Соціально-економічний розвиток українсьних земель у XIV - першій половині XVI а.

Вищу верству населення становила феодальна знать — князі, бояри, магнати (великі земл власники) і шляхта (дрібні землевласники), що були підданими литовського князя або польсько короля і мали нести на їх користь військову службу за тимчасове або спадкове володіння землеї Серед них було багато православних сімей — князі Острозькі, Збразькі, Вишневецькі, Чарторийсі та ін. Великий вплив мало й духовенство.

Більшість населення України становили селяни, що жили общинами. Вони спільно користувались угіддями, іноді орними землями, виконували повинності на користь феодалів і держави.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. У землеробстві застосовували трипі­льну систему. Вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, городину, льон, коноплі тощо. Крім землеробства, існувало скотарство, бджільництво, рибальство. Здебільшого сільське господарство було натуральним яку феодальних маєтках, так і в селянських дворах.

Дедалі більше від сільського господарства відділялось ремесло. Його центрами були великі міста — Київ, Луцьк, Кам'янець, Крем'янець та ін. Часто ремісники об'єднувались в цехи. Багато ремісників було в селах.

Відокремлення ремесла від сільського господарства розвивало торгівлю як внутрішню, так і зовнішню. У внутрішній торгівлі значну роль відігравали ярмарки, що проходили у великих містах і селах. Інтенсивно розвивалася зовнішня торгівля з Англією, Францією, Голландією через Польщу.

Розвиток ремесла і торгівлі сприяв укріпленню і розширенню міст, збільшенню в них населен­ня. Міста поступово перетворювались із фортець на адміністративні, економічні і торговельні центри. Великі міста—Луцьк, Київ, Кам'янець, Кременець здобули право самоуправління, так зване Магдебурзьке право, коли міське управління переходило до міської ради [магістрату) на чолі з войтом. Зазвичай в управлінні містом брали участь заможні міщани — купці, лихварі, майстри ремісних цехів та ін.

Українські землі під владою інших держав

Основним об'єктом експансії Угорщини на сході було Закарпаття. Остаточно воно було вклю­чено до складу Угорщини у XIII ст. Місцеве українське населення було закріпачене і позбавлене будь-яких прав.

Буковина у свій час входила до складу Галицько-Волинськоїдержави. Але після монголо-татар-ської навали зв'язки цих земель з галицько-волинськими значно послабшали. До середини XIV ст. ними володіла Золота Орда, потім вони потрапили під владу Угорщини, а з XV ст. увійшли до складу Молдавського князівства.

У середині XV ст. від Золотої Орди відокремилося Кримське ханство із столицею в Бахчисар, яким правили хани династії Гіреїв. 1478 р. воно визнало себе васалом турецького султана. Встановивши контроль над землями Північного Причорномор'я та Приазов'я, татари у другій половині XV ст. розпочали грабіжницькі походи на сусідні землі з метою захоплення ясиру (полонених), який потім продавали на невільницьких ринках у Кафі (Феодосії) та Гезлеві (Євпаторії). Торгівля невіль­никами була головним джерелом збагачення ханства.

Усередині XV ст. зростає могутність Московської держави. Московський князь Іван III проголосив свої історичні права на всі землі Київської Русі. Утиски князів з боку польсько-литовської держави призвели до того, що частина прикордонних з Московією земель почала переходити під владу московського государя. Це спричинило литовсько-московські війни.їх наслідком стало входження на початку XVI ст. до складу Московії Чернігово-Сіверських земель.

Таким чином, на початку XIV—XVI ст. відбулося розчленування українських земель між сусідніми державами з повною ліквідацією ознак їх державності.