Тема 3. Соціально-економічні основи ділового туризму і виставкової діяльності

3.1. Соціально-економічні та політичні передумови розвитку ділового туризму і виставкової діяльності.

3.2. Географія бізнес-подорожей.

3.3. Характеристика конгресно-виставкового туризму.

3.4. Інсентів-туризм

3.1. Соціально-економічні та політичні передумови розвитку ділового туризму і виставкової діяльності

На відміну від масового туризму рішення про відрядження, джерела й розміри його фінансування приймають, виходячи з ділової необхідності. Часто рішення приймають навіть не самі ділові туристи, що виконують свої професійні обов'язки за межами звичайного середовища, а інші особи (керівник або власник компанії, начальник відділу підприємства й ін.). У світі діловий туризм вважається основним сегментом ринку гостинності.

Діловий туризм – один з найперспективніших напрямів сучасного туризму. Високі темпи його розвитку визначають, в першу чергу, глобалізація світової економіки і «стирання кордонів». Бізнесмени все частіше шукають і знаходять ділових партнерів за кордоном. Але, відправляючись в подібну подорож, вони хочуть не просто побувати на виставці, семінарі, конференції – вони їдуть за новими можливостями для свого бізнесу.

Розвиток бізнес-туризму обумовлюється комплексом природно-географічних, соціально-економічних, політичних, історичних, демографічних й інших умов, які можна розділити на дві групи: внутрішні й зовнішні.

До внутрішніх умов розвитку ділового туризму відносяться географічн і соціально-економічні, причому останні є основними.

Соціально-економічні умови розвитку внутрішнього туризму обумовлені суспільним устроєм тієї або іншої країни, рівнем розвитку продуктивних сил, масштабами народногосподарських накопичень, особливостями структури населення, його життєвим рівнем, наявністю трудових ресурсів, умовами праці тощо.

Великий вплив на розвиток туризму робить внутрішньополітичне положення країни. Стабільне внутрішньополітичне положення в країні, як правило, сприяє туристському обороту й, навпаки, напружена обстановка веде до його скорочення або навіть згортанню. Так, прихід до влади в Чилі профашистських реакційних елементів викликав падіння туристського обороту цієї країни.

Типовий турист, що подорожує зі службовими цілями, ‑ це чоловік середнього віку з вищою освітою, кваліфікований фахівець або керівник. Для ділового туризму майже обов'язковою умовою є володіння англійською мовою.

3.2. Географія бізнес-поїздок

Щорічно у світі відбувається понад 100 млн. бізнес-поїздок. В 2009 р. подорожі з бізнес-метою складали 15% світового туристичного потоку або близько 132 млн. осіб.

Рис. 3.1. Структура розподілу світового в’їзного туристичного потоку за метою відвідування, 2009 р.

Їхній територіальний розподіл характеризується крайньою нерівномірністю. Більша частина туристських потоків зі службовими цілями спрямовується до Європи. У структурі ділових поїздок на європейському континенті переважають відрядження бізнесменів, конгресні тури, поїздки на виставки і ярмарки, інсентів-тури.

Посідаючи перше місце у світі по числу прибуттів і витратам на діловий туризм, Європа проте поступово втрачає лідируючі позиції на цьому сегменті туристського ринку. По темпах росту ділового туризму вона відстає від інших регіонів світу, причому розрив між ними збільшується. В умовах економічного спаду підприємства перейшли до політики твердої економії. Вони скорочували кількість відряджень, поєднуючи кілька поїздок в одну, уводили вдосконалені системи зв'язку для рішення більшості питань на місці, бронювали недорогі засоби розміщення й покупали авіаквитки зі знижкою. На відміну від європейських, американські підприємства продовжували нарощувати обсяги фінансування. Незважаючи на нестабільне економічне становище, вони збільшили витрати на ділові поїздки, заощаджуючи на організації відпочинку й розваг бізнесменів.

Основний «постачальник» ділових туристів у Європі ‑ Німеччина. Щорічно понад 5 млн. німців відправляються у відрядження, з них 3% виїжджають за рубіж, 21% подорожують і за кордон, і по своїй країні, 76% роблять службові поїздки по Німеччині.

Середня тривалість службової поїздки в країни, розташовані на іншому континенті, становить 12-13 днів, усередині регіону ‑ 5-6 днів, а по своїй країні ‑ 3-4 дні.

Серед європейських держав, що приймають потоки ділових людей, виділяються, крім Німеччини, Великобританія, Франція, Нідерланди, Італія, Швеція, Швейцарія. Особливе місце займає Бельгія з головним містом Брюсселем, що є одночасно й столицею ЄС. У Франції й Бельгії кожне 10-е прибуття здійснюється з діловими цілями, у Великобританії ‑ кожне 3-є.

Помітну роль на ринку бізнесу-туризму грають країни Центральної й Східної Європи. З початком перебудови в суспільному й економічному житті вони стали предметом інтересу для ділових кіл Заходу. У першій половині 90-х рр. на постсоціалістичному просторі цей сегмент туристського ринку розвивався особливо динамічно. Якщо загальне число туристських прибуттів у країни Центральної й Східної Європи збільшилося з 1992 по 1995 р. на третину, то зі службовими цілями ‑ на 60%. У результаті частка бізнес-поїздок у туристському потоці в регіон була найвища у світі ‑ близько 30% в 1995 р. У другій половині 90-х рр. у деяких країнах Східної Європи первісна ейфорія у відносинах із Заходом пройшла й поступилася місцем рівним діловим контактам. Темпи росту бізнес-поїздок сповільнилися. Їхня частка у в'їзних туристських потоках скоротилася. Незважаючи на це, ВТО прогнозує посилення привабливості Центральної й Східної Європи як ринку ділового туризму в перших десятиліттях XXІ в.

Стрімко розвивається бізнес-туризм на американському континенті. Кожна 8-я поїздка в Новому Світі відбувається зі службовими цілями. Основні потоки ділових людей направляються до США, Канади й Мексики, які лідирують на всіх сегментах туристського ринку в Західній півкулі. У цих країнах число бізнес-поїздок неухильно проте, але різними темпами. У США динаміка службових поїздок уписувалася в загальну картину розвитку міжнародного туризму. У Канаді обсяги ділового туризму з повільніше, ніж число прибуттів на відпочинок. У Мексиці темпи росту бізнес-поїздок з аналогічний показник туристських прибуттів у цілому.

Потік ділових туристів набирає силу в Латинській Америці. З розвитком економіки, розширенням і зміцненням торговельних зв'язків багато країн цього регіону зміцнили свої позиції на ринку ділового туризму. Збільшується число прибуттів зі службовими цілями в Парагвай, Гватемалу, Коста-Ріку. У Перу в першій половині 90-х рр. число прибуттів росло особливо швидко, але з дуже низького стартового рівня, тому це число і в 2010 р. залишилося незначним.

У Південно-Східній Азії перша половина 90-х рр. характеризувалася ростом числа службових поїздок, що визначали загальну динаміку туристських прибуттів. В 1995 р. кожна 5-а поїздка в регіоні була діловою. Третина прибуттів доводилася на Сянган (Гонконг), Сінгапур і Тайвань.

Справжній бум ділового туризму в середині 90-х рр. переживала Індонезія. Нова індустріальна країна другої хвилі, вона показувала найвищі темпи росту прибуттів ділових людей у регіоні й до 1995 р. по числу бізнес-поїздок обігнала Тайвань і Сінгапур. Кінець «індонезійському чуду» поклала фінансова криза, що вибухнула в Південно-Східній Азії. Падіння курсу національної валюти в Індонезії й глибока економічна й політична кризи, що потім прослідували поставили її на край прірви. Масові безладдя в Джакарті, погроза голодних бунтів – все це привело до згортання ділових зв'язків, відтоку бізнесменів із країни. Трагічні події осіни 2002 р. спричинили подальший відтік туристів.

В Африці й на Близькому Сході діловий туризм розвивається нерівномірно. Підйоми й спади в динаміку прибуттів залежать головним чином від політичної ситуації в регіоні. Початок 90-х рр. був відносно спокійним як на африканському континенті, так і на Близькому Сході, де набирало силу рух за мир. По мірі стабілізації положення розверталася ділова активність. В останні кілька років політична обстановка на Близькому Сході загострилася. З осені 2000 р. Ізраїль живе на порозі повномасштабної війни що, спричинило спад не тільки пізнавального, лікувально-оздоровчого й релігійного туризму, але й ділового.

В Африці високі темпи росту ділового туризму показували Республіка Конго, Зімбабве й Ефіопія. По прибуттях в абсолютному вираженні лідирували Єгипет, Південно-Африканський Республіка й Марокко. На Близькому Сході основні потоки ділових людей спрямовувалися в нафтовидобувні країни (Саудівську Аравію й ін.), а також в Ізраїль і Йорданію.

У другій половині 2010 р. політична ситуація загострилася. Ескалація напруженості на Близькому Сході, серія терористичних актів в Африці привели до спаду в діловому туризмі. Перспективи його розвитку в обох регіонах неясні.