3. Характеристика основних теорій походження культури

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу. Основні теоретичні концепції або парадигми:

циклічна, еволюціоністська, антропологічна,революційно-демократична.

Теорію циклічного розвитку культури розвивав Дж. Віко. Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль на­лежить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського, О. Шпенглера,

А. Тойнбі та інших вчених. Еволюціоністська теорія культури Л. Моргана і Е. Тейлора та інших дослідників висуває і обґрунто­вує принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі не­обхідні стадії розвитку. Антропологічна або функціональна концепція культури Б.К.Малиновського, К.Леві — Строса, А.Кребера та інших. Виникнення і розвиток культури пов'язується з потреба­ми людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс та Ф.Енгельс. Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задово­лення матеріальних потреб, а також на формування висококуль­турної людини як суспільного суб'єкта діяльності. Теологічна – Аквінський, Шептицький – коли народ находить для себе єдиний шлях розвитку. Соціологічна - Вайта, Віко – к-ра появляється тоді, коли людство стає на шлях розвитку суспільства. Психологічна – Фрейд, Юнк – к-ра з.являється тоді, коли людина навчиться втамовувати свою агресивність.

4.Сутність культури. Ґенеза суспільного осмислення культури.

Основною категорією культурології є поняття «культура». Це слово латинського походження з'явилося у І ст. у праці Порція Катона. Катон вклав у нього смисл слів «догляд», «обробіток». Пізніше сформувалося визначення, що культура - це дія над вдосконаленням. Виділяються такі концептуальні тлумачення феномена культури: соціально-атрибутивна, особистісно-атрибутивна, діяльнісна, аксіологічна, інформаційно-знакова, діалогова, системно-філософська. За визначенням «Енциклопедичного словника з культурології», культура - це іманентна характеристика або параметр суспільства. Тобто те, що поза суспільством -не є культурою. Визнання культури специфічним змістом суспільства становить сутність соціально-атрибутивного визначення культури.

Визначення культури як специфічного способу людської діяльності дає можливість феноменологічно виділити культуру. Культура розглядається в такому контексті як цілісна єдність способів і продуктів людської діяльності.Розуміння культури як сфери самоствердження та розвитку сутнісних сил людини істотно поглиблює уявлення про людський вимір культури. В аксіологічній площині про культуру йде мова як про сукупність матеріальних цінностей. Цінність є значенням предмета для людини як суб'єкта культури. Для семіотиків, які досліджують знакові способи збереження та передачі інформації, органічним є уявлення про культуру як сукупність мов, що кодують інформацію .про світосприйняття народу, характер, рівень його знань, вірувань, моральні уявлення тощо. Так вважали Ю. Лотман, Б. Успенський. Багатовекторність осмислення культури провокує прагнення визначити її в реальній цілісності та повноті конкретних форм її існування та розвитку. Так з'являється визначення культури як системи. (М. С. Каган). Усі інтерпретації культури можна розглядати не як взаємовиключні, а як взаємодоповнюючі, адже кожне з визначень оцінюється об'єктивно лише в тому разі, якщо розглядається не ізольовано від інших. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості складає величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у древніх. У цьому випадку сприйняття культури включало в себе поклоніння, шанування, культ. Відчуваючи світобудову як вищу гармонію, давні греки прагнули створити фрагмент досконалості на землі. Тобто, в цілому розуміння культури носило гуманістичний характер. В середньовічній Європі утверджується християнство - монотеїстична релігія. Відповідно проблеми культури висвітлювалися у працях філософів-богословів. Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал. Просвітництво прагне до цілісного сприйняття культури людства, розуміючи її як продукт діяльності людського розуму. У ряді праць поняття “культура” і “природа” протиставляються.