32. Роман «Знак Саваофа» о.Ульяненка (або інший твір письменника) як роман-провокація.

Оле́сь Станісла́вович Улья́ненко (справжнє ім'я Олександр Станіславович Ульянов; 8 травня (14 серпня) 1962, Хорол — 17 серпня 2010, Київ) — український письменник, наймолодший лауреат малої Шевченківської премії. Отримав її 1997 р. у 35-річному віці за роман «Сталінка». Лауреат премій журналів «Сучасність», «Благовіст» та «Кур'єр Кривбасу»."Знак Саваофа" – це містично-релігійний опус, спроба схрестити легкий жанр з жорстким. Автор зізнається, що герої роману є реальними особами і він навіть не змінив імена. Отже в сюжеті переплелися дві лінії- церковна та світська: Письменник критично ставиться до Московського патріархату, можливо, через анафему: -,бо це, мабуть, єдина церква у світі, яка порушила право сповіді. Він вважає, що багато російських священиків працювали донощиками поліції, потім — міліції, потім — КДБ. Церква не може займатися бізнесом, а Московський патріархат займається. Вони досі чомусь кричать, що Україна повинна бути з Росією.Ульяненко не знає, чи має право церква втручатися в такі справи. Сама позиція ця антидержавницька».Тому роман є провокативним. У цьому романі - на диво - є позитивні герої. Можна вважати їх з'яву на сторінках роману компромісом автора або ж його останньою ілюзією, до якої в Ульяненка непросте ставлення. Хоча це можна сприймати не як ілюзію, а як потребу віри. "Знак Саваофа" попри всю крайність індивідуального й колективного зла, змальованого у ньому, є романом-очищенням, романом-звільненням, романом-застереженням. Це чи не єдина можливість сьогодні літературі нагадати про давно відоме, не впадаючи у гріх байдужості: "Мудрість неспроможна дати на зло світу ніякої ради. Іноді вона сама буває надто злою. Все у руках провидіння і Господа нашого. Не інакше, коли ти забуваєш про такі речі, приходить зло".

33. Містичний простір роману г.Пагутяк «Слуга з Добромиля».

Москале́ць Галина Василівна (свої твори підписує як Пагутя́к Гали́на) (* 26 липня 1958 року, Залокоть, Дрогобицький район, Львівська область) — українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури. За жанром «Слуга» — історичний роман, написаний у струмі магічного реалізму. У сучасній українській літературі небагато письменників працюють у цьому напрямі. У романі переплітаються кілька часових площин – від ХІІ до ХХ ст. Автор надзвичайно майстерно вибудовує сюжетну лінію головного персонажа, утримуючи увагу читача і доводячи кожну колізію до логічного завершення (не дратує навіть «відкритий» фінал твору, адже він цілком вмотивований розповіддю в цілому). Саме протягом цього часу простежується життя та діяльність опира Слуги з Добромиля — однієї з Золотих Бджіл, що жалять, та не вмирають. Слуга з Добромиля — його первинне ім'я, яке дається подібним істотам за функціональною приналежністю. Він — опир, точніше дхампір, народжений від мерця-опира та відьми, отже, не має звичної фізичної смерті. Слуга — свідок історій розвитку та занепаду і держави, і долі окремих людей та нелюдських істот. Його життя має неспішний перебіг, даючи можливість допомогти тим, хто потребує допомоги, та побачити, як отримає належне той, що чинить несправедливо. Він наче дорослий серед дітей, які помирають швидше, ніж встигають помудрішати. Люди, що його знають, відходять до інших світів, і Слуга знову й знову стає невідомим для тих, хто тільки народжується. Розчарування він може відчути не стільки від передчасних перипетій поодинокої людини, скільки від обертів історії батьківщини в цілому. Роман «Слуга з Добромиля», подібно до здатності головного героя твору, заколисує мелодією природної буттєвої течії. Таке враження, що Галина Пагутяк не створює письменницькі світи, а відкриває своєму другові-читачеві певну частину реальності. Вона пильнує свій часопростір як письменницьку лабораторію. Сьогодні багато письменників не дбають про це. Втім, усі ми недоторканні у вічності. Хтось про це інколи згадує. Пагутяк живе цим постійно.