11.5.3. Страхування від безробіття в інших країнах світу

Варто відмітити підхід до фінансування страхових витрат в Італії, де встановлені диференційовані норми виплат за галузя­ми. Так, у промисловості відраховують 3,81 % від фонду оплати праці, а в торгівлі – 1,61 %. У США витрати на страхування в залежності від галузі становлять від 5,6 % до 8,9 %. Необхідно взяти до уваги структуру витрат роботодавців на робочу силу, співвідношення прямих та непрямих витрат. Прямі витрати пов'язані з оплатою відробленого часу або виконаних робіт. Непрямі витрати зумовлені необхідністю покриття додаткових ви­трат з виплати страхових внесків до соціальних фондів (у тому числі фонду захисту від безробіття) у зв'язку з попереднім виходом на пенсію; премій та «тринадцятої» зарплати; коштів для користування їдальнею, лікарнею тощо.

У країнах Східної Європи співвідношення прямих та непрямих витрат на робочу силу різні. Це зумовлено рівнем економічного розвитку країни, ціною робочої сили порівняно з вартістю інших факторів виробництва, професійно-кваліфікаційним складом зайнятих. Україна на фоні інших країн характеризується дешевою робочою силою та, відповідно, низькими витратами щодо її використання.

Аналіз участі робітників у системі страхування від безробіття в розвинених країнах дозволяє рекомендувати поетапне введення аналогічних платежів в Україні. На початковому етапі доцільно встановити обов'язкові платежі для працівників високодохідних галузей, де рівень заробітків набагато перевищує їхню середню величину по країні.

На другому етапі можна відокремити наступну за рівнем до­ходів групу населення й у зв'язку із процесом зростання доходів у цілому по країні також включити її до кола платників.

Активної політики зайнятості також дотримується уряд Німеччини. Передбачене законом страхування на випадок безробіття існує з 1927 року.

Страхування здійснює федеральне відомство праці. Страхуватися зобов'язані усі наймані працівники. Кошти на страхування формуються з внесків робітників та роботодавців.

Право на грошову допомогу з безробіття має той, хто є безробітним та сплачував страхові внески. Він зобов'язаний погодитися на роботу, яка пропонується йому закладом з питань працевлаштування. Розмір грошової допомоги становить до 68 % «чистої заробітної плати». її виплата здійснюється протягом року, для літніх безробітних – до 32 місяців. Для нових федеральних земель законом передбачено зайнятість у громадських робо­тах. Держава сприяє зайнятості разовими дотаціями на заробітну плату у розмірі зекономлених коштів для виплат з безробіття.

Висновки

Обов'язкове соціальне страхування в умовах нестабільності є найважливішою гарантією соціального забезпечення багатьох категорій соціально не захищених громадян. Це пов'язано з тим, що соціальне страхування й пенсійне забезпечення беруть участь у перерозподілі прибутку, тобто у передачі ресурсів однієї частини населення іншій.

Важливою умовою безперервності процесу виробництва є відтворення усіх його факторів. Механізм соціального страхування відіграє важливу роль, створюючи умови для відтворення робочої сили і тим самим забезпечуючи надійні умови економічного захисту громадян у разі настання певних життєвих ситуацій: нещасного випадку на виробництві, втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, догляду за дитиною, пологів тощо.

Принцип субсидійності дає людині можливість витрачати незначну суму коштів для забезпечення свого майбутнього і воднораз є гарантом отримання в разі настання страхового випадку суми, необхідної для покриття втрати заробітної плати.

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні у сфері соціального страхування нагромадилася низка нерозв'язаних проблем як законодавчого, так і організаційного характеру:

• відсутність єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг;

• відсутність чіткої спрямованості соціальних виплат на до­помогу сім'ям із низьким рівнем доходів;

• недостатня узгодженість соціальних виплат із іншими дер­жавними витратами;

• відсутність механізмів регулювання бюджетів соціальних фондів тощо.

Потребують удосконалення структура і порядок формування бюджетних видатків і бюджетів соціальних страхових фондів на соціальні потреби на основі використання системи державних мінімальних соціальних стандартів.

Складність соціальної ситуації потребує проведення великих соціальних реформ, у ході яких слід розв'язати такі ключові завдання:

• створити економічні й правові умови для підвищення трудової активності, розвитку підприємництва і ділової ініціативи працездатних громадян;

• забезпечити підвищення рівня соціальної захищеності й соціального обслуговування ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, дітей, інших непрацездатних і соціально вразливих груп населення;

• створити однакові умови для всіх громадян незалежно від місця проживання й рівня доходів у реалізації прав на охорону здоров'я й отримання освіти.

Для виконання цих завдань необхідно завершити формування законодавчої бази, яка забезпечить проведення активної і дієвої соціальної політики; підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів і недержавних фондів, які здійснюють соціальне страхування.

Із метою стабільного фінансового забезпечення реформи соціального захисту населення потрібно вжити таких першочергових заходів: забезпечити стабільне, стійке фінансування прийнятих програм соціального захисту населення відповідно до затверджених показників бюджетів усіх рівнів, бюджетів фондів державного соціального страхування, бюджетів недержавних фондів, які здійснюють різні види соціального страхування громадян; активніше залучати кошти населення через розвиток і стимулювання обов'язкового і добровільного страхування; забезпечити стійкість і надійність страхових систем у виконанні страхових зобов'язань за рахунок підвищення вимог до розміру статутного капіталу, розвитку інституту перестрахування, резервування тощо.