кризи заборгованості країн, що розвиваються, прискорило процес сек’юритизації, тобто збільшення ролі цінних паперів на фінансових ринках та зменшення ролі кредиту. Використовуючи цей процес, позичальник може зменшити залежність від прямого банківського кредитування в бік збільшення випуску короткострокових комерційних векселів або короткострокових облігацій, розміщення яких гарантується комерційними чи інвестиційними банками. Ці інструменти можуть періодично випускатися і перепродуватися на вторинному ринку. Програма випуску євронот46 є явним прикладом такої сек’юритизації.
Технологічні інновації прискорили і підсилили процес фінансової глобалізації. Зокрема, засоби зв’язку підвищили швидкість здійснення міжнародних операцій та їх обсяг. В результаті цього потоки інформації і капіталу здійснюються швидше. Телекомунікації допомагають банкам залучати заощадження з депозитних пулів всього світу і направляти кошти позичальникам на умовах максимальної дохідності і мінімум витрат. Інвестиційні банки можуть укладати угоди в облігаціях і іноземній валюті через СВІФТ47.
Розглянуті технології є частиною фінансового інжинірингу, який представляє собою сукупність фінансових інструментів, нововведень і технологій, призначених для вирішення проблем у галузі фінансів. Фінансові технології – це такі фінансові інновації як інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку, банківські автомати, похідні цінні папери тощо.
Які можливі наслідки фінансової глобалізації?
Фінансова глобалізація має певні позитивні наслідки. До них, поза сумнівом, належить зниження дефіциту фінансових ресурсів в різних світових регіонах. Крім того, глобалізація підсилює конкуренцію на національних фінансових ринках, що супроводжується як зниженням вартості фінансових послуг, так і процесом поступової ліквідації посередництва.
Проте глобалізація супроводжується і певними негативними наслідками. Перш за все, це зростання нестабільності національних фінансових ринків, оскільки внаслідок лібералізації вони стають доступнішими для «гарячих грошей», а, з іншого боку, фінансові кризи, що виникають у великих фінансових центрах, сильніше проявляють себе в інших країнах та регіонах.
Другим негативним наслідком фінансової глобалізації є все більша залежність реального сектора світової економіки від її грошового, фінансового сегменту. Такий процес розпочався в розвинених країнах і активно
46Євронота – це вексель, виражений в будь-якій євровалюті та розміщений на закордонних фінансових ринках.
47СВІФТ (англ. Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication? SWIFT) – Товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій. Створено банками 15 країн 1973 р. З метою організації ефективного виконання банківських операцій, передачі інформації, її сортування та архівації. Офіційно функціонує з 1977 р. з центром в Брюсселі (Бельгія), регіональні центри в США, Гонконгу та Нідерландах.
-471 -
розповсюджується на інші країни та регіони. Це означає, що стан національних економік все більшою мірою залежить від стану національних і світових фінансів. Остання обставина підсилюється ще й тим, що в умовах глобалізації національні фінанси все більше залежать від поведінки нерезидентів, які все активніше беруть участь в національних фінансових ринках. Так, фінансова криза 1998 р. в Україні багато в чому була спровокована поведінкою нерезидентів, наляканих фінансовою кризою в Азії.
Це, в свою чергу, означає, що вплив національних урядів на національні фінанси слабшає, а посилюється вплив ТНК, міжнародних інституційних інвесторів і міжнародних спекулянтів. У інтеграційних об’єднаннях посилюється вплив спільних рішень, спільної фінансової політики, як це має місце в ЄС.
Все це може призвести до того, що переваги фінансової глобалізації, які отримуються в результаті зниження та ліквідації бар’єрів між національними фінансовими системами, розподілятимуться нерівномірно. Найбільші вигоди одержать розвинені країни, зокрема США, чиє лідерство в процесах фінансової глобалізації, в розробці її стандартів і механізмів безперечне. В результаті фінансові системи інших країн, а потім і їх економіки можуть потрапити в жорстку залежність від фінансової системи США, що призведе до зміцнення асиметричності світових фінансів і світової валютної системи. Внаслідок такої однополярності обидві системи можуть виявитися нестійкими. У зв’язку з цим, очевидно, що процес глобалізації має цілком об’єктивні межі розвитку і їх індикатором виступає стан світової економіки. Проблема меж глобалізації повинна розв’язуватися виходячи із співвідношення інтересів національних фінансових систем і світових фінансів в цілях розвитку світової економіки.
На підставі якої ознаки виділяють міжнародні публічні фінансові організації?
В світі існує не один десяток міжнародних фінансових організацій (далі – МФО). Фінансова організація може бути віднесена до категорії міжнародної у тому випадку, коли її засновниками виступають особи з різних країн, причому, як приватні, так і офіційні (представники державних структур). В зв’язку з глобалізацією світової економіки, зокрема у сфері фінансів, з’явилися міжнародні інвестиційні фонди, страхові, лізингові, консалтингові компанії, транснаціональні банки та інші міжнародні фінансові організації. Вони ведуть свою діяльність в багатьох країнах, тому для всіх них характерною є участь в капіталі осіб з різних країн.
Але є групи МФО, які створюються державними органами і організаціями (урядами, центральними банками та ін.). Вони і називаються
міжнародними публічними фінансовими організаціями (МПФО). Отже,
основною ознакою для віднесення будь-якої організації до міжнародної публічної фінансової організації є саме характер її створення – на основі міждержавних угод.
- 472 -
Не можна вважати ознакою масштаб і характер операцій, що проводяться фінансовою організацією. Оскільки, наприклад, приватний капітал в сучасний період досяг такого рівня розвитку, що створювані за його допомогою МФО прирівнюються, а деколи навіть і перевершують за розміром наявних активів та здійснюваних операцій МПФО. Так, транснаціональні банки (ТНБ) мають розгалужену міжнародну мережу філій, представництв, дочірніх, спільних банків і інших організаційних форм міжнародної банківської діяльності. Деякі з них мають в своєму розпорядженні активи, що наближаються до 1 трлн дол. Для прикладу можна назвати такі ТБН, як Deutsche Bank/Bankers Trust (Germany/USA) і Industrial Вank of Japan/Dai-Ichi Kangeo Bank/Fuji Bank (Японія).
Які основні цілі вирішують міжнародні публічні фінансові організації? Чи можлива чітка класифікація таких організацій?
Існує невелика група МПФО, яка виробляє принципи функціонування міжнародних валютно-фінансових систем і забезпечує контроль за їх виконанням. На рівні світової валютної системи таким унікальним органом є Міжнародний Валютний Фонд (МВФ). У європейській валютній системі аналогічну роль виконує Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).
Значна частина МПФО розробляє та здійснює програми допомоги країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою для усунення або пом’якшення негативного сальдо платіжного балансу, вирішення завдань економічного розвитку. На загальносвітовому рівні таку роль виконують організації Світового банку. На регіональному рівні, наприклад, можна виділити: Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжамериканський банк розвитку (МАБР), Азіатський банк розвитку (АзБР) та ін. Проте і МВФ виконує значну роль у вирішенні вказаних завдань. Це говорить про те, що чітка класифікація МПФО неможлива.
Коли з’явилися перші міжнародні публічні фінансові організації? З чим була пов’язана їх поява?
Першою МПФО став Банк міжнародних розрахунків (Bank for International Settlement), який був заснований низкою центральних банків в Базелі 1930 р. для організації міжнародних розрахунково-платіжних систем і координації діяльності банків-засновників. Але він не здійснював координацію діяльності держав у галузі валютно-фінансових відносин.
До початку Другої світової війни світова валютна система була повністю дезорганізована, а до її закінчення фактично зруйнована. Це вимагало створення постійно діючого органу валютного регулювання і контролю, який і був заснований на конференції в Бреттон-Вудсі (1944 р.) в особі Міжнародного валютного фонду (International Monetary Fund). Розроблені ним принципи,
- 473 -
незважаючи на те, що вони носили суперечливий характер, зіграли важливу роль для стійкого функціонування світової валютної системи.
В той же час там же був заснований Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) (International Bank for Reconstruction and Development) для реалізації плану Маршалла, який передбачав відновлення економіки країн, потерпілих в ході Другої світової війни.
Класифікація МПФО представлена на рис. 16.7.
Що представляє собою Міжнародний валютний фонд, яка історія його виникнення?
Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund – IMF) –
міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, які створюються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання короткота середньострокових кредитів в іноземній валюті. МВФ надано статус спеціалізованого закладу ООН. Учасники зобов’язані відповідно до статей Угоди (Articles of Agreement), прийнятої в 1944 р., дотримуватися правил ведення міжнародних операцій і тісно співпрацювати в питаннях міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обороту, а також надавати взаємні фінансові допомоги для подолання дефіциту платіжного балансу.
Міжнародний валютний фонд разом з Генеральною угодою з тарифів та торгівлі (ГАТТ) і Всесвітнім банком є однією з провідних світових організацій, створених після Другої світової війни для зміцнення міжнародного економічного співробітництва.
Угода про створення МВФ була прийнята в липні 1944 р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції 45 держав в Бреттон-Вудсі (США) і набула чинності з 27 грудня 1945 р. З того часу МВФ виконує провідну роль серед всіх МПФО у виробленні принципів функціонування світової фінансової системи і контролі за їх виконанням.
Число країн – членів МВФ постійно зростає (у 2002 р. – 182). У 1990-х рр. в МВФ вступили країни СНД, а також Швейцарія, яка раніше дотримувалася принципу «конструктивного не членства»48.
Як еволюціонувала реалізація цілей і завдань МВФ за період його існування?
Завдання, що стоять перед МВФ, в основному залишалися ті ж самі, але змінювалися форми і методи їх здійснення разом з еволюцією світової фінансової системи. На першому етапі основними завданнями МВФ були:
48 Тільки декілька країн світу з різних причин не є членами МВФ, серед них Тайвань, Куба, Південна Корея і Гонконг.
- 474 -
усунення валютного контролю, який практикувався багатьма країнами до Другої світової війни;
забезпечення конвертованості валют;
стабілізація валютних курсів відповідно до основного принципу
Бреттон-Вудської системи.
На сьогоднішній день політика і завдання МВФ визначені хартією, відомою як Статті Угоди (Articles of Agreement). Основні завдання МВФ, сформульовані в Статтях Угоди, конкретизують мету його створення та полягають в наступному:
сприяння міжнародній валютній кооперації;
забезпечення збалансованого зростання міжнародної торгівлі;
сприяння стабільності валютних курсів;
усунення валютних обмежень, які перешкоджають розвитку світової торгівлі;
забезпечення доступу членів до ресурсів фонду для усунення порушень платіжного балансу без використання торгових обмежень і обмежень платежів;
організація форумів для консультацій і обговорення проблем розвитку міжнародної фінансової системи.
Які вимоги ставить МВФ до країн-членів даної організації?
Статут МВФ вимагає: підтримки стабільності фінансової та валютної політики в країні й використання інтервенції центрального банку при дуже сильних коливаннях валютного курсу; відмови від маніпуляцій з валютним курсом, направлених на отримання односторонніх переваг; негайного інформування МВФ про всі передбачувані зміни механізму валютного регулювання і валютних курсів; відмови від прив’язки своїх валют до золота. Таким чином, вплив МВФ на формування валютних курсів зберігається.
Одним з основних завдань МВФ згідно Статтям Угоди є здійснення контролю за економічною політикою його членів. Кожен член зобов’язаний співпрацювати з МВФ та іншими членами в забезпеченні стабільності системи валютних курсів і гарантувати виконання угод. Згідно статті IV, одним з обов’язків членів МВФ є проведення економічної та фінансової політики, яка сприяє економічному зростанню в поєднанні зі стабільністю цін, і уникнення маніпуляцій з валютними курсами, що мають на меті забезпечення належного платіжного балансу і досягнення нечесних конкурентних переваг над іншими членами. Члени МВФ також зобов’язані проводити таку валютну політику, яка не суперечить зазначеним вимогам.
З середини 90-х рр. зусилля МВФ були направлені в більшій мірі на вирішення проблем, пов’язаних із фінансовим станом країн-членів, подолання наслідків світових фінансових криз та забезпечення умов для їх запобігання.
- 475 -
Яка організаційна структура МВФ?
Керівним органом МВФ є Рада гувернерів (керівників), в якій кожна з країн-учасниць має свого представника, в основному міністра, що відповідає в своїй країні за валютну політику, або президента емісійного банку. Рада гувернерів уповноважена вирішувати найважливіші питання, зокрема прийом нових членів, встановлення і зміну квот участі, надання країнам додаткових СДР. З 1972 р. спеціальним комітетам Ради гувернерів було доручено контролювати функціонування валютної системи і її подальший розвиток.
З 1974 р. поточний контроль за функціонуванням світової валютної системи здійснює новий Тимчасовий комітет (Interim Committee), який складається з 24 чоловік. Засідання його проходять 2 рази на рік. Формально Комітет не володіє правами ухвалення рішень, будучи консультаційним органом. Але фактично йому належить в МВФ провідна роль.
Також виділяють дві групи: у першу входять по 8 представників від континентів Африки, Азії і Латинської Америки, які зустрічаються перед засіданнями Тимчасового комітету, в другу – представники розвинених країн. Остання координує допомогу середньо- і східноєвропейським країнам.
Від яких факторів залежить ступінь впливу країни на рішення, що приймаються в МВФ?
Поточне господарське керівництво МВФ здійснює Виконавчий директорат, який складається з 24 виконавчих директорів. З них 5 визначаються членами МВФ, які мають найвищі квоти, решта кожних 2 років вибирається гувернерами інших країн-учасниць, як правило, по регіональних групах. Виконавчий директорат вибирає на 5 років директора-розпорядника, який одночасно є верховним куратором міжнародного штабу МВФ.
Доля кожної країни як в Раді гувернерів, так і виконавчому директораті прямо залежить від фінансової участі країни в МВФ. Кожний з членів має по 250 основних голосів і 1 додатковий голос на кожні 100 000 одиниць квоти країни. Остання квота розраховується на основі таких показників, як ВВП, величини золотовалютних резервів, обсягу експорту та імпорту тощо. Основну частку голосів мають в своєму розпорядженні США (близько 20%), а також спільно країни ЄС (близько 30%). Проте у виконавчому директораті діє право вето, що часто нейтралізує першість в голосах.
З яких джерел фінансується МВФ?
Основу фінансових коштів МВФ складають платежі країн-членів в рахунок встановлених для них квот. Відповідно до квот визначаються права запозичення для більшості кредитів МВФ і право голосу. Спочатку чверть платіжних зобов’язань країн виконувалася золотом, залишок – валютою країни,
- 476 -
який оформляється звичайно у вигляді безоборотної, безпроцентної ноти (по суті – простого векселя).
Зі змінами статуту МВФ (1978 р.) місце золота зайняли платежі в іноземній валюті. Проте фонд може дозволити цю частину платежів здійснювати у власній валюті країни (для слаборозвинених країн).
Крім платежів членів, МВФ може використовувати й інші можливості для поповнення своїх кредитних ресурсів; обов’язковий продаж членами МВФ своєї валюти у встановлених межах за надані SDR; запозичення у членів МВФ при їх згоді (особливо велику роль тут виконують США); операції на міжнародних фінансових ринках; процентні платежі за раніше наданими кредитами і повернення основних сум боргу; кредитні лінії, які відкриваються групами країн (найсуттєвішу роль виконують кредитні лінії G-10).
Джерелом засобів МВФ є також продаж золотого запасу, накопиченого в період системи фіксованих паритетів.
Яким чином і для чого МВФ використовує накопичені золоті запаси?
МВФ має дві можливості для використання золота, за рішення Ради керівників більшістю членів в 85% голосів. По-перше, золото МВФ може бути продане за бухгалтерською вартістю (1 тройська унція = 35 SDR) країнам, які до кінця 1975 р. були членами МВФ (реституція золотого запасу). По-друге, фонд може продати золото країнам-учасницям або на ринку за ринковою ціною. Одержана при цьому додаткова виручка (понад бухгалтерську вартість) зараховується на спеціальний рахунок (Special Disbursement Account – SDA). З цього рахунку можуть виділятися регулярні кредити для покращання платіжного балансу членів МВФ, в першу чергу допомога країнам, що розвиваються, зокрема у формі процентних субсидій (покриття частини процентних витрат по кредитах МВФ з рахунку SDA).
Майже ⅓ ринкової реалізації золотого запасу МВФ була направлена як безвідплатна допомога великій кількості країн, що розвиваються, пропорційно їх квоті в МВФ. Решта виручених засобів була перерахована до Довірчого фонду (Trust Fund), створеного в 1976 р. як керований МВФ, особливий актив для виконання програми реалізації золота на користь країн, що розвиваються, ще до затвердження другої зміни Статуту МВФ. Допомогу з Довірчого фонду одержали 55 найбідніших країн. Після надання останніх кредитів Довірчий фонд припинив своє існування в 1981 р.
Незважаючи на те що МВФ розпродав велику частину свого золотого запасу, він дотепер є одним з найбільших власників золота в світі (близько 6 тис. тонн).
- 477 -
З якою метою МВФ ініціював введення SDR та що це таке? Чому SDR не набула широкого розповсюдження як розрахунковоплатіжного засобу?
Укінці 60-х – на початку 70-х років США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота (у 1971 р. централізовані золоті запаси США були у 6 разів меншими за доларову суму, що перебувала у міждержавному обігу). Тому вихід було знайдено саме у впровадженні «колективної валюти».
В 1969 р. МВФ ініціював введення в обіг міжнародної грошової одиниці
–SDR (з 1 січня 1970 р. SDR випущено в обіг), яка повинна була доповнити, а потім замінити золото у функції світових грошей. Як показала практика, ця ідея виявилася спочатку утопічною. Найсуттєвішою причиною є обмежений характер обігу цієї одиниці і круг осіб, які можуть використовувати її як розрахунково-платіжний засіб.
SDR – це безготівкові рахунки, що відкриваються МВФ для країн-членів і так званих інших власників. Хоча участь в системі SDR добровільна, з 1980 р. в ній беруть участь всі країни – члени МВФ. В якості інших власників можуть виступати емісійні банки, які виконують свої завдання більш ніж для одного члена МВФ, а також інші офіційні установи. Іншими власниками є МФО, зокрема організації Світового банку, ЄБРР та ін. Приватні особи не можуть бути власниками рахунків SDR, а отже, не можуть проводити і розрахунки в цій одиниці. Вони можуть використовувати SDR тільки як розрахункову одиницю, наприклад, розрахувати в ній контрактну ціну товару або номінал цінного паперу. Проте платежі повинні здійснюватися в інших розрахунково-платіжних засобах. Відповідно повинен бути вказаний механізм перерахунку з SDR у використовуваний платіжний засіб.
Уфінансових відносинах МВФ з своїми членами SDR використовується як платіжний засіб при внесках до фонду, погашенні кредитів, а також при виплаті відсотків за кредитами. МВФ може виконати свої зобов’язання перед країною-кредитором за допомогою SDR замість валюти, а також поповнити резерви країн цією грошовою одиницею.
Країни – члени МВФ можуть використовувати свої резерви SDR без політичних і економічних зобов’язань. Члени МВФ можуть у разі фінансової потреби купувати за SDR інші валюти. В цьому випадку вони звертаються в МВФ, який визначає, у яких країн – учасників системи SDR можна здійснити купівлю, і організовує процес обміну. Правила обміну (designing) встановлюються МВФ і реєструються в Статуті фонду.
Створення Кінгстонської валютної системи ще не завершено, але є той факт, що під прикриттям SDR долар США продовжує зберігати своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин як міжнародний платіжний засіб. Досвід використання SDR продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність порівняно з національними валютами провідних країн
-478 -
світу і перш за все – доларом США. Так, частка долара США складає понад 60% офіційних світових валютних резервів, а частка SDR – лише 2,4%.
Як встановлюється курс SDR?
Спочатку в Статуті фонду вартість SDR була визначена як 0,888671 г чистого золота, що відповідало 1 долару США, але з відміною золотого паритету необхідність у визначенні золотого вмісту SDR відпала.
З набранням сили рішеннями Ямайської конференції курс SDR визначають методом корзини валют. В даний час в корзину входять чотири найважливіші світові валюти: долар США (USD – $), японська йєна (JPY – ¥), британський фунт (GBP – £) і євро (EUR – €). Кожній валюті надають свою відносну частку, яка обчислюється на основі наступних показників: частка експорту товарів і послуг країн, валюти яких входять в корзину SDR, в загальносвітовому експорті; розмір резервів, номінованих у відповідних валютах, які утримуються іншими членами МВФ (за винятком країни, валюта якої розглядається).
Список і частка валют переглядаються кожні п’ять років на основі таких показників. Кожен робочий день МВФ здійснює переоцінку курсу SDR по валютній корзині з урахуванням ринкових курсів відповідних валют по відношенню до USD. Формула для визначення курсу SDR така:
4
ERSDR (USD) di ERi(USD)
i 1 ,
де dі – відносна вага валюти і; ERі (USD) – прямий курс USD по відношенню до валюти і, тобто вартість цієї валюти в доларах США.
Аналогічним чином курс SDR може бути визначений і в будь-якій іншій валюті корзини.
Приклад для визначення вартості SDR (на 15 березня 2001 р.)
Валюта
Відносна вага
ERі (USD)
Еквівалент в USD
EUR - €
0,43
0,91
0,39
JPY - ¥
21,00
121,68*
0,17
GBP - £
0,10
1,44
0,14
USD - $
0,58
1,00
0,58
Всього
1,28
* – вказаний зворотній курс долара по відношенню до йєни.
З 1 січня 1999 р. кошик SDR складається з 4 валют: USD – 39%, EUR – 32%, JPY – 18% та GBP – 11%. Перегляд структури валютного «кошика» СПЗ здійснюється раз на 5 років.
Використання методу корзини дозволяє згладжувати курсові коливання, до яких схильні курси окремих валют, і, отже, зменшити курсовий ризик.
- 479 -
Які органи представляють державу у фінансових відносинах з МВФ?
Кожна країна зобов’язана визначити фіскального агента (fiscal agency) і депозитарій для здійснення її фінансових операцій з МВФ. Фіскальним агентом може бути казначейство (міністерство фінансів), центральний банк, стабілізаційний фонд чи інший уповноважений орган. МВФ веде справи тільки з уповноваженими державою фіскальними агентами, які мають право від імені країни здійснювати всі операції і трансакції49, зафіксовані в Статтях Угоди. Крім того, кожна країна зобов’язана призначити свій центральний банк як депозитарій для активів в МВФ, виражених в національній валюті. Якщо країна не має центрального банку, то для цих цілей повинен бути вибраний інший монетарний інститут, в крайньому разі – комерційний банк.
Депозитарій зобов’язаний перераховувати фонду за запитом і без затримки кошти, які тримає країна-член в своїй валюті, виступати держателем цінних паперів від імені МВФ, якщо країна-член емітує безпроцентні ноти, які не обертаються, або аналогічні фінансові інструменти як сурогат частини її валютних резервів.
Яку кредитну політику проводить МВФ? Які спільні ознаки характерні кредитам МВФ?
Кредитний портфель МВФ достатньо широкий і постійно змінюється: одні види кредитної допомоги країнам-членам припиняють своє існування, інші
– вводяться в практику. Остання реформа у сфері кредитної політики фонду відбулася в 2000 р., після періоду фінансових криз, які торкнулися багатьох країн, а також у зв’язку з тим, що зросли масштаби неповернення і затримки з поверненням кредитів фонду. В результаті реформи було зменшено кількість кредитних програм фонду, їх розміри, скорочено терміни повернення кредитів, посилено контроль за використанням коштів.
Кредити фонду мають ряд спільних ознак. По-перше, найчастіше величина кредиту пов’язується з розміром квоти країни в МВФ, хоча є і виключення. По-друге, кредит надається у формі запозичення, при якій країна купує у МВФ іноземну валюту або SDR за власну валюту. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов’язана викупити національну валюту в тих коштах, в яких був наданий кредит. По-третє, кредити надаються за умови прийняття та виконання країною певних зобов’язань з реформування економіки.
49 Трансакція – надання валютних коштів країнам з ресурсів фонду. Операція – надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок ресурсів фонду.
