

• забезпечення органічної єдності економічних і соціальних цілей: соціальна політика повинна бути орієнтована на підвищення ефективності роботи підприємства;

• соціальні заходи, що намічаються до реалізації, повинні ґрунтуватися на вивченні матеріальних і нематеріальних потреб та інтересів працівників;

• соціальні блага надаються працівникам відкрито|відчинений| і гласно;

• матеріальні витрати на соціальні потреби|нужду| працівників понад установлених|установлені| державою мінімальних стандартів можуть бути тільки|лише| добровільними з боку працедавця|роботодавця|;

• соціальні послуги повинні розповсюджуватися|поширюватися| як на працівників, так і на членів їх сімей;

• соціальні послуги повинні вести до поліпшення|покращання| соціального клімату на підприємстві;

• витрати на соціальні послуги повинні бути ефективними.

Основні напрями практичної діяльності з реалізації корпоративної соціальної політики полягають у такому:

1. Удосконалення організації праці: забезпечення безпеки праці, підвищення рівня механізації й автоматизації, зниження питомої ваги важких|тяжких| і шкідливих робіт, поліпшення|покращання| умов праці, зокрема санітарно-гігієнічних, ергономічних, психофізіологічних, побутових і естетичних.

2. Створення|створіння| сприятливих умов для відтворення і розвитку людського капіталу та його раціонального використання, вдосконалення соціальної структури персоналу, його демографічного і професійно - кваліфікаційного складу, регулювання чисельності працівників, підвищення їх освітнього і культурно-технічного рівня; підвищення мотивації праці, трудової і виробничої дисципліни; стимулювання засобами як матеріальної винагороди, так і морального заохочення ефективної праці, ініціативного і творчого ставлення до справи, групової та індивідуальної відповідальності за результати спільної діяльності; підвищення життєвого рівня працівників та їх сімей, задоволення потреб у житлі та комфортних побутових умовах, продуктах харчування, непродовольчих товарах і необхідних послугах, повноцінне використання дозвілля.

3. Удосконалення соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, залучення працівників до участі в управлінні виробництвом і якістю продукції.

4. Створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективах підприємств, підтримка оптимальних міжособистісних і міжгрупових зв'язків, які сприяють злагодженій і дружній роботі, розкриттю інтелектуальних можливостей і етичного потенціалу кожної особи, задоволеності спільною працею.

У цьому відношенні виявляється природною привабливість «Концепції якості трудового життя», яка набула поширення у розвинених країнах і направлена на задоволення потреб та інтересів працівників, орієнтує на здійснення заходів з гуманізації праці й удосконалення трудової мотивації, надання працівникам можливостей для професійного зростання, самовираження і самореалізації, підтримку в них упевненості в здобутті заслуженої винагороди, захисту своїх економічних і соціальних прав та інтересів.

Управління соціальним розвитком підприємства здійснюється за допомогою використання соціальних технологій. У найзагальнішому сенсі технологія - спосіб реалізації будь-якого виду корисної людської діяльності. Соціальна технологія - сукупність засобів, методів, процедур обґрунтування і реалізації соціальних програм, управлінських рішень, впровадження соціальних і технологічних інновацій, впорядкування, відтворення й оновлення соціального середовища організації з метою створення сприятливих умов праці, розвитку людського і соціального капіталу.

Початковим|вихідним| етапом і найважливішим інструментом процесу управління соціальним розвитком підприємства є|з'являється,являється| соціальне планування|планерування| — система методів планомірного управління розвитком трудового колективу підприємства, цілеспрямованого регулювання соціальних процесів та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин на рівні підприємства. Мета цього планування — підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок соціальних чинників, створення умов для повнішого задоволення потреб працівників та для розвитку членів колективу. Соціальне планування|планерування| полягає в розробці сукупності науково обґрунтованих і фінансово забезпечених заходів, завдань|задавань|, показників по всьому комплексу соціальних проблем, реалізація яких сприяє найбільш ефективному функціонуванню підприємства.

Приклади|зразки| соціального планування|планерування| можна знайти у практиці менеджменту багатьох країн — це цільові програми підвищення якості трудового життя, які з середини 70-х рр. знайшли розповсюдження|поширення| на підприємствах США та|лави,низки| інших розвинених країн, загальнодержавні плани соціально-економічного розвитку в Японії, на які з середини 50-х рр. орієнтуються великі|великі| корпорації цієї країни, а також плани соціального розвитку трудових колективів на підприємствах СРСР, що мали місце у 70-80-х роках.

Міжнародний досвід переконливо свідчить, що активна й відповідальна соціальна політика підприємства сприяє зростанню продуктивності праці і здатна принести вагомий економічний і соціальний ефект.