Політичні партії в умовах гетьманського режиму

Корінні зміни в Україні поставили в нові умови українські політичні партії. В цей час відбулася реорганізація більшовицьких партійних організацій в Україні. У червні 1918 р. вони були об'єднані в Комуністичну партію (більшовиків) України (КП(б)У). Але ця партія не була незалежною, оскільки виступала складовою частиною Російської Комуністичної партії (більшовиків) (РКП(б)). Першим се­кретарем ЦК КП(б)У був обраний Г. П'ятаков. Для керівництва повстанським рухом в Україні на І з'їзді КП(б)У (червень 1918 р.) був обраний Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК).

Утвердження в країні консервативних порядків викликало невдоволення серед українських національних партій. Але при цьому в лавах УСДРП та УПСР виникли розбіжності щодо перспектив подальших дій, наслідком чого було посилення в цих партіях розшарування. Ще до гетьманського перевороту від українських соціал-демократів відділилася група лівих, які зблизилися з більшови­ками і були прийняті в КП(б)У. У травні 1918 р. стався розкол в УПСР, ліва частина якої виділилася в партію боротьбистів (за назвою свого центрального органу — газети «Боротьба»). Боротьбисти виступали за відновлення радянської влади в Україні і таким чином наблизились до КП(б)У. Однак між боротьбистами і більшовиками існували великі суперечності у питанні про національне само­визначення України. Боротьбисти прагнули створення незалежної від Росії радянської України, що мала знаходитися з РРФСР у дружніх стосунках.

Боротьба проти гетьманського режиму та його повалення

Утиски гетьманським режимом інтересів селян і робітників обернулися антигетьманськими про-більшовицькими повстаннями, які розпочалися вже влітку 1918 р. і набули особливого розмаху на Київщині. На боротьбу проти повсталих були кинуті великі сили, під тиском яких селянські загони перейшли до партизанських методів боротьби, а частина їх відійшла на Лівобережжя і зупинилася в «нейтральній зоні» (територія, на якій, згідно з Брестським договором, не мали права розміщува­тись радянські і німецькі війська), де на їх базі почалось формування двох партизанських дивізій, що підтримувалися радянською Росією.

На Катеринославщині й у Північній Таврії повстанський рух мав анархістське забарвлення. Він був очолений Нестором Махно, що вважав себе анархістом-комуністом та виступав за відновлення радянської влади, але в особливому розумінні: ради в усьому мали були підконтрольні місцевому населенню і повністю визначати політику на місцях без будь-якого впливу з центру. У жовтні 1918 р. махновці, що мали активну підтримку селян, зайняли Гуляйполе. Вони стали значною силою, з якою гетьманському режиму та німецьким властям треба було рахуватися.

На початку листопада 1918 р. в Німеччині перемогла революція, яка значно вплинула на перебіг подій в Україні. 13 листопада РРФСР анулювала Брестський договір, у тому числі й його умови щодо України. Під прикриттям новоутвореного маріонеткового Тимчасового робітничо-селянського уряду України на чолі з Г. П'ятаковим більшовицькі війська, у складі яких були сформовані в «нейтральній зоні» українські дивізії, з півночі почали наступ на територію України.

В умовах кризи гетьманського режиму, що загострилася восени 1918 р., українські соціалісти (УСДРП і УПСР) створили Український Національний союз (УНС), який очолив В. Винниченко. Союз був в опозиції до гетьманського режиму і його союзників в Україні. До того ж розвиток подій — ре­волюція в Німеччині, розклад окупаційного режиму, зростання повстанського руху — викликав зміну політичної орієнтації в урядових колах. 14 листопада П. Скоропадський опублікував грамоту про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Цей крок гетьмана був сприйня­тий в УНС як відкритий перехід на бік великодержавної контрреволюції і зрада ідеї самостійності України. 14 листопада 1918 р. УНС, що почав планувати збройне повстання, створив Директорію УНР, до якої увійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П.Андріевський, О. Макаренко. Спи­раючись на штаб найбільш дієздатної української армії — корпус січових стрільців, Директорія виступила зі зверненням до походу на Київ і закликала населення до зброї. Керівникам Директорії вдалося підняти селян, обурених діями гетьмана. 18 листопада під Мотовилівкою (40 км від Києва) гетьманські сили, що складалися переважно з російських офіцерських загонів, були розгромлені. Повстанські війська оточили Київ. 14 грудня Скоропадський зрікся влади і виїхав у Німеччину. 18 грудня Директорія зайняла Київ.