Окупаційний режим в Україні

Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій «новий порядок» — режим найжорстокішого терору і насильства.

На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами й волосні управи, очолювані стар­шинами. В селах призначались старости, для підтримання порядку була створена поліція. Утворюючи «цивільне управління», німці взяли під контроль всі сторони суспільного життя. Практично на всій території, загарбаній окупантами, у містах, центрах комунікацій функціонували військово-польові суди, комендатури, каральні загони (зондеркоманди СС), таємна поліція (гестапо), служба безпеки (СД) та ін. Окупанти використовували й послуги місцевого населення. Новому режиму служили в основному ті, хто постраждав від сталінського режиму і бажав помститися, кримінальні елементи або ті, хто не міг знайти іншого засобу існування. Таких було сотні тисяч. Саме з них формувалася в основному місцева цивільна адміністрація та поліція. Колабораціоністи активно використовувалися вермахтом у допоміжних частинах, а іноді і як солдати. З українців 1944 р. були сформована дивізія військ СС «Галичина», яка брала участь у каральних операціях, зокрема в придушенні Варшавського повстання восени 1944 р.

З моменту окупації в Україні широко розгорнулась пропаганда з метою нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності більшовиків. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932—1933 рр., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження.

Одночасно фашисти обіцяли жителям окупованих територій аграрну реформу, вільний роз­виток української культури, повернення полонених солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в перші місяці війни) виконувались. У деяких місцях роздавався колгоспний інвентар. Де-не-де дозволяло­ся працювати українським школам та культурно-просвітницьким організаціям за умови, що вони дотримуватимуться нацистської ідеології та лояльності до окупаційного режиму.

Але «новий порядок» не виправдав надій українського населення. Він завдав українцям таких страждань, у порівнянні з якими радянське минуле уявлялось майже безхмарним існуванням. На власній землі вони перетворились на людей «третього сорту». їхнє життя регламентувалось різними наказами і правилами, порушення яких тягло за собою концтабір або розстріл.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток Німеччини, з перспективою знищення або витіснення місцевого населення. Окупанти розпочали жорстокий терор проти мирного населення. Під час каральних операцій з використан­ням зондеркоманд СС або загонів місцевих колабораціоністів було знищено сотні сіл. Особливо жорстоко розправлялися окупати з євреями, масове знищення яких відбувалося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), а також у Львові, Бердичеві, Одесі. Всього в перші місяці окупації жертвами нацистів стали 850 тис. євреїв. Загалом за роки окупації в Україні загинуло майже 4 млн мирних жителів і понад 1,3 млн військовополонених, які утримувались у таборах, перетворених на фабрики смерті.

У Німеччину вивозилося устаткування, сировина, продовольство, твори мистецтва і навіть родючий чорнозем. На роботу у промисловості та сільському господарстві Німеччини було примусово вивезено 2,4 млн працездатного населення, головним чином молоді, що перебувала та на становищі рабів.

Окупаційна влада прагнула налагодити роботу українських підприємств, електростанцій, за­лізниць. Робочий день тут тривав 12—14 годин, заробітна плата була мізерною. Оголосивши всі землі власністю рейху, німці не ліквідували колгоспів. їх вважали «общинними господарствами», «державними маєтками» з примусовою працею селян і передачею всього виробленого і вироще­ного окупаційним властям.