5. Морфологія культури

Морфологія культури вивчає її внутрішню структуру, її організаційно-функціональну будову. Поділ культуру лише на матеріальну, духовну і художню не можна вважати достатнім з огляду на розкриття її смислового аспекту. Матеріальна культура - це сфера діяльності людини, що проявляється у виробництві та розподіленні матеріальних благ. Духовна культура - ідеї, знання, норми права та моралі і т. ін. Духовна культура отримує прояв у мові, релігійних віруваннях тощо. Художня культура - сфера діяльності людей творчих професій, що використовують специфічні засоби виробництва. Сучасні уявлення про будову штучно створеного середовища існування людини ґрунтуються на концепції Е. Орлової та А. Флієра. Вони виділили два рівні функціонування культури - спеціалізований і буденний. Буденна культура пов'язана із побутовою діяльністю людини, засвоюється на рівні виховання і соціальних контактів. Спеціалізована культура вимагає спеціальної освіти. В межах спеціалізованої культури виділяють кумулятивний і трансляційний компоненти. Кумулятивний компонент реалізує процеси накопичення професійного соціокультурного досвіду, акумуляції цінностей суспільства. Кожному кумулятивному елементу на спеціалізованому рівні відповідає елемент на буденному ріні. На трансляційному рівні здійснюється взаємодія між кумулятивними і побутовими рівнями, відбувається обмін культурною інформацією. Він об'єднує культуру між поколінної трансляції соціального досвіду, культуру масової інформації, інформаційно-кумулятивну культуру.

6. Характеристика типології культури

Сучасне культурологічне знання представлене різними типологіями. Культури класифікуються за їх змістом (регресивна, прогресивна, традиційна, модерністська, стагнаційна, репресивна), за основним споживачем (масова, елітарна), за кількістю домінуючих стилів (моностильові, полістильові). Підставою для класифікації культур можуть слугувати художньо-стильові ознаки: ренесанс, бароко, класицизм, рококо, романтизм, реалізм, модерн, модернізм, постмодернізм. Культури класифікуються за їх домінантними формами (міфологічна, релігійна, наукова культури). Підставами для розрізнення культур також є домінантні форми мислення: партикуляризм та універсалізм.

У межах етнографії існує господарчо-культурна типологія. Згідно з цією типологією виокремлюються три типи докапіталістичної доби: присвійний, ручне землеробство, орне землеробство. Визнається також розділення культур на матріархальні та патріархальні.

Німецький філософ Ф. Ніцше використав для типології культур образи грецької міфології, поділивши культури на «Аполонівські» та «Діонісійські». «Аполонівські» культури раціонально впорядковані, ілюзорно-оптимістичні й критичні, ґрунтуються на індивідуалізмі. «Діонісійські» - чуттєві, ірраціональні, вакхічні, знервовані - спрямовані на знищення індивідуальності шляхом містичного єднання. Російський соціолог М. Данилевський розробив концепцію культурно-історичних типів, в основі якої лежить ідея заперечення лінійного розвитку людства. Він наголошував на неповторності кожної локальної культури. Мексиканську і перуанську культуру він вважав такими, що не завершили свій розвиток. Німецький філософ К. Ясперс намагався вибудувати єдину схему історії культури. Він визначив так звані доби: «прометеївська», доба «великих культур давнини», «осьовий час», доба «розвитку техніки». Важливою підставою для культурної типології є також домінантні типи соціальної консолідації. Так, А. Флієр виділяє кровний та етнічний типи культури. Кровний ґрунтується на кровних зв'язках у суспільстві, збережених у формах сучасної сім'ї. Етнічний ґрунтується на досвіді спільного проживання на спільних територіях, спільній господарчій діяльності та обороні.

Сучасна історична типологія культури ґрунтується на синергетичній методології, за якою соціокультурні утворення еволюціонують шляхом самовдосконалення, невпинно рухаючись до більш високих рівнів самоорганізації, розкриваючи рівноспрямовані можливості їхньої подальшої діяльності.