Українська культура у першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст., незважаючи на асиміляторську політику російського та австрійського урядів, розвиток української культури вийшов на новий рівень.

Хоча запровадження української мови в освітніх закладах у Наддніпрянській Україні було немож­ливим, мережа освітніх закладів розширювалася. У першій половині XIX ст. в Україні було відкрито два університети — в Харкові (1805) і Києві (1834), 10 гімназій (Харківська, Новгород-Сіверська, Київська та ін.), ліцеї— в Кременчуці, Одесі, Ніжині. Розвивалася жіноча освіта, яка існувала окре­мо від чоловічої. Були засновані Харківський, Полтавський, Одеський, Київський і Керченський інститути шляхетних дівчат. Однак вища і середня освіта мали елітарний характер. Здобути її могли тільки заможні верстви населення. Обмеженою була й можливість здобути навіть початкову освіту, оскільки початкових шкіл в селах не вистачало. Тому зростала кількість неписьменних.

У Західній Україні при Львівському університеті 1848 р. працювала кафедра української мови і літератури. Після революції 1848—1849 рр. почали відкриватися недільні школи для дорослих, де викладання велося українською мовою. Хоча українська мова викладалася в школах, вивчення її тут не було обов'язковим.

Значних успіхів досягла історична наука. У першій половині XIX ст. вийшли ретроспективні праці Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, присвячені українській історії, в яких просте­жувалась ідея окремості історичного розвитку України та права її народу на власну державність. Почали видаватися «Історія Русів», «Літопис Самовидця», була опублікована велика кількість доку­ментального матеріалу. Зрозуміло, що над усіма цими виданнями тяжіла царська цензура.

Прихильніше ставився царський уряд до точних та природничих наук, оскільки вони обслуго­вували інтереси всієї імперії. Українські вчені тут також досягли чималих успіхів. Всесвітньо відо­мим став випускник Харківського університету М. Остроградський, автор праць з математичного аналізу, теоретичної механіки, теорії чисел, алгебри, математичної фізики. Професор Харківського університету Т. Осиповський видав тритомний «Курс математики», за яким навчалися багато поко­лінь студентів. М. Максимович писав фундаментальні праці з ботаніки. Значного поширення набуло вивчення астрономії. Почали діяти астрономічні обсерваторії в Харкові, Миколаєві та Києві.

Значну роль у піднесенні національної свідомості відігравали література та мистецтво. У першій половині XIX ст. з'явилась плеяда талановитих українських літераторів: Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, А. Могильницький, О. Духнович, П. Куліш, М. Гоголь та ін. Досягла розквіту творчість Т. Шевченка, автора поетичної збірки «Кобзар», поеми «Гайдамаки» та інших творів.

В образотворчому мистецтві високого рівня досягла творчість В. Боровиковського, Тропініна, що працював в Україні у 1804—1821 рр., Г. Васька, К. Павловата майстрів пейзажу А. Кунавіна, І . Сошенка, В. Штернберга. Як художник значних успіхів досяг і Т. Шевченко, що створив багато портретів, жанрових композицій, малюнків.

Зразками музичного мистецтва стали симфонічні і камерно-інструментальні твори І. Вітковського, А. Галенковського, О. Данилевського, С. Гулака-Артемовського (автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм»).

1810 р. в Одесі був заснований оперний театр. У Полтавському театрі 1819 р. вперше був по­ставлений музичний спектакль «Наталка Полтавка» за п'єсою І. Котляревського.

Подальшого розвитку набула архітектура. Забудова багатьох міст України і будівництво помі­щицьких садиб здебільшого відбувалися у стилі класицизму. У цьому стилі побудовані споруди театрів в Києві (арх. О. Меленський) і Одесі (арх. Тома де Том), дзвіниця у Києво-Печерській лаврі (арх. Є. Васильєв і К.Тон) та ін., садиба К. Розумовського в Батурині (арх. Ч. Камерон), Галагана в Сокирицях (арх. П. Дубровський).