Вибори 2006 і 2007 рр. Та наступні політичні події

З кінця 2005 р. розпочалася виборча кампанія до парламенту та органів місцевого самовря­дування. Вона вирізнялася великим напруженням, але відбувалася демократично і з меншими порушеннями, ніж під час попередньої кампанії з виборів Президента. Вибори до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування відбувалися за пропорційною системою з тривідсотковим бар'єром. Сили, що підтримували В. Ющенка у 2004 р., діяли окремо і не завжди вдало проводили агітацію. Натомість активно діяла найпотужніша опозиційна сила — Партія регіонів, очолювана В. Януковичем, яка часто використовувала популістські гасла, обіцяючи покращити добробут на­селення «вже сьогодні». Вибори відбулися 26 грудня 2006 р. З близько півсотні партій та блоків, що брали в них участь, тривідсотковий бар'єр подолали лише п'ять. Найбільше голосів здобула Партія регіонів — близько 33 %, 22 % голосів отримав БЮТ, 16 % — пропрезидентська «Наша Україна» (що було нищівною поразкою порівняно з виборами 2004 р.),трохи більше 5,5 % голосів було віддано за СПУ і лише близько 3,5 % — за КПУ. Що ж стосується місцевих виборів, то опозиційні до Президента сили домінували у східних та південних регіонах України.

З квітня 2006 р. розпочалися спроби формування урядової коаліції. Спочатку спробу їїстворення здійснили «Наша Україна», БЮТ та СПУ. Однак переговори про створення цієї (Демократичної) ко­аліції, що тривали більше двох місяців, не дали результатів через незгоду як щодо суто політичних питань, так і щодо розподілу посад в уряді та Верховній Раді. Одночасно роботі Верховної Ради ново­го скликання заважала фракція Партії регіонів, депутати якої блокували трибуну, вимагаючи своєї участі в уряді, як найчисленнішоїсили в парламенті. На початку липня 2006 р. внаслідок закулісних переговорів, ініційованих «регіоналами», ситуація різко змінилася. В обмін на посаду Голови Верхо­вної Ради лідер СПУ О. Мороз пішов на союз з Партією регіонів, а для створення більшості до цього союзу залучили комуністів та кількох депутатів з БЮТ і «Нашої України». Так виникла Антикризова коаліція, яка пропонувала, щоб уряд очолив В. Янукович.

Але такий крок лише збільшив напруження. БЮТ почав домагатися розпуску Верховної Ради та призначення нових виборів і навіть скасування конституційної реформи. Президентські ж сили вимагали створення широкої коаліції, куди, крім «антикризовиків», увійшла б і «Наша Україна». З ініціативи Президента України в липні 2006 р. працював «круглий стіл», де переговори про умови створення та політику нового уряду вели лідери всіх парламентських фракцій. Наслідком цих переговорів стало підписання 3 серпня 2006 р. Універсалу національної єдності. Від підписання відмовилася лише Ю. Тимошенко, а її блок перейшов у жорстку опозицію. На початку серпня Президент України дав згоду на створення уряду В. Януковичем. До цього уряду були залучені і кілька міністрів, що представляли «Нашу Україну».

Проте політичне протистояння не припинилося. Антикризова більшість восени у Верховній Раді поступово витискала з уряду «помаранчевих» міністрів, замінюючи їх своїми представниками. Зокрема, пішли у відставку міністр юстиції Р. Зварич, міністр внутрішніх справ Ю. Луценко та ін. До уряду почали потрапляти найбільш одіозні діячі часів правління Л. Кучми.

Наприкінці 2006 — на початку 2007 р. виникло нове протистояння між Президентом та урядом В. Януковича. Воно пов'язане з тим, що антикризовики прагнули ще дужче обмежити повноваження голови держави, користуючись своєю більшістю у Верховній Раді. Це протистояння виявило себе у відмові В. Ющенка підписати Закон України «Про Кабінет Міністрів України» навіть після подолання президентського вето та взаємних звинуваченнях у відході від принципів, закладених в Універсалі національної єдності. 2 квітня 2007 р. президент своїм Указом розпустив Верховну Раду, призна­чивши нові вибори на тій підставі, що частина депутатів від опозиції перейшла на бік правлячої коаліції і розстановка політичних сил в ній не відповідає результатам виборів 2006 р. Це поклало початок великій політичній кризі в країні. Після низки загострень та компромісів між основними політичними суперниками вдалося досягти домовленості про позачергові парламентські вибори, призначені на 30 вересня.

У результаті цих виборів до Верховної Ради пройшли п'ять політичних сил: Партія регіонів (на­брала близько 35 % голосів виборців), Блок ЮліїТимошенко (31 %), Народний Союз «Наша Україна» (14 %), КПУ (5 %) і Блок Литвина (4,5 %). З огляду на це з'явилася можливість формування ; Демократичної коаліції у складі БЮТ і НСНУ, яка й була створена. Пізніше до неї приєднався блок Литвина. Восени 2007 р. уряд знову очолила Ю. Тимошенко.

Однак зазначена коаліція не була ефективною і незавжи мала парламенську більшість. Робота Верховної Ради неодноразово з будь-яких приводів блокувалася депутатами Партії Регіонів, багато законопроектів не було прийнято. Так само в цей час відбувалося звуження політичного впливу президента В. Ющенка. Дедалі більше зростало його протистояння з головою уряду Ю. Тимошенко, що нагадувало відверту ворожнечу.

Тим часом наближалися президентські вибори 2010 р. Крім В. Януковича та Ю. Тимошенко, між якими й мусила розпочатися основна боротьба серед впливових кандидатів опинилися А. Яценюк та С. Тігіпко, якими відповідно були створені партії «Фронт змін» та «Сильна Україна». Але у другий тур президенських виборів, що відбувся у лютому 2010 р. вийшли В. Янукович і Ю. Тимошенко. Переможцем з відривом у 3 % голосів виявився (48 % проти 45 %) В. Янукович, який йшов на вибори з популітськими гаслами.