3.Принципи сімейного права.

Принципи сімейного права – це закріплені в нормах сімейного законодавства основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст особистих та майнових відносин, які виникають між подружжям, батьками, дітьми, іншими членами сім'ї.

Для сімейного права прийнятним є поділ принципів за джерелами, у яких вони закріплені. Принципи поділяються на:

1) конституційні (закріплені в положеннях Конституції України). При цьому в окремих випадках вони дублюються у положеннях сімейного законодавства;

2) галузеві (виражені в нормах СК України).

До тих принципів, що виражені в конституційних нормах, слід віднести:

– рівність учасників сімейних відносин (ст.ст. 21, 24, 51 Конституції України, ч. 5,6 ст. 7 СК України);

– недопустимість державного або іншого втручання у сімейне життя (ст. 32 Конституції України, ч.5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України);

– державна охорона сім'ї, материнства, батьківства (ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК України);

– свобода та добровільність укладення шлюбу (ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України);

– забезпечення судового захисту суб'єктів сімейних відносин (ст. 55 Конституції України, ч. 10 ст. 7, ст. 18 СК України).

До галузевих принципів, які закріплені в положеннях СК України, можна віднести:

– принцип одношлюбності (моногамії) (ст. 25 СК України);

– принцип визнання шлюбу, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СК України);

– свобода розірвання шлюбу (ст. 105 СК України);

– пріоритет сімейного виховання дітей (ст. ст. 5 СК України);

– пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї (ст.ст. 75, 154, 202, 258, 262 СК України);

– принцип справедливості, добросовісності, розумності (ч. 9 ст. 7 СК України) та ряд інших.

4.Принцип найкращого забезпечення інтересів дитини.

Статтями 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» наголошується, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього; виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини; предметом основної турботи та основним обов’язком батьків.

У кожній конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно неблагонадійна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є неблагонадійним.

5.Предмет і метод сімейного права.

Предметом сімейного права є сукупність (система) відносин, регульованих відповідною галуззю права (сімей-них відносин).

З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що предметом сімейного права є сукупність норм, які регу-люють особисті немайнові права та майнові відносини людей, що виникають на грунті шлюбу та сім'ї.

Відповідно до ст. 2 СК предметом регулювання сімейним законодавством є: умови і порядок вступу в шлюб, припинення шлюбу та визнання його недійсним, особисті немайнові та майнові відносини між членами сім'ї: по-дружжям, батьками і дітьми (усиновителями іусиновленими), а у випадках і в межах, передбачених сімейним законо-давством, між іншими родичами та іншими особами; а також форми і порядок влаштування в сім'ю дітей, які залишили-ся без піклування батьків.

Метод сімейного права – це сукупність засобів та правових прийомів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин.

З огляду на специфіку сімейних відносин метод сімейного права характеризується:

1) особливістю правового становища суб'єктів сімейних відносин;

2) специфікою юридичних фактів;

3) спеціальним порядком вирішення сімейних конфліктів та особливостями судового розгляду сімейних справ.

Вирізняють два ключові методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.

Диспозитивний метод грунтується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли вони самі мають право приймати рішення щодо участі у цих відносинах. Сімейне законодавство надає можливість укласти шлюбний договір (ст.ст. 92-103 СК України), договір про сплату аліментів і тд.

Імперативний метод ґрунтується на відносинах субординації. (відповідно до ч. 2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, за винятком випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.) Сімейне право характеризується імперативністю більшості норм.

Зміст диспозитивного та імперативного методів утворюється з тих елементів, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування.

Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять своє безпосереднє вираження у відповідних нормах об'єктивного сімейного законодавства – уповноважуючих, забороняючих та зобов'язальних.