63.Право дитини знати про своє походження

Для кожної дитини важливо володіти інформацією про власне походження, про фактичних батьків, тобто генетичних родичів, про родину та свій рід. Ця інформація має певну моральну цінність для кожної людини. Вона може бути важливою при медичному обстеженні для виявлення патологій та інших хвороб, що можуть передаватися від батьків; при виявленні талантів та здібностей дитини, її прихильності до будь-яких занять, тощо. Так, ст. 7 Конвенції про права дитини закріплює дане інформаційне право дитини на міжнародному рівні. Взагалі, право дитини знати своїх батьків має глибоке психологічне підґрунтя, у зв’язку з чим невирішені проблеми у цій сфері можуть мати серйозні наслідки для самої дитини.

Якщо говорити про усиновлену дитину, то Відповідно до ч. 3 ст. 226 СК України усиновлена дитина має право після досягнення 14 років одержати інформацію щодо свого усиновлення. Основною метою реалізації права дитини знати своїх батьків є ретельне дотримання балансу інтересів самої дитини, її усиновлювачів та біологічних батьків дитини. При наданні можливості для реалізації цього права доцільно звертати увагу на інтереси самої дитини, на її стан психічного розвитку, на можливість завдання шкоди здоров’ю дитини повідомленням їй відомостей про її справжніх батьків. Саме за таким принципом має бути побудований правовий механізм здійснення відповідного права усиновленої дитини

64.Захист прав дітей

Слід відзначити, по-перше, що Конвенція ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року. Важливе значення має ратифікація низки міжнародних договорів у сфері сімейного права, розроблених в рамках Ради Європи і Гаазької конференції з міжнародного приватного права, що дозволяють вирішувати практичні питання, які стосуються здійснення прав дітей, регулюють відносини батьків і дітей, як матеріальні, так і особисті. Деякі з цих договорів були підписані Україною ще в 2002 – 2003 роках. Так, у 2006 році було ратифіковано: Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980р.; Європейську конвенцію про здійснення прав дітей, 1996р.; Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, 1996р.; Конвенцію про контакт з дітьми, 2003р.; Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном, 1956р. та Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання, 1973р.

В нашій країні основним законом, спрямованим на забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток є Закон України “Про охорону дитинства”. Крім того, права дитини виділені окремими статтями Сімейного, Цивільного, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, а також регулюються такими законами, як “Про оздоровлення та відпочинок дітей”, “Про попередження насильства в сім’ї”, “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю” тощо. Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють у сфері захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе повноцінним членом суспільства.

Дотримання прав дитини є одним із пріоритетних напрямів роботи Уповноваженого з прав людини. У структурі Секретаріату Уповноваженого створено відповідний структурний підрозділ з питань дотримання прав дитини, до повноважень якого віднесені питання щодо моніторингу стану дотримання в Україні прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері та підготовка пропозицій Уповноваженому з прав людини щодо вжиття актів реагування з метою запобігання порушенням прав дитини або сприяння їх поновленню.