29. Модус пам’яті в поетичній творчості і.Малковича.

Іва́н Анто́нович Малко́вич (10 травня 1961, Нижній Березів, Косівський район, Івано-Франківська область) — український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Неповторний образ музики, яка хвилює серця людей, створив І. Малкович у поезії «Музика, що пішла». Музика, що пішла боса в ніч, — це добре чи погано? Треба, щоб музика йшла, стукала в серця людей, пробуджувала їхні кращі почуття й поривання. Тоді й ще хтось проникнеться бажанням піти шукати свою музику, свою музу, своє натхнення, як це зробив ліричний герой поезії.У вірші приваблює оригінальна манера письма, тонка напівіронія, інтонаційна емоційність. Навіть при першому знайомстві з Малковичевою лірикою впадає в око особливий, ні з чим незрівнянний дух театральності, який простежується у текстах з будь-якими мотивами – історичними, міфологічними, культурологічними, інтимними. Про що б не писав автор, які б події не ставали предметом його поетичного розмислу (драматичні, трагедійні чи чисто ліричні), модус памяті поглиблює ідейний задум та основну емоційну тональність текстів. У віршах циклу легко стирається грань між реальністю і памятю, а дійсність постає живильним джерелом моделювання театралізованих ситуацій.

30. Т.Малярчук «Згори вниз» ландшафт місцерозвитку та «ландшафт» душі персонажа.

«Згори вниз» — це реанімація сюрреалізму в українській літературі. У книзі є сюжет, розділові знаки і навіть інструкція з виготовлення фотографій у домашніх умовах. А також: втеча, захоплення чужих помешкань і чужих таємниць, гірські ландшафти, зворушлива і неправдива історія любові, перевертні, чортівня, люди, що мовчать, і коти, що говорять. Словом, все те, що притаманне будь-якій нормальній жіночій психіці. в повісті "Згори вниз", йдеться— мова про те, чи зможе відбутися людина, яка не має сил не тільки для боротьби за щось у житті, а й навіть просто для того, щоб бути собою. і в "Згори вниз", спостерігачі в цьому творі рідко виявляються людьми — це здебільшого різні інші істоти, дуже часто навіть неназвані). уважний читач помітить у книжці "Згори вниз", як не в самій повісті, то в оповіданнях чимало повторюваних мотивів, проте не можна сказати, що їх нецікаво перечитувати вдруге. Те, що в першій книжці було, так би мовити, поетичними "бруньками" на дереві одного великого тексту, написаного (а ще більше — поки ненаписаного) Танею Малярчук, в "Згори вниз" розвивається в прозові пагони, із власним сюжетним часом і простором, навіть із своєю атмосферою навколо.Те, що робить героїня Тані Малярчук, чимось нагадує вчинки монахів-самітників, які втікали з "цивілізованих" міст до глушини, маючи подібну мотивацію до цього. Крім того, у тому, як вона цілком віддається спогляданню краси гір, є щось релігійне, в горах близькість Бога їй була особливо відчутна. Але, на відміну від монахів, її духовний зір не прояснюється, навпаки, чим далі, тим більше примарних видінь, більше страхів. То їй ввижається, що вся її хата увита павутиною, якій хтозна-скільки років, то бачить Варку, сліпу дочку сусідки (щоправда, відстань до її хати — кілометрів вісім, але все одно вона — найближча) вуйни Миці, котра з руки хлібом підгодовує вовка, то уві сні їй примарюється Горопець. Зокрема те, що собою являє Горопець, і пояснює фінал повісті, коли героїня та її коханий Іван перекидається на вовка. А він насправді є анти-іконою: іконою, яка вказує, куди не треба йти, відтак річчю, що належить не Богові, а бісам. Втім, біси, що живуть в Карпатських горах, напевне, належать до тих, які в євангельській притчі просять Спасителя не відправляти їх у безодню, а дозволити заселитися в стадо свиней. Тобто тих, які, на думку деяких богословів, відпавши від Бога, щиро жалкують про це і навіть після Страшного суду мають шанс спастися. Справді, ті незримі сили довкола в уяві викликають більше народну демонологію "Лісової пісні", ніж ворогів людей, призвідців розбрату, страждання, брехні й смерті: вони не кидають головну героїню в прірву, коли вона вже готова стрибнути туди, не дають замерзнути, коли вона заблукала, огортають її сном на всю зиму, навіть фотоліхтар Франя, напівміфічного персонажа, в хаті якого вона живе, ллє не червоне, як належить, а фіолетове світло, не таке пекельне, за словами авторки в інтерв'ю інтернет-виданню www.kut.org.ua. Найбільший негаразд, що стався через них — травми, що їх отримали хлопці-пастухи, до яких героїня ходила на полонину читати книжки, коли дерлися на скелю по едельвейси, хоча й тут є чому здивуватися. варто згадати про те, що художній час у повісті "Згори вниз" — не лінійний, а, так би мовити, "сплетений".