Братства

Основна маса населення не визнала унію і продовжувала вести боротьбу за свою православну, батьківську віру. Особливо активні дії були з боку православних церковних братств. Вони утво­рювалися у XVI—XVII ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гніту, вони організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ'я. Братства також намагалися здійснювати контроль за діяльністю католицького і уніатського духовенства. Членами братств були здебільшого міщани і православна шляхта.

Зростання феодальної експлуатації

З розвитком ринкових відносин, зростанням міст збільшився попит на сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби, а це, у свою чергу, призвело до посилення феодальної експлуатації селян — головних виробників товарної продукції. У другій половині XV ст. феодали України на зразок Польщі і Литви в західних і північно-західних українських землях почали утворювати так звані «фільварки» (хутірські господарства). З другої половини XVI ст. вони з'явилися і в південно-східній частині України. На відміну від уже існуючих дворів фільварки мали значно більше орної землі, що належала безпосередньо феодалам. Це були багатогалузеві господарства, в яких вироб­лялось більше продукції для ринку. З появою фільварків значно посилилася експлуатація селян, зросла особиста залежність від феодала. Збільшилися панщина, грошові і натуральні повинності. За рішенням сейму 1447 р. в Галичині селянин не мав права залишити свого пана, підшукавши собі заміну. На початку XVI ст. селяни не мали права скаржитись на свого пана великому князю. У кодексі законів — литовських статутах 1529,1566,1588 рр. — юридично закріплювались необмежені права і привілеї панів та безправне становище селян.

На посилення експлуатації селянства була спрямована і «волбчна поміра», що була проведе­на на великокнязівських землях. «Устава на волоки» була видана великим князем литовським і польським королем Сигізмундом IIАвгустом 1557 р. Ця земельна реформа була спрямована на розвиток великих феодальних господарств, розширення їх земель, розорення селянської общини, збільшення різних податків. На кінець XVI ст. кріпосне право на українських землях було закріплено рішенням сейму 1573 р. і третім литовським статутом 1588 р. З появою цих документів селяни і їх землі стали власністю феодала.

Виникнення козацтва і утворення Запорозької Січі

В умовах антифеодальної боротьби, протесту проти соціального і національного гніту в XV—XVI ст. на півдні України зароджувалося козацтво. Слово «козак» означає «вільна людина», незалежний озброєний воїн.

Основними причинами виникнення козацтва були:

• посилення феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту з боку Литви і Польщі;

• необхідність захисту своїх земель від постійних нападів з боку Туреччини і Кримського хан­ства.

Рятуючись від гніту, селяни і міщани втікали у незаселені степові землі Подніпров'я і Побужжя. Перебуваючи під постійною загрозою набігів з боку татар і турків, козаки займалися «уходницт-вом» — рибальством, мисливством, бджільництвом, землеробством та різними ремеслами. Багато з них зосереджувались біля великих міст-замків: Канева, Черкас, Корсуня, Брацлава та ін. Вони завжди були озброєні.

Займаючись«уходництвом», захищаючи свої землі, козаки часто й самі нападали на турецькі і татар­ські обози, здійснювали успішні походи в Крим і Туреччину. З часом у них з'явились елементи військової організації (формування окремих загонів, обрання отамана). Основну масу «козакуючих» становили українські селяни і міщани. Козакувати йшла і дрібна шляхта, що рятувалася від утисків магнатів.

Від самого початку формування козацтва серед них не було рівності. Основна їх маса {«голота», «сірома») працювала у більш заможних козаків («дук/е»), які володіли великими земельними площа­ми, отарами овець, коней та ін. Влада поступово зосереджувалась у руках заможного козацтва.

Для відбиття нападів турків і татар козаки об'єднувалися у ватаги, споруджували укріплення «січі». У другій чверті XVI ст. окремі січі об'єдналися і утворилася одна Запорозька Січ. Це вже було військово-політичне об'єднання з єдиним центром, організацією і озброєним військом. Тут існували свої закони, виборча система, козацька рада.

Січ являла собою укріплення, оточене глибоким ровом і десятиметровим валом з дерев'яним частоколом, кількома високими вежами з бійницями для гармат. Усередині Січі був майдан, де про­ходила козацька рада, там же знаходились церква, канцелярія, курені, де жили січовики, та інші господарські та ремісничі будівлі.

У козацтва існувала своєрідна військова організація. Козацьке військо (Кіш) поділялось на військові частини, курені, очолювані виборними отаманами. На загальній військовій раді козаки щорічно обирали старшину: кошового отамана, який мав найвищу владу на Січі, писаря, який відав канцелярією, осавулів, що стежили за порядком у війську, обозного (командував артилері­єю), суддю та ін.

Козацьке військо славилось своєю боєздатністю. Тому у своїх інтересах їх намагався використо­вувати польський уряд. 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал (указ) про зарахування на іержавну службу 300 козаків, яких поіменно занесли до спеціального списку-реєапру, таких козаків іазивали реєстровими. Пізніше реєстр розширявся. Реєстрових козаків використовували для охоро-и південних кордонів Речі Посполитої. За службу вони отримували грошове жалування, землі, корис-валися самоуправлінням (обирали старшину на чолі згетьманом—старшим, мали свій суд тощо).