Селянсько-козацькі повстання наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.

Зростання кріпосницького і національно-релігійного гніту українського народу спричинило ктивізацію в Україні національно-визвольного руху.

Одним із перших великих козацько-селянських повстань кінця XVI ст. було повстання, очолене Кристофом Косинським (1591—1593). Воно охопило територію Поділля, Волині і Київщини. По­встанці, підтримані реєстровцями і міщанами, оволоділи Білою Церквою, Переяславом, Богуславом. Однак влітку 1593 р. після вбивства К. Косинського повстанці зазнали поразки.

Весною 1594 р. почалося нове повстання під керівництвом Северина Наливайка. Об'єднав­шись із загонами запорожців на чолі з гетьманом реєстрових козаків Григорієм Лободою, Нали­вайко почав боротьбу проти польсько-шляхетського гніту. Почавшись на Брацлавщині, повстання 1595—1596 рр. поширилось на Київщину, Волинь і Поділля, а також охопило територію Білорусії. Однак стихійність, неорганізованість повстання, неузгодженість дій козацьких загонів, суперечності між простими козаками і реєстровими, погана озброєність війська, а також зрадницький арешт Наливайка та його спільників призвели до поразки повстання. У квітні 1597 р. С. Наливайко був страчений у Варшаві.

У визвольному русі українського народу брала участь і значна частина козацької старшини, шляхти і духовенства, які були незадоволені всевладдям магнатів, воєвод і старост. Велику роль у цій боротьбі відігравав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Він віддавав перевагу не збройній боротьбі, а дипломатичним методам. Скориставшись тим, що Польща на початку XVII ст. вела війни з Росією, Швецією і Туреччиною, він через переговори домігся збільшення козацького реєстру до 1000, а потім до 3000 козаків. Завдяки підтримці Сагайдачного 1620 р. була відроджена православна ієрархія, що була ліквідована після Брестської унії 1596 р. Велику підтримку він надав Київському православному братству, записавши в нього весь Запорозький Кош.

Подальше посилення кріпосницького гніту, закріпачення селян і нереєстрових козаків, обме­ження прав реєстровців призвели у 1620—1630 рр. до нової хвилі селянсько-козацьких повстань. 1625 р.таке повстання підняв гетьман МаркоЖмайло. Оскільки поляки не змогли його придушити, то змушені були піти на поступки. В обмін на відсторонення Жмайла з гетьманської посади і при­пинення повстання вони розширили реєстр до 6 тисяч.

Нове повстання 1630 р. підняв гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович (Трясило). Його 10-тисячне військо у травні 1630 р. оволоділо Переяславом. Незважаючи на успішні дії повстанців, верхівка козацької старшини, сподіваючись одержати від польського уряду деякі привілеї, пішла на переговори з поляками, внаслідок чого був підписаний договір, за яким реєстр збільшився до 8 тис. козаків. Т. Федорович повернувся на Січ з нереєстровими козаками, а значна частина повстанців, що була невдоволена діями старшини, продовжувала боротьбу.

Щоб завадити зв'язкам запорожців з Україною, поляки побудували на Дніпрі фортецю Кодак, розмістивши там гарнізон. 4 серпня 1635 р. загін запорожців на чолі з гетьманом Іваном Сулимою оволодів цією фортецею і розорив». Але невдовзі повстанців було розбито, а захопленого в полон Сулиму було страчено.

Влітку 1637 р. почалося повстання під проводом гетьмана Павла Бута (Павлюка) і полковників Карпа Скидана та Дмитра Гуні. Повстання охопило все Подніпров'я. Однак у грудні 1637 р. по­встанці зазнали поразки під Кулейками і Боровицею (на Черкащині). Павло Буг, що потрапив у полон, був страчений у Варшаві, а Гуня і Скидан з частиною повстанців відійшли на Січ. Після цих подій польський сейм у лютому 1638 р. затвердив «Ординацію Війська Запорозького», спрямовану на скорочення прав і привілеїв реєстровців. Реєстровці були позбавлені самоуправління і підпо­рядковувались польському комісарові, а реєстр скорочувався до 6 тисяч. У Запорозькій Січі мав знаходитись польський гарнізон.

«Ординація» викликала нове повстання, яке розпочалося навесні 1638 р. на чолі з Яковом Острянином, П. Скиданом і Д. Гунею. Однак влітку повсталі знову були розбиті. Я. Острянин із загоном козаків утік у межі Московської держави. Гуня зміг прорватися на Дон, а Скидан потрапив у полон і був страчений. Після поразки цього повстання реєстрові козаки змушені були погодитись з «Ординацією». Селянсько-козацькі повстання 1630-х рр. серйозно розхитали польське панування в Україні.

Боротьба козацтва проти Кримського ханства та Туреччини

Значну роль відігравало козацтво у боротьбі проти турецьких і татарських набігів. Воно несло вартову службу і само організовувало походи. Відомо, що поход у турецько-татарські володіння організовував засновник Січі Дмитро Вишневецький, який під час одного з походів потрапив до турків у полон і загинув.

Найбільшу активність у боротьбі з Туреччиною та Кримом козацтво виявило за гетьмана П. Са­гайдачного, під керівництвом якого запорожці 1614—1616 рр. розорили предмістя Стамбула, не­вільничий ринок у Кафі. Вони не тільки звільняли невільників, а й повертались з багатою здобиччю, яка, до речі, була головним джерелом прибутку запорозького козацтва.

Оскільки запорозькі козаки, як піддані польського короля, діяли за власною ініціативою, то це ускладнювало стосунки Криму і Туреччини з Польщею. Козацькі набіги спричинили у 1620—1621 рр. війну між ними, що дістала назву Хотинської. У ній козаки, очолювані Сагайдачним, виступили на боці Польщі. У боях під Хотином вони завдали туркам таких втрат, що султан змушений був відступити від польських кордонів, уклавши з поляками мир, одна з умов якого забороняла козацькі походи на Крим та Туреччину, що стало одним із приводів до козацьких повстань.