37. «Розстріляне відродження» в українській культурі.

Розстріляне відродження - умовна назва літературно-мистецької генерації 20-30-х рр. XX ст., репресованої більшовицьким режимом. З кінця 20-х років Комуністична партія почала розглядати літературу і мистецтво як одну з ділянок культурного фронту. Спочатку були заборонені літературні товариства. Під невблаганним пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури. Посилювалася боротьба проти «національних ухилів».

30-ті роки пройшли під знаком жорсткого переслідування діячів національної культури, їх одразу зарахували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій». Не витримуючи психологічного тиску, наклали на себе руки письменник М. Хвильовий та нарком освіти М. Скрипник. Жертвами сталінського терору стали відомі літератори Б. Антоненко-Давидович, М. Яловий, П. Губенко (Остап Вишня), діячі Комуністичної партії Західної України Г. Бараба-Іваненко, П. Ладан, К. Максимович, Ф. Приступата ін. Під час боротьби з «націоналістичною контрреволюцією» знищено в концтаборах Л. Курбаса, засновника української школи монументального мистецтва О. Бойчука, письменників М. Куліша, М. Зерова, Г. Косинку. Зі 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України репресовано 97 осіб. Загалом у роки сталінського терору жертвами режиму стали 500 письменників України. У сталінських катівнях закінчив свій життєвий шлях відомий учений-сходознавець А. Кримський.

38. Українська культура в II половині XX століття. Русифікація. Шестидесятники.

Сформувалась міфологічна картина світу. Ідеальною особистістю вважалася людина-громадянин Радянського Союзу. Смислом буття вважалося служіння своїй державі. Художня культура цих років надто тенденційна, ідеологічно заангажована - це розквіт соціалістичного реалізму у культурі. Комуністична ідеологія другої половини XX століття ще з більшим завзяттям спробує зміцнити свою парадигму соціального буття, нівелюючи при цьому творчі особистості, примушуючи багатьох діячів культури працювати в межах визначеної тематики. В архітектурі того часу тенденція урочистості, піднесеності архітектурного образу, декоративізму, розглядається як необхідна умова патріотичних почуттів. В образотворчому мистецтві набуває поширення тенденція до підкресленого узагальнення образу радянської людини. В 1646 році була розпущена українська греко-католицька церква. Шестидесятники у змінених обставинах, і новими методами продовжили працю на культурному й національному підґрунті. Ця генерація українських інтелектуалів, насамперед письменників, своєю непримиренністю до існуючої дійсності протестувала проти пануючої атмосфери зневаги особистості, боролася за національні культурні цінності, свободу та людську гідність. Вони представлені Л.Костенко, В.Симоненком, І.Драчем, М.Вінграновським, Є.Гуцалом, І.Дзюбою. І.Світличним, Є.Сверстюком…Померли в ув'язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус.

Ця група української інтелігенції в умовах «відлиги» виявила прагнення до пошуку нових форм мистецького самовираження на основі осмислення національного досвіду. В них зростав інтерес до вивчення духовної спадщини свого народу. Це привело молодих інтелектуалів на шлях боротьби за оновлення суспільства, відмови від тоталітаризму. Так поступово сформувався рух дисидентів. У суспільстві сформувалась громадська позиція, полярна офіційній. Із початку 70-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікація, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальних диктат. Проте політика русифікації зустріла опір. У самвидаві поширилися есе В. Мороза «Хроніка опору», «Із заповідника ім. Берія», твір Є. Сверстюка «Собор у риштованні», М. Осадчого «Більмо». Одним з помітних проявів опору була проведена у 1963 р. Київським університетом та Інститутом мовознавства Академії наук конференція з питань культури української мови.

Друга половина XX століття - найбільш складний і суперечливий період у розвитку української культури. З одного боку був подальший, хоч і повільніший розвиток природничих, математичних, механічних наук, а з іншого - ідеологічна заангажованість філософії та гуманітарних наук.